Іноді буває так, що намагаючись всім догодити ми, самі того не помічаючи, проживаємо чуже життя, а наші власні бажання залишаються десь на узбіччі. У бажанні жити своїм життям немає нічого поганого, хай нас і обізвуть довколишні люди затятими егоїстами. Текст авторки, який ми сьогодні обрали, — про те, що тільки ми знаємо, що краще для нас.
Ми в Тутка впевнені, що добрі поради ніколи не зашкодять, але тільки якщо ними не намагаються нав’язувати чужу волю.
***
Якось одна дівчинка захотіла коротку стрижку.
Мама розсердилася: «Не дозволю різати коси!»
Тато гаркнув: «До вісімнадцяти — тільки через мій труп».
А бабуся заплакала, довго благала не псувати таке красиве, розкішне волоссячко, стільки ж років відрощували, ти вже завтра пошкодуєш, всі шкодують, а назад воно вже не відросте, ти поглянь, які у тебе стрічки, заколочки, все таке красиве, ну не роби дурниць, ну поступися, ось і молодець. Отак дівчинка не змогла жити своїм життям — жила чужими бажаннями.
Читайте також: Як вдячність приваблює в наше життя добробут
***
Якось одна дівчинка захотіла кинути танці й записатися на хокей.
Мама розсердилася: «Що за дурниця?! Хокей — для хлопчиків!»
Тато посміявся: «Та потрібна ти там — ревіти і губки фарбувати! Тобі там зуби виб’ють, ніс зламають, хто потім на тебе, таку красиву, гляне?»
А бабуся довго-довго вмовляла подумати, не дуркувати, стільки ж років на танці ходили, на музику, хто ж так робить — все кидає і втікає, і конкурс на носі, а педагог стільки вклала, а костюми з мамою шили-шили, що ж, все нанівець? Не будь егоїсткою, дитинко! От і молодець.
***
Якось одна дівчинка захотіла вступити на непростий та цікавий факультет серйозного вузу в одному великому чужому місті.
Але мама сказала: «Не відпущу! У Надьки з роботи обидві дочки з цих інститутів повернулися вагітними! Як з ланцюга без нагляду зриваєтеся — п’янки, гулянки, хлопчики, непристойності різні!»
Тато лютував: «По гуртожитках штани протирати! Будеш там хвойдою, нікому не потрібною — використаються і викинуть! А втечеш — в розшук подамо, за волосся додому притягну, ні копійки від нас не чекай, зрозуміла?!»
Але вчителька хмикнула: «Це нереально, Миколаївно, туди з медаллю не потрапити. Та й навіщо тобі? Ну поступиш. Так все одно ж в першу сесію відрахують, туди з таких спецшкіл йдуть! Та й навіщо тобі? Чоловіча професія, а ти все одно потім заміж вийдеш, народиш дитину, підеш на кабінетну роботу папірці перекладати, не вигадуй, вступай до нас, в педагогічний. Завершиш навчання, влаштуєшся — життя, вважай, налагоджене».
А бабуся схопилася за серце: «Як же мати без тебе, хто їй по господарству допоможе, з братом? Мені з городом? Дитинко, у нас — де народився, там і пригодився, ніхто в нашій родині більше долею визначеного не хотів, всі старалися жити своїм життям, всі на рідній землі постаріли, що ж ти твориш, ну не будь егоїстом, подумай про сім’ю, що люди скажуть, а як же Саша, такий гарний хлопчик, у нього такі добрі батьки, він же тебе любить, як ти так з ним?!»
А Саша ображався, не розмовляв, психував і кричав вночі під вікнами «Світлано, я кохаю тебе, не їдь».
***
Якось одна дівчинка хотіла розлучитися.
Але чоловік сказав, що якщо так, то ні копійки від нього не дочекаються і за квартиру він буде судитися. «Хочеш йти — йди з голою задницею, затямила?»
А мама заголосила, що навіщо тоді одружувалися, навіщо весілля, навіщо народжували дитину? Чим думали? А утримувати тебе з дитиною хто буде? На вчительську зарплату? Нам на шию?! Чого тобі не живеться з ним — гарний хлоп, не п’є, з роботою, з зарплатою, квартиру вам купили, а тепер він її ділити буде?! Колись треба було думати!
Але керівництво сказало, що жодних поблажок не буде, навпаки, навантаження збільшується, треба буде взяти вечірні заняття. І щоб ніяких «треба дитину забрати» та інших лікарняних, розв’язуйте свою сімейну ситуацію так, щоб це не відбивалося на роботі.
Але свекруха кричала, що її позбавляють онука, її сина — дитини, а дитину — батька.
А колеги і подруги охали, що розлученою жити важко, а знайдеш нового — точно буде не краще за першого. Навіщо шило на мило? Та й робота наша зовсім невідповідна, одні самотні жінки, навіть фізрук у нас жінка, не знайдеш нікого, самотньою будеш.
***
Якось одна дівчинка захотіла змінити професію і роботу. Нова робота вимагала поїздок на навчання та обіцяла в доступному для огляду майбутньому гарну зарплату, прекрасні перспективи та довгі, цікаві відрядження в далекі й близькі країни.
Але чоловік сказав, що нічого собі так вона вигадала! Вона буде десь зникати, вештатися, то поїздка, то навчання, то робота допізна. А дім? А шлюб? А діти? Їм мати не потрібна? А з керівництвом по готелям? За ідіота тримаєш? Вже спиш там з кимось? Не потерплю!
Але батьки сказали, що найважливіше погода в домі. Що дітей вона народжувала для себе, їм до пенсії далеко, сидіти-забирати-займатися не зможуть, у бідних слуг немає, дорога. А чим думала, коли народжувала? Хочеш їздити — бери і санки вези. Ні, мила моя, вибрала сім’ю, народила дітей — вези! Не знали, що таку егоїстку виховали, діти їй не потрібні, робота дорожче, та й що це за робота? Робота у жінки повинна бути нормальна, скромна, постійна. Щоб завжди можна підмінити, відпроситися, щоб розуміли, що у тебе діти. Безсовісна ти, Світлано. Сором на твою голову! Та й не вийде у тебе нічого. Така робота складна, нервова. А ти у нас домашня, грубого слова не скажеш. Ну де тобі, га? Розвалиш все заради повітряних замків, а потім приповзеш назад, та не візьме тебе директорка назад. І чоловік не пробачить!
На роботі відчитали за егоїзм, середину навчального року і поклялися, що тут їй в будь-якому випадку більше не працювати, якщо вона така невдячна, взяли-пригріли, а вона, а вона…
Подруги розсудили, що заробляти повинен чоловік. І що їхні чоловіки їх би на таку роботу з відрядженнями точно не відпустили. А тому що люблять і ревнують, отак.
***
Якось одна дівчинка святкувала свій ювілей. За столом зібралася сім’я, рідня, подруги, колеги. Всі раділи й виголошували тости про те, якою вона завжди була гарною дочкою, чудовою дружиною і справжнім професіоналом, педагогом від Бога, воістину цінним співробітником.
А дівчинка розплакалася, що хотіла прожити життя зовсім по-іншому: відстригти прокляті патли, грати в хокей, вступити до вузу і виїхати з міста, не заводити сім’ю до 30 років, знайти роботу своєї мрії та об’їздити увесь світ. Просто хотіла жити своїм життям…
Її втішали, подавали серветки і постійно охали: «Люба, та хто ж тобі заважав?!»
