Жодного дня без пляшки. Чому в СРСР споювали населення алкоголем
Алкоголь в СРСР дозволяв уникнути соціальних бунтів і тримати людей у покорі
Однією з особливостей життя в СРСР був не тільки дефіцит низки продуктів та товарів першої потреби, але також схильність радянської людини “прикластися до пляшки”. Цьому сприяла сама радянська влада, адже весь період існування “Великого та могутнього” магазини були забиті дешевим спиртним, а стимулу для того, щоб займатися саморозвитком і якось покращувати себе не було. Telegraf
Фанати Радянського Союзу розповідають про те, що в ті часи нібито “були створені всі умови для саморозвитку: діти ходили на гуртки, дорослі відвідували різні секції, а громадяни СРСР були такими, що читають (просто іншої розваги на той час не існувало).
Однак ті ж фанати “совка” забувають про те, що тоді фактично не існувало жодного стимулу для того, щоб займатися саморозвитком і якось покращувати себе. Приміром, приватний бізнес був заборонений, а якщо людина хотіла проявити ініціативу, то влада це припиняла.
Вашою межею була б зарплата 140, максимум 200 рублів. Не було ніякого стимулу шукати щось нове, ходити на якісь курси, щось винаходити — за будь-який, навіть найгеніальніший винахід (який би озолотив вас на Заході), вам максимум дали б почесну грамоту і преміювали б путівкою до дружньої Румунію.
Водночас радянська влада та суспільство досить толерантно ставилися до алкоголіків. І хоча безпосередньо “пристрасть до пляшки” не заохочувалася, а на підприємствах висіли плакати “Пияцтву – бій!”, любителів випити показували в ролі “телепнів”, які “трохи перебрали”, але скоро прийдуть у норму. За алкоголізм майже нікого не звільняли, а майстри у цехах заводів закривали очі на колег-алкоголіків, адже головне, щоб “пригод не було на виробництві”.
Таке саме ставлення було у суспільстві до радянських алкоголіків. Наприклад, про жінок, чиї чоловіки були п’яницями і піднімали руку на членів сім’ї, говорили “Дозволяє собі бити більше, ніж звичайно”. Але й розривати шлюби лише тому, що чоловік п’є, багато жінок теж не поспішали, адже “бьет – значит любит”.
Типовий радянський магазин:
Алкоголізму в СРСР сприяла сама влада і її це влаштовувало. Так, філософ Станіслав Ігнацій Віткевич у своїй праці “Наркотики” описував алкоголь як “соціальний наркотик”, який дозволяє тримати людей у покорі та уникати непотрібних соціальних бунтів. І не має значення, що такий підхід призводив до деградації населення країни загалом.
Горілка в Радянському Союзі коштувала 2 рублі та 87 копійок. У перерахунку на середні зарплати це дешевше, ніж зараз. Крім того, вона була доступна скрізь і завжди, навіть у найвіддаленіших сільських магазинах, де не було нічого, окрім кільок у томаті та кислого хліба.
Цікавий факт: за часів правління Юрія Андропова (з 1982 по 1984 рр. — ред.) був період деякого зниження цін на популярний алкогольний напій, а саме слово “водка” розшифровували як “вот он добрый какой Андропов”.
Крім горілки, у “країні Рад” виробляли й інший дешевий алкоголь. Йдеться про вина, які в народі називали “бормотухою” або “шмурдяком”. За складом усі ці напої були однаковими, але їхнє виробництво в СРСР було поставлено на потік.
Одним із таких напоїв був “Сонцедар” міцністю у 20 градусів і ціною всього в 1 рубль і 25 копійок. Виготовляли цей напій на Кавказі, а джерелом дешевого матеріалу йому був Алжир. Напій був настільки міцним, що буквально звалював людину з ніг.
Етикетка з пляшки “Сонцедару” виробництва СРСР:
Наразі точну кількість людей, вбитих “Сонцедаром” підрахувати неможливо. Але при розтині у жертв даного напою (які зловживали їм довгий час) шлунково-кишковий тракт був синього кольору.
