“Я радше обідав би на підлозі української хати, ніж за столом московського князя” – британець Едвард Кларк про Україну і Московію у 1800 році
Подорож Едварда Кларка теренами Російської імперії та колонізованих нею земель тривала. Щойно іноземці в Задонську поромом перетнули Дон, «почався милий краєвид». Тут Кларк уперше побачив українців, що везли худобу (коней, кіз, овець, свиней) та інший товар (сушену рибу, горілку, вовну, кукурудзу) на ринки Москви. Наших пращурів британець називав українцями (Ukrainians) та паралельно вживав імперське означення — малороси (Malo Russians, Little Russians). Мандрівники 12 червня 1800 року залишили Вороніж і вирушили в напрямку Павловська. Джерело: Тиждень.
Читайте першу частину: Тиранія, підробки і бруд: що писав про Росію британець Едвард Кларк у XVIII столітті
На Воронежчині починався регіон із помітними вкрапленнями місць компактного проживання українців — Подоння, або ж Східна Слобожанщина. Українські анклави не асимілювалися московитами та мали чіткі відмінності, що також помітив Кларк. Перше поселення українців називалося Локова Слобода (імовірно, сучасне село Лосєво Павловського району Воронезької області). Житла українців відрізняла чистота, тим часом будинки росіян були темні й закіптявілі. Ось повна цитата з книги:
«У своїй подорожі ми ясно бачили, що Україна є цілком інакша від москвинів раса людей. Вже самий зовнішній вигляд кидається в очі. Українці високі, сильно збудовані, мають інтелігентне обличчя, стрункі, з гордою легкою ходою, симпатичним поглядом. Повна протилежність до москвинів. Українці є щирі, щедрі, гостинні, ввічливі, працьовиті, релігійні. Москвини ж мають прикмети, цілком протилежні цим. Перша оселя українців, яку ми бачили, називалася Локова Слобода. Всі хати там були побілені вапном, як у нашім Уельсі. Українці хати білять щороку і дуже дбайливо. Подорожний може подумати, що він не в кількох кілометрах від Московщини, а в Голландії. Все всередині регулярно миється, навіть стеля і сволок. Столи і лавки аж блищать від частого миття та натирання, що нагадує нам внутрішній вигляд домів у Норвегії. Двори, конюшні, стодоли і все, що до них належить, показують працьовитість і охайність українців. У їхніх маленьких кухнях ми бачили в кожному закутку скрупульозну чистоту і порядок, у протилежність до темних, брудних, повних диму, смердючих московських хатів. Посуд і начиння завжди виварені і вичищені, а не брудні і смердючі, як у москвинів. Українці тримають багато домашньої птиці і худоби. їхні садки повні овочевих дерев, а перед хатою чудовий килим квітів, що дає англійський вигляд їхнім домам. Українські хати мають уельську зовнішність, норвезьку внутрішність, а своїми садками та стодолами виглядають на англійські ферми. Взагалі, в українців не знайдено навіть натяку на бруд чи комашню — блощиці, таргани, які зустрінете в кожній московській хаті тисячами… З Павловська ми поїхали до Козинського хутора — села з мішаним населенням — москвинами і українцями. Ми не потребували і питати: хто є хто, бо ж впадала в очі разюча різниця між тими двома народами, хоч би в одній чистоті й охайності. Конюшня української поштової стації на 20 коней своєю чистотою і порядком могла б успішно конкурувати з конюшнею шляхтича в Англії. Хата бідного сільського старости також чудова: кожна найменша річ там була чистенька, в порядку і на своїм місці, сміття ніде не видно. Після Московщини це для нас було надзвичайно приємною несподіванкою. Я радше обідав би на підлозі української хати, ніж за столом московського князя».
Через деякий час британці потрапили на землі донських козаків, які, на думку Кларка, багато часу проводили в розвагах (полювання, боротьба) та справляли враження фізично здорового народу. Мандрівник писав, що донці привітні й чемні, акуратні в одязі, господарстві, а житло підтримують в ідеальній чистоті. Британець помітив, що вони не люблять росіян і колись могли б усвідомити себе самостійним народом.
Рухаючись на південь, Кларк проїхав поселення Луганський завод (сучасний Луганськ) на річці Лугань, де зусиллями колишнього директора металургійної фірми британської Carron Company Чарльза Ґаскойна знайшли поклади вугілля та розгорнули гарматно-ливарне виробництво.
Крим: за склом імперської вітрини
12 липня 1800 року вояжер переправився через Керченську протоку, яка за античною традицією вважалася межею Європи й Азії. Спочатку Кларк не планував їхати до Криму, але інтерес до античності та піар-кампанія, розгорнута росіянами навколо приєднання півострова, вплинули на коригування маршруту.
Кларк розраховував у Криму потрапити до раю для історика й поціновувача старовини. Однак замість регулярного споглядання залишків античності він зіткнувся з нещадним, тотальним розоренням, влаштованим новими господарями півострова.
У створених першими християнами печерних храмах Інкермана росіяни влаштували порохові склади, у Карасубазарі за будівельний матеріал використовували надгробки, із Партеніта до Херсона за наказом Потьомкіна забрали дві давньогрецькі колони для будівництва Єкатерининського собору. Саме звідси російські окупанти 2022 року вивезли останки князя Потьомкіна. Розібрали комплекс Херсонеса. У Бахчисараї росіяни повністю знесли грецький квартал і поруйнували заміську резиденцію хана. На будівельний матеріал для казарм ішло каміння з генуезьких фортець та грецький мармур. Типовою картиною для півострова стали зруйновані мечеті, які нерідко перетворювали на склади. Зносили й підривали мінарети, розбирали акведуки й фонтани, грабували місцеве населення.
Щоб підкреслити свою зверхність над мусульманами, росіяни з гробниць викидали тіла на смітники, а з трун годували свиней. Бували випадки, коли російські вояки «для розваги» стріляли по муллах на мінаретах.
Кларк підсумував, що в Криму росіяни робили свою улюблену справу — паплюжили, ламали та руйнували. На тлі тотального знищення пам’яток минулого Кларка дивувала й дратувала заборона російської влади на вивезення історичних артефактів за кордон.
Не менш руйнівною була й внутрішня політика Петербурга на півострові, що супроводжувалася депортаціями корінних мешканців та економічним спустошенням краю. За 17 років російського панування населення півострова скоротилося втричі. Якщо в 1770-х роках у Криму мешкали 454 тис. осіб, то 1795 року — 137 тис. Євпаторія припинила існування як торгове місто: замість 50 кораблів у портовій гавані перебувало одне судно. Також влада обдурювала та визискувала іноземців. Зокрема, у Керчі ця доля спіткала запрошених росіянами грецьких купців. Щойно ті обжилися, солдати зайняли їхні домівки, еллінів примушували виконувати повинності та відмовлялися відпускати з Криму.
На корінне населення півострова нова влада поширила «свій огидний кодекс рабства» — кріпацтво. Спочатку відробітки становили два дні на тиждень.
Іноземець неозброєним оком помітив, що кримські татари вперто не сприймали нову владу. Між татарами набув поширення поговір, що росіяни прийшли та принесли із собою зиму й холод. У своєму тревелозі Кларк констатував, що дві попередні кримські зими були аномально холодними. Температура опускалася до -22 оС.
Споглядаючи місцеві краєвиди, Едвард Кларк порівнював Балаклаву з Помпеями, а гавань Ахтіара нагадувала йому Мальту. Бахчисарай здався мандрівникові одним із найвизначніших міст Європи. Колишня столиця Ґераїв загалом мала переважно східний вигляд, її прикрашали чимало фонтанів, висячі виноградники, тераси, гаї чорної тополі. Одночасно з масовим руйнуванням місцевих пам’яток бахчисарайський ханський палац було збережено за наказом Єкатєріни ІІ.
Кларку було цікаво мандрувати півостровом, етнічний склад якого виявився доволі строкатим. В Ак-Мечеті (нині — Сімферополь) частіше траплялися російські вояки, у Балаклаві — греки, у Бахчисараї — татари, у Чуфут-Кале — караїми, у степових районах півострова — ногайці, роми й калмики. Британець не підтверджував стереотип про лінивість татар, поширюваний росіянами. Виноградники кримців були доглянуті, а будинки, люди та одяг — чистими. Як можна бачити, британець неодноразово наголошував, що народи, які жили поряд із московитами (греки, донці, татари, українці) мали помітні відмінності, загалом були поряднішими та охайнішими.
Наслідки російського панування він оцінював так: «Спустошили країну, вирубали дерева, зруйнували будинки, зрівняли із землею культові споруди та громадські будівлі, завдали шкоди водогонам, пограбували населення».
Лише покинувши Російську імперію, Кларк зміг написати правдивого листа додому. Він стверджував, що за десять років мандрівок Європою ніде не зустрічав такої несправедливості, підлості, злодійства, образ і варварства, як у Росії. Кларк ставив резонне запитання: чому досі європейцям було мало відомо про справжній характер такого розпусного та марнотратного народу? Його відповідь полягала в тому, що росіяни ретельно працювали над приховуванням правди від зовнішніх спостерігачів. Ба більше, старанно розпропаговані в Європі досягнення росіян (ліберальна монархія зі свободами чи військова міць) були тільки на папері. Як підсумував британець, «немає нічого оманливішого, ніж фальшивий блиск петербурзького монаршого двору».
Прозріння Заходу
Після повернення додому мандрівник почав систематизувати свої щоденники та дорожні замальовки. У підсумку вийшла напівенциклопедична праця, де були зібрані відомості про фізичну географію, флору, фауну, демографію, економіку, військовий стан, історію та археологію. Загалом у книжці «Подорожі різними країнами Європи, Азії та Африки» описані відвідини Скандинавії, Росії, Балкан і Близького Сходу. Публікувати «Подорожі» у видавництві Cadell and Davies почали з 1810 року, завершальний шостий том вийшов 1823 року, уже після смерті автора. Тревелог став бестселером, Кларк отримав гонорар понад 6 тис. фунтів.
Особливий попит мав перший том, який стосувався Російської імперії. Ще за життя Кларка книжку переклали німецькою та французькою мовами, вийшло декілька перевидань англійською в Британії та США. До слова, працю друкують і досі — свіжа публікація побачила світ у липні 2023 року.
Головна праця Кларка — книжка подорожніх нарисів — одразу спричинила роздратування в росіян. Уже 1813 року петербурзький чиновник і письменник Павєл Свіньїн закидав британцю, що той нічого не зрозумів про Росію. Відтоді автора знаменитого тревелога московити неодноразово звинувачували в невігластві, поверхневості та неповазі до місцевих звичаїв. Водночас факти, згадані в його оповіді, роспропаганда намагалася пояснити тим, що британець писав так нібито через особисту образу після заборони на вивезення історичних артефактів із Криму. Росіяни досі вважають Кларка еталонним русофобом, адже він чітко називав їх варварами й показував, чому це так. Завдяки книжці мандрівника в Західній Європі та США набула розголосу тема нищення росіянами пам’яток старовини й утисків поневолених народів імперії.
Читайте першу частину: Тиранія, підробки і бруд: що писав про Росію британець Едвард Кларк у XVIII столітті
* Усі наведені уривки є цитатами з книги Едварда Кларка “Подорожі Росією, Татарією та Туреччиною” (1800 р.). Висловлювання належать автору тієї епохи й відображають його особисте бачення та культурні уявлення кінця XVIII століття. Метою цієї публікації є ознайомлення з історичними джерелами та тим, як європейські мандрівники сприймали Російську імперію.
