Багато пар без дітей скаржаться на постійний тиск родичів, друзів і просто чужих людей, які цікавляться, коли ж нарешті молоді перестануть жити для себе і стануть батьками. При цьому інші люди, які пізнали радість батьківства, запевняють, що саме в цьому криється справжнє щастя, тактовно замовчуючи про неминучі труднощі.
Ми в Тутка впевнені, що бути батьками — це класно. Але тільки в тому випадку, коли люди дійсно готові до цього. А для того, щоб бути готовим, треба розуміти, що на тебе чекає.
Народжувати дітей — боляче
Через прямоходіння і великий головний мозок процес пологів у людини дуже болючий. Зараз часто рекламують диво-методи, що допомагають полегшити процес народження на світ, але вони скоріше зменшать біль, ніж повністю звільнять від болю. Епідуральна анестезія полегшує болі при переймах, але сам процес народження малюка ви однозначно відчуєте.
Єдиний ідеальний спосіб уникнути болю під час народження дитини на світ — кесарів розтин. Але це повноцінна порожнинна операція, після якої молоді мами відновлюються довше, ніж після природних пологів, а ще ж треба доглядати за немовлям.
Читайте також: «Справжня жінка повинна зуміти організувати харчування на 3-4 тисячі на місяць?» Навчальний текст про економію
Далеко не всі матусі відчувають безмежну любов, вперше поглянувши на свого малюка
Звісно, процес пологів полегшує окситоцин — гормон радості й прихильності, що виділяється в процесі переймів і пологів у великій кількості та змушує породіллю відчувати до своєї дитини неймовірну ніжність. Завдяки йому багато матерів готові знову й знову терпіти дикий біль, аби ще раз взяти на руки новонароджене маля. Але іноді щось йде не так і молода мати, вперше притиснувши до грудей малюка, нічого не відчуває. Причому мова йде в тому числі про жінок, які мріяли про дитину.
За даними дослідників, при нормальному перебігу вагітності у різних породіль рівні окситоцину можуть коливатися від 50 до 2 000 пг/мл. При цьому в одних жінок концентрація окситоцину продовжувала зростати всю вагітність, у інших знижувалася, а у третіх коливалася. Будь-яка жінка може опинитися в нижній частині діапазону і, як наслідок, не відчувати всепоглинаючої любові до дитини.
- Перші думки після пологів не були про дитину, а про те, що дуже хочеться їсти.
- Я підійшла до свого первістка тільки на 3-ій день і відмовлялася брати його на руки… Приносив чоловік, щоб погодувала, і ніс назад. Перед випискою у нього брали кров на аналіз, я стояла дивилася на те, як він кричить від проколу пальчика скарифікатором, і аж тоді заплакала сама. А до цього було відчуття, що його народила не я.
- Я любила свого сина, коли він народився, на рівні інстинктів. В принципі, я б зробила для нього все що завгодно. Це було зовсім не весело. Мені потрібен час, щоб прив’язатися і полюбити його, тому що я так вирішила, а не тому що повинна була.
Якщо у вас спокійна дитина — це не ваша заслуга, а ваше везіння
На батьків дитини-крикуна часто дивляться зі зневагою, причому не тільки бездітні, але й ті, кому пощастило мати спокійного малюка. Вони щиро впевнені, що їх виховане чадо — виключно їх заслуга. Однак найперше це — заслуга темпераменту, який, як відомо, вроджений, а не набутий.
Саме темперамент може змусити дітей, в освіту яких батьки вклали останнє, кинути вуз, а дитину, чиї батьки не дуже дбали про її навчання, сидіти днями і ночами за підручниками. Звичайно, від мами і тата залежить багато, але далеко не все.
Ще один момент — вікові кризи. Буває, що спокійні немовлята з ідеальним режимом дня до 2-3 років перетворюються на дуже примхливих малюків. Психологи пов’язують це з тим, що в цьому віці до дитини приходить усвідомлення себе як окремої особистості й вона намагається донести до батьків власну волю. Але тому, що маля ще погано говорить і не може впоратися зі своїми почуттями, його спроба відстояти свої бажання і межі перетворюється на істерику.
- Моя дочка була «вийнятковою» дитиною з самого народження: чудесно їла і спала, а якщо і плакала (це було рідко), то на це повинна була бути вагома причина, наприклад коліки. Я з незадоволеним обличчям дивилася на батьків, чиї діти починають несамовито кричати треба чи не треба. І ось моїй крихітці виповнилося 2, і вона може впасти в дику істерику тільки тому, що я заборонила їй сипати цукор в собачий корм.
- Є у нас родичка, її дочка — абсолютно спокійна дитина. Дуже запам’ятався момент, коли вони просиділи 1,5 години в черзі в поліклініку, незворушно й ні разу не вставши з дивану, а я встигла зробити 100 кіл по будівлі, наздоганяючи свого пострибунчика. І так завжди. І її мама дійсно не розуміла, чому я не можу заспокоїти дитину, чому не можу нагодувати, чому вона не слухається, чому тікає. Прозріння у неї настало, як мені здається, раптово. Сама вона вже точно цього не очікувала. Коли народила другу дитину, яка зовсім не сидить на місці. Тепер вона розуміє, що від виховання темперамент абсолютно не залежить.
Фраза «Далі буде легше» не завжди правдива
«Матусь-початківців», втомлених від недосипання, люблять втішати фразою про те, що після року (двох, трьох і т. д.) буде легше. Насправді все дуже індивідуально. Можливо, якщо дитина почне спати всю ніч, буде і легше. Але при цьому з’явиться купа інших нюансів.
- Насправді легше і при цьому дуже цікаво з дитиною стало до 4 років. А найжахливіший вік, як мені здається, — це з року до двох, коли діти всюди лізуть, не розуміючи, де небезпечно, а де ні. І якщо колись ти просто носив немовля на руках, то дворічне мале приходиться відтягувати від чужих іграшок, сміттєвих баків і брудних калюж. А воно при цьому ще кричить і звивається, як змія.
- У мене двійня. Діти почали спати всю ніч уже з 4 місяців, денний сон теж був гарний, і я вже було подумала, що ось воно — легше! Але незабаром діти навчилися повзати, а потім ходити, і я зрозуміла, що так складно мені не було навіть на наступний день після пологів. Зараз їм по 2, і я відчуваю себе як вичавлений лимон.
Ви не завжди зможете бути зі своєю дитиною 24/7
Після народження дитини молоді батьки часто скаржаться, що у них підвищилася тривожність. Це пов’язане і з втомою, і з гормонами, але більшою мірою, мабуть, з усвідомленням того, що тепер ти відповідаєш за іншу людину. Повністю. Страх за малюка підігрівають інформаційні випуски і розуміння, що рано чи пізно настане той день, коли ви не зможете бути з ним поруч постійно.
В цьому випадку найправильніше рішення — заспокоїтися, навчитися довіряти й відпускати. Ми можемо навчити дітей, як правильно поводитися в складних ситуаціях, але будьте готові, що це не завжди дається легко.
Діти можуть робити погані вчинки
Вважається, що діти — найчистіші, невинні й апріорі добрі створіння, але іноді їх слова і дії змушують здригатися. Часто малюки кричать мамі «ненавиджу», кидаються в тварин камінням і жорстоко дражнять однолітків. Ми зараз говоримо не про підлітків, а про дошкільників. У такі моменти батькам здається, що вони виховали чудовисько, але насправді їх дитина ще не вміє справлятися з емоціями і не дуже розуміє, що таке добре, а що таке погано, і, щоб дізнатися, вивчає межі дозволеного.
- Моя дочка в 6 років склала пісню про свою подругу. Сказала про це, коли її подруга зі своєю мамою до нас в гості прийшла. Я кажу: «Ну то заспівай нам». І дочка стала співати, а там такий жах! Приблизний зміст цієї пісні: «Моя подруга тупа, страшна, й ім’я у неї негарне». Дівчинка відразу заплакала, і вони з мамою пішли. Я потім запитувала у дочки, чому вона такі пісні про подругу пише. А вона думала, що це смішно. Потім дівчатка помирились.
- У дитинстві я крала все, що не було прибите чи причеплене. Найбільш «серйозні» речі — це доросла собака з іншого села та іграшки з дитячого садка, які знайшли у мене під ліжком. І це при тому, що у нас все було. Навіщо я це робила, не знаю. А якось я запропонувала ще дуже маленькій сестрі гру — пробіги перед гойдалками, на яких гойдалися діти. Сестра, до речі, пробігти не встигла.
Серед дітей можуть бути улюбленці
Вважається, що батьки люблять дітей однаково. Однак дослідник Джеффрі Клюгер стверджує, що у всіх сім’ях з кількома дітьми у дорослих є фаворити, хоча ніхто ніколи в цьому не зізнається.
На батьківську любов впливає безліч чинників. Це може бути вік батьків та їх добробут. Наприклад, перша дитина народилася, коли її мама і тато були занадто молодими та бідними і були не дуже готові до її народження, тому її люблять менше, ніж другу, чиє народження було сплановано.
Може впливати і стать дитини, якщо комусь із батьків легше будувати стосунки з чоловіками, а комусь — з жінками. Для когось має значення те, на кого більше схожа дитина, ну і звичайно, відіграють роль характер і внутрішні риси дитини.
Психологи рекомендують прийняти той факт, що любов до кожної дитини особлива, і вибудовувати з нею унікальні стосунки, не орієнтуючись на досвід з її братами або сестрами.
Ніхто не зобов’язаний любити вашу дитину
Кілька років тому в нашому інформаційному просторі з’явився досить образливий термін «яжмати». Спочатку він стосувався тільки тих, хто готовий йти по головах заради того, щоб їх дитині було комфортно. Зараз все частіше це слово почало відноситися до будь-кого з батьків, що захищає інтереси сина або дочки.
Дуже часто інші люди абсолютно несправедливо кривдять мам. Але, прагнучи захистити малюка, не треба порушувати чужі кордони. Досить дивно, наприклад, приходити на дитячий майданчик з немовлям, яке спить у візочку, і вимагати тиші. Припустимо попросити поступитися місцем в транспорті втомленому першокласникові, але ввічливо, а не в наказовому порядку і вже тим більше не варто ображатися на відмову.
Але дуже багато людей будуть пхати свого носа до ваших методів і стратегій виховання
Часи, коли критикували за зелене волосся і пірсинг в носі, практично минули. Але варто у вітряний день вивести на вулицю 3-річну дитину без шапки, — і ви отримаєте порцію публічного осуду. Якими б гарними батьками ви не були, завжди знайдеться хтось, хто не згоден з вашими методами виховання.
У нашій країні порушувати кордони матері стало звичайною справою. Жінок з дітьми критикують їх «колеги» по материнству, літні люди та навіть чайлдфрі, що ніколи не мали справи з малюками. Це необов’язково критика — вам можуть давати недоречні й нетактовні питання і навіть надавати допомогу, яка вам не просто не потрібна, а категорично неприйнятна.
Мами з інших країн теж часто опиняються у схожій ситуації. 6 з 10 американок з дітьми зізналися, що їх критикують за методи виховання. Найчастіша тема для критики, на думку 70% матерів, — це дисципліна. Інші тривожні сфери: правильне харчування (52%), сон (46%), грудне вигодовування (39%), безпека (20%).
- Я їхала в гості з дітьми на автобусі. Старшій дитині майже 4 роки, іншій – 6 місяців, їжджу без візка, малюк на руках. Повернулися ми додому, вивалилася я з автобуса з дітьми і, звісно, із сумкою дитячого харчування і підгузників. Стою, виглядаю чоловіка, і тут ззаду підходить бабуська — ангел Божий з вигляду, бере мою дочку за руку (за зап’ястя) і бурмоче їй щось типу: «Ходімо, ходімо, мама ззаду буде за нами йти, ходімо, мамі важко, руки зайняті, ходімо». Сказати, що я була шокована, — нічого не сказати. На руках спить немовля, поруч стоїть величезна сумка, і мою дочку ведуть невідомо куди… Навіщо? І ось я кричу доньці: «Куди ти пішла? Іди назад! Не можна йти з чужою бабусею!», але дочка не чує. Догнала, кричу вже бабці в спину: «Куди ви дитину чужу повели?!» Бабка просто мовчки відпустила руку доньки, НЕ озирнувшись навіть, і як йшла, так і продовжила йти в своєму напрямку. Дочка, мабуть, зрозуміла все, налякалася, що чужа бабуся її кудись ледь не відвела, стоїть, ридає, я заспокоюю як можу, син, звісно, прокинувся від моїх криків і теж плаче.
Діти не повинні бути сенсом життя
Кільком поколінням поспіль закладали в голову думку про те, що діти — найголовніше в житті. Так, найбільш люблячі та ніжні матусі й татусі перетворювалися на токсичних батьків, котрі звалили на своїх дочок і синів тягар відповідальності бути сенсом чийогось життя. А їхні діти все життя живуть з почуттям провини за те, що не виправдали очікувань мами і тата, а заодно вчительки, подружжя, найкращого друга, директора і т. д.
А які істини відкрили для себе ви, ставши батьками?
