Прочитала недавно, як одні добрі та розумні люди вигнали з дому дочку з речами. Відвезли її на орендовану квартиру, та там і залишили — в найкращих традиціях жорстоких німецьких казок. Мовляв, на 3 місяці оренда оплачена, а ти вже доросла, тобі недавно вже 18 років виповнилося. Крутись тепер, доню, як вмієш.
— Як же я буду крутитися? — дивується донечка. — У «МакДональдзі», чи що?
А батьки їй оптимістично заявляють: «Нічого, викрутишся!» І потирають ручки, уявляючи, як їх педагогічна метода спрацює і донечка із неопереного пташати перетворюється в красиву, сильну та повністю сепаровану від батьків особистість, яка всього досягла сама.
І ось дивлюся я на цей фільм жахів з закрученим сюжетом, і виникає у мене 3 думки.
Думка перша — про наївну віру батьків у світлу мрію, де соціальні низи легко долають шлях від посудомийки до керівника бізнесом. Все ж таки дивімось на речі реально, «Макдональдз» як частина тернистого шляху у напрямку до мети — це одне. А без всяких додаткових перспектив зросту — це безнадія.
Так, деяким приходиться підробляти таким чином під час навчання в університеті або коледжі. Так трапляється. Але стають успішними вони не завдяки, а всупереч. Холера ясна, якщо є можливість спокійно вчитися і по можливості підробляти на одяг, їжу та косметику, при цьому здобуваючи перші навички, які хоча б трохи збігаються з обраною професією, це набагато, набагато краще від безглуздого трудового подвигу в царстві бургерів і подвійної картоплі.
Читайте також: 15 історій, які підтвердять, що дитяча безпосередність навіть миліша, аніж котики
Професіонали високого класу змушені вкладатися в себе, іноді все життя. Мені здається, навіть з точки зору банальної вигоди батькам легше вкластися хоча б в перші 2-3 курси університету, тому що ймовірність виховати таким чином успішного фахівця набагато вища. Хоча бувають і винятки. Я знаю кількох хлопців, які вилетіли з гнізда якраз приблизно в 18 і не тільки працюють на себе, а й навіть подорожують. Але те, що я бачила, робилося замість навчання.
Друга думка, що не дає мені спокою, — а чи не мали на увазі батьки банальне заміжжя та чи не бачать потенційним утримувачем дочки першого-ліпшого мужика, згідного взяти їх чадо і посадити собі на шию? У нас такі думки часто навідують голови батьків, особливо в місцях, де, крім як заміж, буває і вийти нікуди.
У нас в сім’ях не дуже високого достатку часто починається така гра в дівчину на виданні, типу «гарячої картоплі». Її всі намагаються кудись спихнути, і це куди найчастіше закінчується аб’юзом, різними залежностями, плачами та іншими неприємностями. Тому що до «леді в біді» біжать найчастіше ніякі не лицарі. А найзвичайнісінькі падальники.
Якщо ж дівчина на маніпуляції не ведеться, на неї дивляться з осудом: ну коли ти, нарешті, вже?
Третя думка взагалі не про матеріальне. А про наше спільне, людське прагнення прийти, якщо щось пішло не так, в рідну домівку (ну або в материнську, яка різниця). І знайти там підтримку і місце сили.
Не просто так люди збираються сім’єю в радості та в горі. Не просто так співають разом пісні за столом, готують разом і разом пробують їжу з однієї тарілки, тримаються за руки. Можна бути дуже небагатою людиною з дуже вузьким діапазоном можливостей. Але хіба не можна дати дітям ось цей мінімум? Дім, де тебе приймуть, підтримку та тепло? Якщо ні, то для чого потрібні ці діти? Щоб не робити аборт? Щоб подавати на аліменти в старості? Навіщо потрібні діти, яким ти не зміг дати навіть відчуття безпеки у світі, не кажучи вже про щось більше?
Все-таки огидна ця справа — крайнощі. Що гіперопіка над дорослими 40-річними дітьми, що ранній стусан з рідного гнізда тоді, коли людина тільки почала відрощувати крила. Як вважаєте?
