Найцінніші батьківські поради: 10 уроків, що змінюють життя
Бути батьками — це найкраще, що може з вами статися. Але водночас — і найскладніше. Саме тому я присвятила цю статтю найпоширенішим батьківським труднощам і поділюся з вами найкращими порадами, заснованими на багаторічному досвіді дослідження теми батьківства, написанні матеріалів, а також на власному досвіді мами. Після прочитання цієї статті ви побачите: ви станете зовсім іншим батьком чи матір’ю, – Гілларі Грюнер – педагог і тренер з питань виховання дітей.
Варто пам’ятати: ідеальних батьків не існує. У житті кожної родини бувають світлі та складні періоди — і це абсолютно нормально. Та найчастіше саме дрібниці змінюють усе.
Як мама, я з впевненістю можу сказати: ви не самотні у своєму бажанні зрозуміти, що ж таке «хороше батьківство». Від цього залежить і ваш емоційний стан, і психічне здоров’я вашої дитини. І перш ніж бігти до психотерапевта і витрачати шалені кошти, спробуйте кілька простих порад і лайфхаків, які можуть кардинально змінити атмосферу у вашій родині.
Ці поради — не чарівна пігулка і не «інструкція, як швидко виправити дитину», як це обіцяють популярні методики. Їхня мета — допомогти вам переосмислити власну роль у батьківстві: незалежно від того, чи ви новоспечені батьки, чи вже маєте великий досвід.
Бо все починається з нас. Хоч раз бувало, що ви сердито закликали дитину бути терплячою? Так, ми всі через це проходили. І я тут не для того, щоб викликати у вас провину, а навпаки — щоб дати інструменти, які допоможуть по-іншому подивитися на свою роль у родині, а головне — поступово сформувати звички, які змінять ваше життя зсередини.
Це про щиру саморефлексію. І про те, що саме “ми” здатні змінити.
1. Як ми перетворили вечірній стрес на затишний ритуал сну
У деяких родинах слово «сон» звучить, як справжнє прокляття. Наче тільки його вимовиш — і все, починається хаос. Повірте, я вас розумію. Була там. І, чесно кажучи, іноді досі буваю.
Ні, я не з тих, хто говорить: «Я вже все знаю, слухайте мене уважно». Абсолютно ні. Я можу поділитися лише тим, що працює “у мене” — але іноді не працює навіть це. І саме в цьому, сподіваюсь, ви знайдете підтримку.
Батьківство — це важко. Можна пробувати будь-які методики, будь-які стилі виховання — і щось іноді справді допомагає. А буває — ні. Але ми ж не здаємось, правда? Бо що нам ще залишається?
Ось мої перші «слова мудрості»:
Коли ви приймаєте, що батьківство — це важко, вам легше буде плисти за течією, пристосовуватись і ставати кращою мамою чи татом у цьому постійно змінному, іноді виснажливому, але найпрекраснішому досвіді у світі. Ви зможете перестати перейматись через дрібниці — і просто насолоджуватись дитинством вашої дитини разом із нею.
І з таким підходом давайте поговоримо про одну з найбільших батьківських фрустрацій — “вечірній час перед сном”.
Я — з тих мам, які люблять час перед сном. Ще з того моменту, як мої діти були малюками, я сприймала цей момент як особливу нагоду побути з ними, укріпити зв’язок, створити теплі спогади. Здається, саме це зробило вечори перед сном чимось особливим для всієї нашої родини. Іноді дітей вкладає спати чоловік, іноді — я. Але що я точно завжди роблю — це знаходжу час на казку, пісеньку, спільну молитву, або щоб відповісти на всі тисячі «А чому?..». Проте навіть цього буває недостатньо — і щойно я кажу: «Пора спати», усе може піти не за планом.
Залежно від віку дитини, вечірні ритуали можуть дуже різнитися. У мене, наприклад, рутина для малюка зовсім не така, як для десятирічки. Але я намагаюсь підлаштовуватись до потреб кожного — і коригувати підхід.
Як зробити вечір перед сном спокійним і приємним:
- Перевірте, щоб усе було зроблено ЗАЗДАЛЕГІДЬ.
Нехай дитина поп’є води, сходить до туалету, з’їсть перекус — усе те, заради чого вона потім буде вибігати з ліжка ще 10 разів. - Вимикайте екрани мінімум за годину до сну.
- Лягайте спати в один і той самий час щодня.
- Попереджайте за 10 хвилин до “пора спати”
- Зробіть процес веселим
- Залиште час для “подушкових розмов”
- Запропонуйте згадати 3 речі, за які вони вдячні
- Це не тільки заспокоює, а й формує позитивне мислення.
2. Якщо ваш малюк не хоче залишатись у ліжечку
Один із способів, який допоміг нам утримати нашого допитливого малюка в ліжку (і уникнути чергової істерики, щойно ми виходимо з кімнати), — це сказати ось що після того, як вкладаємо його спати:
Я скоро зайду тебе провідати. Я поруч. А поки подумай, що б ти хотів робити зранку, коли прокинешся — наприклад, що хочеш на сніданок або чим будемо гратись.
Це, звісно, не працює завжди, але якщо трохи змінювати формулювання щоразу (а мій малюк дуже кмітливий!), то він спокійно погоджується — і чекає на мене. А коли я заходжу перевірити — він, як правило, вже спить.
Головне — терпіння. Пам’ятайте: ви — батьки. Навчальний процес може бути непростим, і дітям не завжди подобається, коли ми наполегливі, але не піддавайтесь. Залишайтесь у звичному ритмі вечірніх ритуалів — але не дозволяйте їм “витискати з вас усе”, затягуючи процес.
3. Що робити, коли малюк влаштовує істерику?
Кожна дитина рано чи пізно протестує. Але те, наскільки гучним буде цей бунт — дуже залежить від вашої реакції. Так, саме ваша реакція — ключова.
Як ми можемо навчити дітей справлятися з емоціями, якщо самі не вміємо спокійно реагувати?
Істерики бувають різні… бо й діти всі різні. У кожної дитини свої особливості — тому істерики в усіх теж різні. Одні вередують через броколі на тарілці, інші — тому що їм не дозволили лизати підлогу у громадському туалеті чи розкидати акуратно складений одяг по всій кімнаті.
Так, малюки — це справжні маленькі коштовності. Веселі, безпосередні, повні енергії. Але водночас — вони схильні до перебільшень. Чому так відбувається? Бо вони ще не вміють себе контролювати. І саме ви, батьки, — їхні перші й головні вчителі в цьому.
Іноді достатньо просто залишатись спокійним, говорити спокійним голосом — і це вже змінює ситуацію.
Бо коли дитина влаштовує істерику — розгубленими почуваються обидва: і малюк, і ви. Особливо, якщо це сталося на людях.
Поставте собі ці питання — і, можливо, вдасться уникнути наступної істерики:
- Чи дитина перевантажена, голодна або втомлена?
- Чи дитина перенасичена емоціями від екранів?
- Чи ви справді уважні до дитини, чи більше у телефоні?
- Чи ви несвідомо заохочуєте погану поведінку своєю реакцією?
Не піддавайтесь істерикам. Коли дитина кричить, плаче, кидається речами — найгірше, що можна зробити, — це поступитися. Замість цього будьте поруч і просто скажіть:
Я хочу допомогти, але почекаю, поки ти будеш готовий поговорити.
Це дає дитині відчуття безпеки й одночасно вчить, що емоції — це нормально, але маніпулювати через них не вийде.
Що робити після того, як дитина заспокоїлася? Коли буря минула, саме час спокійно обговорити ситуацію. Поясніть, що такі реакції не допоможуть вирішити проблему. І саме тому не можна давати дитині те, чого вона вимагала через істерики — інакше вона вважатиме, що це працює.
4. Скільки часу перед екранами – вже забагато
Ще одним ключовим аспектом батьківства є визначення того, скільки часу перед екранами є безпечним для дитини залежно від її віку.
Зараз, коли проведено достатньо досліджень щодо дітей і екранного часу, багато експертів застерігають батьків про небезпеку, яку екрани становлять для розвитку мозку та психічного здоров’я дитини. Небезпека полягає не лише в тому, що діти можуть стикатися з контентом, не відповідним їхньому віку, у соціальних мережах чи під час пошуку в інтернеті, а й у самому факті тривалого зосередження погляду на екрані.
Насправді існують дослідження, які свідчать про те, що активний екранний час (відеоігри, ігри на iPad, навчальні ігри) завдає більшої шкоди розвитку мозку, ніж пасивний екранний час (перегляд фільмів чи телепередач). Отже, краще посадити дитину перед фільмом, ніж дати їй пограти у навчальну гру на iPad.
Діти віком до 2 років взагалі не повинні мати екранного часу, а для дітей віком понад 2 роки він має бути обмежений до менше ніж 2 години на день (у ідеалі — розділений на кілька частин).
Також рекомендується, щоб діти проводили на вулиці якомога більше часу (від 3 до 6 годин на день), аби зменшити ризик розвитку психічних розладів у майбутньому.
Отже, висновок очевидний. Хоча екрани іноді можуть стати у пригоді батькам і дати їм перепочинок, важливо враховувати статистику.
Раніше я дозволяла своєму трирічному синові грати на iPad і дивитися один-два мультфільми на день. Нещодавно ми повністю відмовилися від екранів, і я не можу передати, наскільки змінилася його поведінка. Я знаю, що повністю відмовитися від екранів може здатися складним, але спробуйте зробити це хоча б на тиждень. Подивіться, як дитина починає користуватися уявою замість того, щоб благати про екран. Подивіться, як вона починає грати з іграшками, до яких не торкалася місяцями, і виходить на вулицю, щоб досліджувати світ. Можливо, на адаптацію знадобиться трохи часу, але це справді того варте.
У наш час дозволити дитині самостійно користуватись соціальними мережами або переглядати інтернет без жодного захисту — так само небезпечно, як дозволити їй їздити в машині без паска безпеки.
5. Як я можу підтримати базові емоційні та ментальні потреби своєї дитини
Без перебільшення, найважливіший аспект батьківства — це забезпечення потреб дитини: фізичних, духовних і психологічних. Саме про це найбільше говориться в моєму блозі — і на те є причина. Я щиро вірю, що на життя дитини обов’язково щось впливає. І якщо вона не отримає позитивного впливу вдома, то шукатиме його деінде — будь-де, де зможе.
Хороші батьки дбають про потреби своїх дітей, роблячи кілька простих, але важливих речей. Бути батьками — це непросто, але це й не ракетобудування. Якщо ви хочете мати добрі стосунки з дитиною, це потребує якісного часу разом, безумовної любові, правильного балансу між дисципліною і м’якістю, а також великого терпіння.
Іноді зусилля, які ви вкладаєте в батьківство, приносять плоди лише через багато років.
Ось кілька способів задовольнити емоційні потреби вашої дитини, щоб вона відчувала себе любленою, важливою і цінною:
- Проводьте з нею час щодня — робіть те, що подобається саме їй.
- Виявляйте фізичну ніжність — обійми, дотик до плеча, дружнє поплескування по спині. Навіть підлітки цього потребують.
- Часто кажіть їй важливі слова: «Я тебе люблю», «Я пишаюся тобою», «Ти для мене дуже важлива/важливий».
- Обмежуйте її час перед екраном.
- Приділяйте їй більше уваги, ніж телефону.
- Слухайте не для того, щоб відповісти, а щоб зрозуміти.
- Частіше грайте разом.
- Шукайте моменти для спільного дозвілля та сміху.
- Будьте усвідомленими у своєму батьківстві.
- Підтверджуйте хорошу поведінку, а не лише виправляйте помилки.
- Готуйте дитину до того світу, в якому їй доведеться жити, а не до ідеального, який вам би хотілося.
- Будьте терплячими, дбайливими і давайте час на навчання.
- Пам’ятайте: ви — головний учитель і приклад для своєї дитини.
- Показуйте власною поведінкою те, чого хочете навчити.
- Залучайте її до позашкільних занять.
6. Батьківство — це навчання. Усвідомте свою роль.
Універсальна порада для всіх батьків: показуйте приклад тієї поведінки, яку хочете бачити у своїй дитині. Найкраще навчання — через власні дії.
Як учитель для своєї дитини, ви маєте знаходити час, щоб навчати її важливим речам:
- як ставитися до інших людей;
- як дякувати і давати чайові офіціанту;
- як дотримуватись гігієни;
- як прибирати за собою;
- як проявляти повагу;
- як вибачатися — і для цього вибачайтеся самі;
- як діяти, коли зробив помилку.
Ваше усвідомлене життя — найкращий підручник для дитини.
Якщо ви вживаєте алкоголь — покажіть приклад відповідального ставлення.
Ми можемо навчити дитину так багато — просто живучи з повагою до себе та інших.
Ви — приклад усього для своєї дитини. Будьте хорошим прикладом.
7. Що робити, коли дитина вам бреше
Розібратися з дитячою брехнею — справжній виклик. З одного боку, не хочеться соромити дитину, а з іншого — важливо м’яко й мудро навчити її чесності через здорову дисципліну.
Як і завжди в батьківстві, тут потрібен баланс — між любов’ю, вимогливістю і розумінням.
Покарання не має принижувати — воно має допомагати зростати.
Дорослим теж буває важко бути чесними. Часто ми не хочемо нікого образити, розчарувати чи відкрити себе справжніх — і спокуса збрехати виникає незалежно від віку. Але чим раніше людина навчиться не піддаватися цій спокусі, тим краще. І найкраще місце для такого навчання — здорова, підтримуюча атмосфера вдома.
8. Що робити, коли хочеться втекти від власних дітей
Кожна мама хоча б раз відчувала це бажання втекти. І часто — разом із глибоким почуттям провини. Це та мить, коли хочеться сховатися в шафі з келихом вина… або кави… або і тим, і тим — і просто поплакати. І знаєш що? Це — нормально.
То що ж робити, коли хочеться втекти від дітей? Я помітила, що найбільше це відчуття накриває мене під час ПМС. В інші дні мені набагато легше дається буденне життя. Але в певні моменти просто нема сил.
Ось кілька речей, які допомагають мені пережити важкі дні в батьківстві. Сподіваюся, щось із цього допоможе і тобі:
- Послаблюю правила щодо гаджетів.
Так, я знаю, що екранний час треба обмежувати. Але іноді мені просто треба побути наодинці, хоч кілька хвилин. І якщо вибір між трохи більше мультиків чи зла, криклива мама — я вибираю перше.
(Звісно, я б радила випустити дітей погратися надвір — але з малюками це не працює, бо вони не можуть бути самі…) - Придумую гру чи заняття, яке буде цікаве всім.
- Міняємо обстановку. Виходимо з дому. Прогулянка, поїздка, нове місце.
- Нагадую собі: мої діти просто мене люблять. Вони не заважають мені йти в туалет із принципу. Вони не дратують мене навмисно. Вони просто дуже мене люблять. І хочуть бути поруч. Ця думка допомагає мені заспокоїтись.
- Печемо печиво. Разом. Серйозно — це спрацьовує завжди. Або готуємо сніданок на вечерю — і я залучаю дітей до приготування.
- Дивимося фільм з попкорном. Це дає змогу посидіти разом і трохи побути в спокої.
- Танцюємо або робимо щось веселе.
- Глибоко вдихаю. І повертаюся в гру.
9. Що робити, коли дитина бунтує
Батьки часто губляться, коли їхня дитина починає бунтувати. Це може бути дуже виснажливо — коли тебе постійно ставлять під сумнів, а ти ж просто хочеш найкращого для своєї дитини… Хочеш, щоб вона довіряла тобі беззастережно. Зрештою, ти ж дотепер її оберігала, підтримувала, ростила — то чому не можна довіритися тобі й далі?
Але водночас — ми ж усі хочемо, щоб наші діти виросли вільними, незалежними, здатними думати самостійно, а не просто йшли за натовпом, бо «так модно» чи «так всі роблять».
І ось тут я скажу те, що, можливо, вам буде важко почути:
Ваша дитина — це окрема особистість. І дозволити їй бути собою означає також дозволити їй колись поставити під сумнів і вас.
У цьому й суть дитячого бунту — дитина поступово відокремлюється, шукає себе, ставить запитання. У кожної дитини свій характер, своя воля. І це нормально.
Тому важливо знати: якщо відповісти на бунт жорсткістю, критикою чи приниженням — це тільки віддалить дитину ще далі.
Але є надія. Можна виховати дитину, яка має свою думку, вміє її висловлювати і водночас поважає батьків. Ваше завдання — встановити здорові кордони, але обгорнути їх любов’ю, терпінням і розумінням.
10. Навчайте дитину згоди змалку
Коли хтось — навіть рідний — хоче обійняти вашу дитину, вона повинна знати: вона має право сказати “ні”.
Суть не в тому, хто її обіймає, а в тому, щоб вона розуміла: її тіло належить тільки їй, і ніхто не має права порушувати цей кордон.
Раннє навчання згоді допоможе уникнути ситуацій, коли дитина почуватиметься беззахисною, намагаючись «не образити» інших. Обійми й поцілунки від бабусі — чудові, але лише якщо дитина цього хоче. Поясніть це родичам: ласка без згоди — не про любов, а про тиск.
Можна сказати так:
Ми вчимо дитину поваги до свого тіла, тому просимо — спершу запитуйте, перш ніж обіймати чи цілувати. Її “ні” має поважатися всіма — навіть нами, батьками.
Бо любов — це і турбота, і повага до простору.
