Історія туалету: від нічних горщиків до сучасного змивного унітазу
Може здатися дивним писати про туалети, але ж це частина нашого життя — надзвичайно важлива частина. Коли дивишся якийсь фільм, наприклад екранізацію за Джейн Остін, усі ці аристократи виглядають бездоганно елегантними й охайними. Але як же вони справлялися з туалетом, коли на бал було запрошено сотні гостей та існувало безліч правил етикету, яких потрібно було дотримуватися?
Отже, ми знайшли багато цікавої інформації, і сьогодні про це поговоримо.
Середньовіччя
У тюдорському дворі існувало три основні категорії туалетів. Королівська родина та знать використовували стільчик-горщик; придворні, які мали власні кімнати, користувалися нічними горщиками; а слуги відвідували великий спільний туалет, що міг вмістити чотирнадцять осіб одночасно. Мати компанію в туалеті було не проблемою.
Ось який вигляд вони мали:
До 1700 року монарха постійно супроводжували навіть під час користування туалетом.
У середньовічному Лондоні було тринадцять громадських туалетів. Найбільш відомим із них був гігантський туалет XV століття на вулиці Гринвіч, розрахований на 84 місця.
Нерідко люди випорожнювали нічні горщики просто вікон на вулицю, але це не була універсальна практика, як зображено в масовій культурі. Це відбувалося, ймовірно, тому, що багатоповерхові будівлі в середньовічних містах не мали сантехніки. Нічні горщики потрібно було час від часу спорожнювати. Можна було спуститись вниз і вилити все в туалеті, але посеред холодної ночі було набагато спокусливіше просто випорожнити його з вікна на вулицю.
Нижче наведено відому картину Вільяма Гоґарта під назвою «Ніч» (1736), на якій зображено, як хтось виливає вміст нічного горщика з вікна на чиюсь голову.
Бідні вважали за щастя мати нічний горщик, який вони ховали під ліжком. В заможних людей спорожнювання і миття горщиків зазвичай покладалося на слуг – оце робота!
На старих зображеннях можна побачити горщики:
У XVII–XVIII століттях сидіння на стільчику з тазиком було звичайним рішенням природних потреб.
Фото: зліва приклад “close-stool” короля Людовика XV: дерев’яний комод із відкидною кришкою та м’яким сидінням, під яким знаходиться порцеляновий тазик. Справа комод із колекції Iowa State Farm House Museum: дерев’яний стілець із чашею для відходів під сидінням.
Сортир
Звичайно, існувала й фіксована сантехнічна система — сортир. Що це таке, ми всі добре знаємо: в українських селах їх досі використовують. Сортири були поширені в Європі; їх розміщували в кутку саду або на найдальшому кінці цокольного поверху службового крила будівлі. Існували сортири з двома чи трьома отворами.
Вода чи земля?
Перший справжній змивний туалет було запатентовано Александром Каммінґом (до речі, годинникарем) у 1775 році. Він винайшов S-подібне коліно, яке перешкоджало проникненню запахів назад у приміщення.
Через три роки Джозеф Брама модифікував туалет Каммінґа, повністю блокувавши неприємні запахи, і його версія виявилася комерційно успішною.
Але остаточний змивний туалет ще мав з’явитися. У перенаселених, стрімко зростаючих містах сортир був єдиним санітарним пристроєм. «Нічні люди» спорожняли вигрібні ями вночі. Деякі сортири були під’єднані до вигрібних ям, інші — до існуючих вуличних каналізацій, які зазвичай скидали стоки в найближчу річку, звідки люди брали питну воду. Можна уявити собі, яке це було порочне коло. Не дивно звідки з’являлася холера…
Вигрібні ями були небезпечними, оскільки часто були без облицювання, через що рідка частина стоків просочувалася, спричиняючи зараження сусідніх колодязів, які забезпечували місцевих жителів питною водою. Ситуація була жахливою не лише через хвороби, а й через нестерпний сморід. Після «Великого смороду» 1858 року інженер сер Джозеф Базальгетт спроектував і реалізував масштабну систему підземних каналізаційних колекторів, що значно покращило санітарні умови міста й запобігло епідеміям холери. І сьогодні система Базальґетта продовжує функціонувати.
Проте, оскільки було дорого прокладати каналізацію під вулицями міста, деякі міста використовували інші рішення – одним таким став так званий ґрунтовий метод. Дехто вважав, що якщо зберігати людські відходи сухими й покривати їх сухою речовиною, наприклад землею або попелом, це сприятиме їхньому розкладу та створенню поживного добрива. Дебати між прихильниками системи з водяним спуском і тими, хто виступав за сухий метод утилізації, тривали 25 років. Хоча сухий метод в якомусь сенсі мав підґрунтя, його було дуже складно застосовувати у великих містах і містечках. Землю доводилося доставляти до осель, а також важко було відділяти сечу тощо. Замість землі деякі прихильники пропонували попіл, адже він був у наявності в кожному домі та повністю безкоштовний. Ті міста, які впровадили сухий метод, стали здоровішими, і рівень смертності знизився. Однак сухий метод не міг стати остаточним рішенням, оскільки збирання й транспортування були дорогими. До того ж збір не відбувався миттєво, через що виникав неприємний запах.
Вода перемагає
У ХІХ ст стало зрозуміло, що остаточне рішення полягало у використанні змивного туалету. Громадські інженери та виробники розпочали роботу над змивним туалетом.
Насамперед важливо було мати достатньо води, щоб змивати туалет, а це було недоступно в усіх домогосподарствах. У бідних районах туалети доводилося змивати відром води, а деінде їх змивали жирною, брудною водою з раковини; оскільки з’єднання між обома пристроями не було обладнане гідрозасувкою, запах із туалету повертався в раковину.
Що ж робили гості, коли виникала термінова потреба?
Але що ж робили дами, які відвідували бал у світі Джейн Остін чи пізніше? Куди вони зверталися, якщо їм потрібно було в туалет? Дами делікатно просили у господинь дозволу «відлучитися на хвильку» й їх спрямовували до кімнати, обладнаної ширмою та з розставленим порцеляновим посудом.
Питання в тому, скільки їх було… Якщо на балу було 60 гостей, з яких 30 становили жінки, то слуги, напевно, були зайняті тим, щоб спорожняти горщики того вечора та впродовж ночі. Прислуга спорожнювала нічні горщики й очищала їх гарячою водою з содою.
А як же туалетний папір?
Отже, тепер, коли ми знаємо, якими пристроями користувалися люди в минулому, виникає питання: «А що ж із туалетним папером?»
У Середні віки замість паперу використовували пригорщу соломи. Пізніше для витирання слугували льняні клапті у вищих прошарків суспільства — королів і аристократії. Ці льняні тканини кип’ятили і використовували повторно. Про папір навіть не йшлося, адже він був надто дорогим.
Перший спеціально виготовлений туалетний папір з’явився у США в 1857 році. М’які серветки винайшли лише в 1936 році, але спочатку їх рекламували винятково як носовички для джентльменів.
