Від матрьошки до горілки: правда про «національні символи» Росії

Багато символів, які сьогодні позиціонуються як «ісконно русскіє» та вважаються невід’ємною частиною російської культури, насправді мають зовсім інше походження. Росія століттями привласнювала чужі винаходи, традиції й навіть кулінарні страви, перетворюючи їх на свої «національні надбання».

“У якій би країні ми не шукали оригінального таланту, за талантом наслідування слід вирушати до Росії. Це — вершина російського інтелекту; основа всіх їхніх досягнень”. – із книги мандрівника, професора мерології Е. Д. Кларкаь«Подорожі Росією, Татарією та Туреччиною»

Матрьошка

Одним з головних образів, що виникають при згадці про Росію, є матрьошка. Розмальована точена дерев’яна лялька вважається чи не ідеальним втіленням «російської культури» та одним з найпопулярніших елементів сувенірної продукції.

Насправді ж ця лялька має японське походження, а в Росії вона просто прижилася, набувши, так би мовити, місцевого зовнішнього вигляду.

Прототипом для матрьошки послужив японський бог щастя, багатства і достатку — Фукурокудзю, який входить до складу «семи богів щастя». Цих богів у давнину японці зображали на фігурках, які вкладалися одна в одну, як сучасні матрьошки. Фукурокудзю був головною, найбільш роз’ємною фігуркою.

Точний рік появи російської матрьошки невідомий, однак багато джерел вказують, що перша матрьошка була виготовлена на початку 90-х років XIX століття за зразком ляльок, привезених з Японії.

Тульський самовар

Як відомо, самовар — це пристрій для кип’ятіння води і приготування чаю. Воду в такому пристрої нагрівали за допомогою дров або вугілля, яке розміщувалось у внутрішній капсулі самовара. Сама ж вода знаходилась в іншому відсіку навколо капсули з вугіллям.

Попри те, що самовар є одним із символів Росії, його винайдення жодним чином не пов’язане з росіянами. Самоварні прилади давно були відомі в Стародавньому Китаї і слугували для варіння м’яса та овочів. Ці китайські пристрої для кип’ятіння води називалися хого і поєднували в одній конструкції: посудину для води, жарівню для вугілля і трубу, що проходить крізь посудину.

А це — аутепса, пристрій, за допомогою якого зігрівали воду стародавні римляни. Посудина мала форму пузатої чаші у вигляді гарбуза на високих ніжках і була прикрашена багатим декором. Усередині цієї посудини було два відсіки: один для води, а інший — для вугілля.

Привезли самовари до Росії з Нідерландів, де вони на той час уже були дуже популярні.

Балалайка

Балалайка — це, мабуть, найвідоміший «російський» струнний інструмент. Вважається, що вона набула поширення в Росії з кінця XVII — початку XVIII століття.

Однак цей нібито «російський» музичний інструмент насправді походить від казахського народного інструменту під назвою домбра. Домбра має округлу форму і дві, а іноді й три струни. Цікаво, що спочатку корпус балалайки, як і корпус домбри, був частково округлим.

Щоб переконатися в цьому, досить поглянути на картину російського художника Петра Заболоцького «Хлопчик з балалайкою»:

Форма балалайки XVIII століття ще сильніше відрізнялася від сучасної: вона мала дві струни і повністю округлий корпус, тим самим практично один в один повторюючи казахську домру.

З часом, після зміни форми на трикутну і додавання третьої струни, цей музичний інструмент стали позиціювати як «російський», фактично привласнивши його. До речі, сама назва музичного інструменту «балалайка» походить від українського слова «балакати».

Пельмені

Чимало людей таку відому й доволі смачну страву, як пельмені, пов’язують із Росією. Адже, з розповідей самих росіян, ця страва виникла в Сибіру.

Насправді ж батьківщиною пельменів вважається Китай. За легендою, цзяоцзи (саме так називалися у Китаї пельмені) вигадав відомий лікар Чжан Чжун-цзін півтори тисячі років тому. Пельмені й досі є головною стравою китайських новорічних свят.

З Піднебесної вони поширилися в Середню Азію під назвою чучвара і на Кавказ під назвою дюшбара, а вже потім потрапили до Росії.

Саме слово «пельмені» також не є російським. У XIII столітті татаро-монгольські завойовники, які рухалися від кордонів Китаю на захід і ненадовго зупинилися на Уралі, поділилися з місцевими жителями секретом приготування страви. Ідея полягала в поєднанні тістової оболонки з м’ясною начинкою.

Корінне угро-фінське населення Передуралля — удмурти — назвали нову страву пельнянь, що означає «тістове вухо». Назву страви визначила її форма. Від угро-фінів росіяни й запозичили цю страву разом із назвою. Згодом слово пельнянь трансформувалося в російській мові у пельмень, а далі — у пельмені.

Кокошник

Кокошник давно став символом «російського національного жіночого костюма». Насправді цей головний убір у вигляді гребеня або опахала навколо голови теж не є російським, а має угро-фінське походження. Слово «кокошник» походить від слова «кокош» — так у старі часи в Росії називали курку. Назва убору пов’язана із його схожістю на гребінь цього птаха.

В угро-фінських народів курка була особливо шанованою через надзвичайну плодючість. У них після весілля дружина починала носити кокошник як символ родючості, що мало сприяти виконанню жінкою її репродуктивної функції.

Археологи на території, заселеній давніми фінськими племенами, виявили марійський “кокошник”, який мав лопатоподібну форму і виявився дуже схожим на пізніші кокошники владімірсько-ніжегородського типу. Отож, «російський» кокошник також є запозиченим елементом.

Горілка

Ще один продукт, який завжди асоціюється з Росією, — це горілка. Для росіян горілка була і залишається національним спиртним напоєм, без якого не обходиться жодне застілля. Легенда про те, що нібито відомий російський хімік Дмитро Менделєєв винайшов рецепт сорокаградусної горілки, міцно вкорінилася в російському суспільстві. Більше того, цей міф перекочував і за кордон.

Насправді ж оптимальну міцність для горілки визначив англійський учений-хімік Гілпін. Він вважав, що ідеальна горілка має містити 38% спирту. Саме такий відсоток спирту містила російська горілка у 1763 році.

Що стосується Менделєєва, то у своїй дисертації він розраховував можливі втрати об’єму розчину при різних співвідношеннях етилового спирту і води. Найменші втрати були при 40 °С, що мало значення для лаків і фарб. Іншими словами, його дисертація була про хімію, а не про горілку.

А от вміст спирту в горілці з 38% до 40% у Росії підняли в 1868 році з метою збільшення акцизних доходів, бо розмір акцизу напряму залежав від вмісту спирту в напоях. І це аж ніяк не було пов’язано з дисертацією Менделєєва.

c

Зимові м’які чоботи з вовни вже давно вважаються одним із символів «самобутньої російської культури».

Однак і їх, як і багато інших своїх символів, Росія запозичила. Прототипом російських валянків були традиційні повстяні чоботи кочівників Євразії, історія яких налічує сотні років. На територію Московії валянки почали проникати в період Золотої Орди через тюрксько-монгольські племена, взуття яких називалося піми.

Для росіян валянки — взуття порівняно молоде. Початкова поява валянок у Росії зафіксована в Сибіру в середині XVIII століття, а в європейській частині Росії — на початку XIX століття.

Джерело: Про Україну!