Кожне нове покоління зазвичай погано розуміє попереднє. А вічна суперечка батьків і дітей не припиниться доти, поки буде тривати життя на Землі. Але все ж іноді корисно на мить відкласти убік свої погляди та поглянути на життя з боку того, хто трохи старший. Особливо якщо ця людина — найдорожча мама.
Ми в Тутка не змогли оминути тексту психологині та блогерки Олени Пастернак про те, що ж робити, коли здається, що наші батьки живуть неправильно.
– Моя мама живе неправильно. Я дуже хочу їй допомогти…
– Допомогти як?
– Допомогти почати правильно жити.
– А ви?
– Що я?
– Ви живете правильно?
– А до чого тут я? Я ж про маму!
Реальний випадок. Молода красива жінка в яскравій сукні та з купою дзвінких браслетів. Її літня мама живе неправильно. Адже у мами є все, навіть путівку купили до санаторію. Але мама не хоче до санаторію.
– Вона хоче на свою дачу полоти дурну картоплю. Я їй мільйон разів повторювала: «Купи скільки треба, я тобі дам грошей». І подруги у мами такі ж дурні, як і картопля. Тільки про онуків своїх теревенять.
– А про що вони повинні говорити?
– Треба ж думати про духовний зріст.
– А ви?
– Знову про мене?
Читайте також: Як я усе життя економила на собі та зіткнулася з такими наслідками, що можна плакати
– Розкажіть про себе.
– Ну, я закінчила журфак.
– А ваша мама вчилася в університеті?
– Ні.
– А тато?
– Я його ніколи не бачила.
– Тобто мама виховувала вас сама?
– І бабуся.
– А як ви росли? Розкажіть.
– Я мами завжди соромилася. Ми дуже бідно жили. Влітку їздили на дачу.
– Полоти дурну картоплю?
– І ягоди збирали в лісі. Всі дівчатка їли. А ми збирали на продаж. І з мене сміялися через те, що моя мама ягодами обабіч дороги торгує. Я на море тільки в 10-му класі поїхала.
– А що робили ви?
– А мені повторювали: «Вчися». Може, через те у мене проблеми з чоловіками, що мене не навчили, як з ними спілкуватися.
– Ні, проблеми у вас не через це. А через те, що ви не бачите того, як багато ваша мама для вас зробила.
– Та що вона для мене зробила?! Я все сама!
– Звичайно сама. Хто оплатив вашу освіту? Хто полов дурну картоплю, щоб у вас була їжа? Хто збирав чорницю та продавав, щоб відправити вас до школи? Якщо я правильно порахувала, ваше дитинство — це 90-ті. Я їх добре пам’ятаю. Коли грошей не було взагалі, коли люди виживали завдяки картоплі.
– Ви лише про матеріальне! Але ж є ще і духовне. Дружба! Довіра!
– Легко сказати про дружбу та довіру, коли у тебе все є. Важко, коли ти не матимеш чим годувати дитину. І ваша мама зробила все, що змогла. Вона зробила рівно стільки, скільки змогла. Вона дала вам те, завдяки чому ви можете робити те, що робите. Так, їй важко, так, вона не розуміє, як можна жити по-іншому, але її життєва стратегія, судячи з ваших слів, виявилася успішною. А далі — ваше завдання.
– Яке?
– Подумайте.
Коли я вчилася в університеті на факультеті психології, один з наших викладачів сказав: «Батьки завжди мають рацію, але у вас є вибір, яке життя ви хочете прожити, і цей вибір у вас є завдяки вашим батькам». У наших батьків було не найпростіше життя. Я добре пам’ятаю своє дитинство. Я пам’ятаю, як мама та бабуся кип’ятили білизну та прали її вручну. Я пам’ятаю, як ми жили, коли батькам по пів року не платили зарплатні. І я пам’ятаю зиму, коли у нас не було ніякої їжі, крім картоплі та консервованих овочів з дачі. Я пам’ятаю, як плакала моя мама, коли в школі вкрали моє змінне взуття та не було грошей, щоб купити нове.
У наших батьків занадто багато сил йшло на те, щоб у нас був час. Щоб ми вчилися, щоб наше життя було не таке, як у них. Так, вони жили неправильно. На нашу думку. Але наше «правильне» з відпочинком в санаторії, з відвідинами музею, з подорожами, з книгами та саморозвитком зросло на їх картоплі. І на цьому картопляному полі серед своїх таких самих подруг вони навчилися бути щасливими. А наше завдання — поливати свій город і поважати те, що зробили інші. Найперше поважати. А потім дякувати. І лише після цього починається дорослість.
Оце я вам хотіла сьогодні сказати. Обіймаю.
А ви пам’ятаєте 90-ті? Як ваші батьки жили в той час?
