Про «безкоштовні квартири» в СРСР, яких не було ніколи
«Безкоштовне житло» — один із найживучіших радянських міфів
Один із найживучіших радянських міфів — це «в СРСР усім давали безкоштовне житло».
Так, квартири справді видавали. Але «безкоштовне» — це слово, за яким ховалися десятиліття черг, принижень, хабарів і розвалених кухонь по 5 квадратів.
По-перше — черга
Кожен мав право стати в неї. Але це не значить, що отримував. Черга могла тривати 10, 15, 20 років.
І то — якщо:
- працюєш на одному заводі,
- не конфліктуєш з начальством,
- щосуботи тягнеш на себе «суботник»,
- і періодично приносиш «подяку»: сервіз, ікру, імпортний коньяк.
Черги регулярно «перетасовували». Пропихали своїх. Багатодітні, ветерани, партійні — йшли поза тобою. І ти знову падав вниз. Систему знав той, хто її обходив.
Читайте також: Убогі та тісні: як виглядали “безкоштовні” квартири в СРСР
По-друге — вибору не було
Де дали — там і живеш. Поверх, район, планування, сусіди — не обговорюється. Не згоден? Пиши відмову — і назад у кінець списку.
По-третє — житло не було твоїм
Це не була власність. Це було «службове житло» від підприємства.
Ти не мав права:
- продати квартиру,
- подарувати,
- передати у спадок.
Міг лише жити — доти, поки зручний системі. Звільнився? Могли виселити. Помер? Родичі мали проблеми. Фраза «моя квартира» у СРСР була фігурою мови.
По-четверте — якість житла
У хрущовках:
- кухня — 5 м²,
- стелі — 2,3 метра,
- ванна — об’єднана,
- шумоізоляція — «чуєш, як сусід дихає»,
- планування — копіпаст з міліметровки.
Будували поспіхом. З дешевих матеріалів. Без фахівців. Бо ті, хто зводив — теж стояли в черзі на квартиру. Це був замкнутий цикл: погано живеш — і погано будуєш.
По-п’яте — комуналки
Багато хто житла так і не отримав. Сім’я з 4 людей — в одній кімнаті. На 3 родини — один туалет.
І це вважалося нормою. Радянська держава не соромилася тримати людей «у спільному побуті» — бо так ними легше керувати.
Читайте також: Викиньте його негайно: який головний “символ занепаду та злиднів” з СРСР
По-шосте — міф про переїзд
Якщо ти отримав квартиру, скажімо, у Запоріжжі — живи там. Захотів у Київ? Забудь! Продати квартиру не можна. Купити — теж. Єдиний варіант — обмін.
⠀
І тоді починалося:
- знайти варіант «метраж у метраж»,
- не службову,
- не кооперативну,
- з пропискою,
- з документами,
- без «п’яного сусіда».⠀
Треба було будувати ланцюг обміну, іноді з п’яти сімей. Через газету, знайомих і ЖЕК. Це було 9 кіл пекла. Бюрократичного, затхлого, радянського.
Житло в СРСР:
- не купували,
- не продавали,
- не обирали,
- не володіли,
- не могли передати дітям.
Це був контроль, замаскований під турботу. А головне — люди просто не мали з чим порівняти. Їм казали: «Ви живете добре», — і вони вірили. Бо не бачили, як живе світ.⠀
І найгірше — навіть не умови. Найгірше — що тебе привчали бути вдячним за виживання.
