Чи відчуває дитина нашу любов? Як перевірити? В ідеальному варіанті стосунки батьків і дітей повинні бути зіткані з тонкої матерії: любові, взаєморозуміння та поваги. Але часто між цих повітряних волокон пролазять ревнощі, звинувачення і образи. Дитина не відчуває батьківського тепла, а дорослі тим часом звинувачують її у невдячності. Як донести їй наші почуття? Як налагодити контакт з сином і дочкою, якщо до цього ви все робили не так? Відповідь — якісно змінити підхід до спілкування.
Тутка, заручившись порадами відомого психолога Дмитра Карпачова спробує спонукати всіх читачів дати відповідь самому собі на запитання: Чи відчуває дитина нашу любов?
«Любити — це дієслово»
У нашому світі поширена ідея, що любити дитину — головне. То скажемо, що від цієї ідеї більше шкоди, аніж користі. Люди думають, що любов — це основа, а все інше додасться. З’ясуймо, чому це не так.
Зазвичай ми звикли будувати логіку своїх міркувань отак: якщо любов для дитини головне (а я її люблю) – отже все необхідне вона вже одержала.
Любов до дітей — поняття складне, багатогранне та комплексне. І вже насправді більше, ніж просто усвідомлення, що ви дитину любите.
Читайте також: Що вбиває дитячу самооцінку?
Хочу звернути увагу на те, що любити, — це дієслово, яке відповідає на запитання «що робити». Важливо, щоб батьки розуміли, що варто робити для того, щоб любити дитину. Любов — це не якісь внутрішні переживання в ділянці четвертої чакри Анахата, не відчуття метеликів або гусениць в животі. Це перш за все дії, за якими дитина може зрозуміти, що ми її любимо, та і ми самі відчути, чи відчуває дитина нашу любов?
Часто стикаюся з парадоксом, коли питаю батьків, чи люблять вони дітей. Майже всі відповідають — так. І в той самий момент бачу багато недолюблених дітей, як і дорослих.
Найстрашніше те, що коли батьки дізнаються від своєї дитини, що та не відчуває їх любові, вони починають її сварити і гніватися. Так стається тому, що ми не вміємо любити так, щоб діти це відчували, не можемо розпізнати, чи відчуває дитина нашу любов. Батьки не прислухаються до своїх дітей, закидають чадам невдячність та нелюбов щодо себе.
Як з’ясувати чи відчуває дитина нашу любов?
Пропоную зробити таку вправу. Вона підійде для батьків дітей від 3 до 7 років.
Попросіть когось з вашого найближчого оточення дати дитині запитання. Бажано, щоб вас при цьому в кімнаті не було.
Питання звучить так: «Що для твого тата (або мами) важливіше, ніж ти?» Нехай ваш знайомий або родич вислухає і передасть відповідь вам.
Тільки відразу кажу, якщо відповідь вас не влаштує, не біжіть до кімнати з криками: “Як ти міг подумати, що футбол дорожчий за тебе?! Я ж тобі і комп’ютер купив, і велосипед, а ти мене перед друзями ганьбиш?»
Мета вправи не в тому, щоб переконати дитину. Зробити це у вас вийде точно: емоційний тиск, аргументи і шантаж — інструменти, яким батьки досконало оволоділи. Та її мета — докласти зусиль, і через 3-4 місяці почути іншу відповідь.
Базова потреба
Потреба в любові, як я вже згадав, є базовою. Але звучить вона по-науковому як «потреба в любові та приналежності».
Для людини, особливо дитини, важливо відчувати себе частиною будь-якої групи чи спільноти. В цьому випадку таким співтовариством виступає сім’я, в якій дитина живе. Їй важливо розуміти, що вона є частиною чогось більшого, а не просто живе з різностатевими людьми різного віку під одним дахом.
Важливо, щоб дитина чула такі мовні звороти, як «у сім’ї так не заведено» або «члени сім’ї поводяться по-іншому». Дитина повинна розуміти це слово. Воно має стати для неї нормою. Тоді маля усвідомлює, що сім’я його приймає, а отже — любить.
Разом з тим, якщо ви живете поруч з дитиною і нічого не знаєте про її внутрішній світ, і уся ваша взаємодія зводиться до того, щоб погодувати її і змусити мити після себе посуд — навряд чи вона відчує цю приналежність. І тоді не виникатиме сумнівів, чи відчуває дитина нашу любов чи ні.
Подбайте, щоб дитина відчувала зв’язок з родиною, який внесок робить особисто вона для сім’ї. Поясніть, як інші члени сім’ї піклуються про благополуччя, зміцнюють сім’ю, і як це все позначається на ній. Вона зрозуміє, що сім’я — її головна опора та захист.
«Часто батьки ходять на роботу, щоб втекти від дитини»
Тепер щодо любові. Синонім слова любов — увага. Тому зрозуміти, як насправді складаються стосунки з дитиною можна, підрахувавши кількість часу, проведену з нею.
Мова не йде про час, витрачений на виконання своїх зобов’язань — нагодувати, прибрати, попрати, посварити. Ми говоримо про час, коли ви намагаєтеся налагодити з нею якийсь контакт. Це про взаємодію, спроби дізнатися, що коїться у сина або дочки усередині, як вони почуваються, що думають з того чи іншого приводу.
Любити — це проявляти увагу до інтересів дитини, здатність на них впливати. Це і називається вихованням. Ми не просто відчуваємо любов, дивлячись на сина або дочку. Ми формуємо в них якості та навички, які знадобляться в житті. І знову тут ви чітко побачите за поведінкою дитини, чи відчуває вона нашу любов у своєму серці.
На жаль, багато батьків зайняті чим завгодно, але не цим. Вони захоплені роботою, випуском новин, футболом і відпочинком. Вони втомлюються від багатьох речей, їх увага розпорошена. При цьому на зауваження, що батьки приділяють мало уваги дітям, батьки реагують з обуренням. Мовляв, так, ми ж ходимо на роботу. І найперше працюємо для добробуту дітей.
Цей постулат правдивий лише частково. Дітям важливі матеріальні блага, які можуть дати батьки. Але набагато важливіший для них контакт з ними. На жаль, іноді батьки ходять на роботу, щоб втекти від дитини.
Цим часто зловживають молоді батьки. Коли в родині з’являється дитина, можна простежити тенденцію з назвою «тато почав багато працювати». І далеко не завжди тому, що сім’я має гостру потребу в грошах. Часто це просто страх перед невідомістю, власною неспроможністю. Що робити на роботі — тато знає. А як обходитися з маленькою людиною — ні.
Не кількість, а якість
Проводячи час поруч з дитиною дивіться не на його кількість, а на якість. Важливі не самі години, а їх ефективність і результативність. На щастя чи на жаль, будь-яких нормативів щодо обов’язкового часу, який повинні проводити батьки поруч з дітьми, не існує. Не можна сказати, що пів години в день зроблять її щасливою, 45 хвилин стануть зайвими, а 15 хвилин — недостатніми. Саме спільний простір, заняття, розмови прояснять дилему, чи відчуває дитина нашу любов, навіть за мізерні 15 хвилин; чи довіряє нам, покладається на нас.
Якість проведеного часу з дитиною вимірюється лише двома критеріями:
- Ви робите те, що хоче дитина.
Разом прибирати двір або помити посуд — не означає проводити час. Якщо, звичайно, це не мрія дитини мити з вами посуд. Що, скоріше, мрією бути не може. Часто таким чином дитина намагається хоч на якомусь рівні провзаємодіяти з батьками.
- Ви робите тільки це.
Якщо дитина вибрала складати пазли, гратися конструктором або возити автомобілі — відкладіть всі справи і пограйтеся з нею. Якщо в ході гри ви відволікаєтеся на телефонні дзвінки, перемикаєте новини або смажите млинці — до спільного часу це заняття не зараховується.
Ці два критерії не передбачають якогось захмарного часу разом. Якщо ви не зможете виділити 1,5-2 години на день на довгі спільні заняття — нічого страшного. Почніть з 10-15 хвилин, але з повною віддачею. Можете навіть таймер собі поставити. Постарайтеся за цей невеликий проміжок часу повністю присвятити себе дитині.
Ці 10 хвилин повної вашої залученості дадуть дитині більше, ніж півтори години гри під час перегляду фільму. Важливо, щоб вона відчувала ваш інтерес, щиру увагу і задоволення від процесу. Якісно приділяючи дитині час, ми показуємо, як любимо її та можемо зробити висновок, чи відчуває дитина нашу любов.
Дитині важливі обійми батьків — незалежно від статі
Важливий критерій любові — теплий фізичний контакт з дитиною. На цей пункт я б хотів особливо звернути увагу батьків. Особливо тих, у яких ростуть сини.
Багато батьків справді не розуміють, як вони будуть обніматися з синами. Кажуть, що ось якби у них народилася дочка — інша справа. Але як тактильно проявляти любов до сина вони не розуміють.
Тут я б хотів, щоб кожен батько прочитав фразу відомого американського професора. Він займався дослідженням сексуальної орієнтації та її відхилень. Цей професор сказав: «Батьки, обіймайте своїх синів. Інакше вони будуть шукати цього у іншого чоловіка».
Дитині вкрай важливі обійми батьків — незалежно від статі. Вони не повинні бути для неї явищем незвичайним. Адже обійми далі впливають на здатність людини отримувати задоволення від життя. Коли діти недоотримують тактильних переживань, вони відчувають себе покинутими.
Після Другої світової війни провели експеримент. Багато дітей тоді залишилися без батьків, немовлят буквально виймали з-під завалів та віддавали до притулків. Одні з них були життєздатними і здоровими, інші часто хворіли, а треті — вмирали. З’ясувалося, що проблема крилася в догляді за ними. У нянечок були улюбленці, з якими ті розмовляли, взаємодіяли, контактували. Саме ці діти надалі й виявлялися найбільш життєздатними. Ті, на кого уваги не звертали, сильно відставали у плані здоров’я і навіть гинули.
Тактильні відчуття і дотики — маркери людської поведінки. Прослідкуйте за собою. Зверніть увагу, до яких людей вам хочеться торкатися — по-дружньому або з точки зору сексуальності, а до яких — ні. Річ у тому, що бажання доторкнутися свідчить про симпатії. І ми висловлюємо її не тільки дотиком, а й поглядом, мімікою, інтонацією. Дитина це теж зчитує і інтерпретує як особистий маркер любові. Через тактильність, ніжність, тепло ми можемо навіть на клітинному рівні осягнути, чи відчуває дитина нашу любов.
Як обіймати дитину частіше?
- Поставте собі таймер або нагадування про те, щоб мінімум три рази на день обіймати і цілувати дитину. Не шукайте приводів для ніжності.
- Спочатку вам буде здаватися, що обніматися за таймером — нісенітниця. Адже все має бути щиро і від душі. Але нехай таймер побуде вам орієнтиром.
- Суть цієї вправи — виробити звичку. Запевняю, буквально через 2-3 тижні ви будете обіймати своїх дітей щиро і без жодного нагадування.
Даруйте подарунки правильно
Всі дарують дітям подарунки. Але, на жаль, не завжди правильно — так, щоб дитина відчула, що її люблять. Зазвичай все зводиться до якихось шаблонних обдаровувань на свята або повинністю батька, коли дитина на порозі запитує: «А ти мені щось купив?»
Важливий не сам подарунок, а факт уваги. Жінки, наприклад, люблять знаки уваги у вигляді квітів. Попри те, що через кілька днів або в кращому випадку тижнів, букет буде викинуто на смітник. Саме увага з боку чоловіка тішить їх. Так само і діти — вони оцінюють не сам подарунок, а те, як ви його даруєте.
Перетворюйте подарунок на сюрприз
Набагато приємніше отримувати подарунки, коли найменше їх очікуєш. Квіти на 8 Березня, День народження і річницю приємні. Але ви знаєте, що вам їх подарують. Тоді як одержати їх просто в понеділок вранці, без приводу — справжній сюрприз.
Так само реагують і діти. При цьому дуже раджу не перетворювати подарунки на рутину. Так, наприклад, якщо тато щовечора після роботи дарує щось дитині — це вже не подарунок, а обов’язок. Тут вже немає місця подиву і радості. Це стосунки, де батько зобов’язаний щось принести, а дитина відчуває, що має право вимагати.
Не перетворюйте цей ритуал в буденність.
Нехай в житті вашої дитини завжди будуть присутні моменти спонтанних несподіванок, обіймів і розмов. Любіть своїх дітей і насолоджуйтеся часом поряд з ними. І щоб навіть ні один найменший сумнів не закрався: А чи відчуває дитина нашу любов?
