Багато людей серед нас хоча б раз у житті збирали на щось гроші. Деякі люди стали майстрами у сфері економії, і у них завжди можна дізнатися, де купити дешевшу курку. Затягнути паски на кілька місяців заради бажаної речі може кожен. А як жити так рік? А кілька років? А все життя?
Наша героїня Олена поділиться сьогодні з усіма читачами своєю історією. Це — розповідь про те, як у погоні за мрією ми іноді забуваємо про миттєві радощі та можемо втратити своє щастя.
На Новий рік чоловік подарував мені новенький смартфон. Багато дівчат чи жінок на моєму місці стрибали б від щастя до стелі. А я подякувала чоловікові та пішла до ванної, щоб тремтячими руками «заґуґлити» вартість подарунка. Оххх… на ці гроші ми б могли закрити борг по квартплаті, купити новий кухонний гарнітур, а холодильник вже старий й часом протікає. Відразу ж в мозку заметушилися думки: «А може, здати назад? І походити поки зі старим». Ну це нічого, що екран тріснув і що пам’яті завжди не вистачає. Переживу.
Але хіба потішити себе так страшно? Настільки страшно, що потрібно в паніці ховатися в туалеті й намагатися повернути очевидно корисну річ, в яку до того ж ти вже закохалася?
Я завжди економила на собі
Риса характеру чи просто звичка. У 90-ті, як і у багатьох з нас, макарони з тушкованкою на столі були найбільш апетитною вечерею, а підробіток я почала знаходити з 14 років. Вступивши до університету, після пар паралельно працювала вечорами. Із зарплати я купувала молодшому братові пристойний одяг і витрачала залишок на побутові потреби, допомагала мамі.
Здобувши диплом, влаштувалася на держслужбу, звідки мене через рік перехопили у велику компанію. У ці «жирні» роки я могла розгулятися: купувати одяг пачками, ходити до дорогих косметологів та перукарів, дозволити собі дорогі туфлі. І нарешті почати бути схожою на своїх ровесниць: манікюр, омбре, шугаринг, дорога косметика. Але я вперто ходила з саморобною рудою зачіскою на голові й у старих джинсах.
Читайте також: Ознаки того, що ви себе хронічно не поважаєте
Чому? Бо в мене була мрія: виїхати нарешті з жахливо маленької квартири, де пройшло моє дитинство. Коли я закріпилася на новому місці, ми найперше її продали. На ці гроші знайшли іншу в гарному районі від перевіреного забудовника, але будинок вводився в експлуатацію тільки через рік. «Аби лише рік протриматися!» – подумали ми й перебралися до орендованої однокімнатної. Нам був потрібен тільки мінімум: дах над головою, мультиварка й дешеві продукти. Ми почали заощаджувати гроші на квартиру, на ремонт, на умеблювання.
Друзі кликали мене на посиденьки, але я ходила все рідше й рідше. Тому що — мета. Тому що навіщо витрачати гроші? Потім зустрінемося. Колись зустрінемося.
Хто ж знав, що епопея з квартирою затягнеться на кілька років?!
Перші місяці я жила мріями: «Ох, яка у мене буде кімната! Тут буде бра, а тут вбудована шафа з величезними дзеркалами…»Через пів року почалися зриви. Спочатку дрібні: смаколики, лаки для нігтів, масочка або улюблений лате вранці. Потім серйозніше. Наприклад, на роботі жінка продавала розкішну спідню білизну, ну я і взяла один каталог «лиш погортати». Через декілька тижнів я вже була власницею трьох вельми недешевих комплектів. Тоді вони викликали в мені суперечності: хотілося чогось красивого, свого, улюбленого. Але почуття провини не давало порадіти новим речам.
І ось мрія здійснилася
Витративши всі накопичення на ремонт, ми заїхали в нову квартиру. Ура! Радість, вибух, щастя на все життя? Та далеко не так. Я зрозуміла, що якщо довго себе від всього обмежувати, щось там всередині ламається й ти перестаєш радіти взагалі всьому.
Я втомилася, я «згоріла» на роботі, я була самотня. Але ж потрібно ще облаштувати нове житло: з меблів у нас був тільки диван, в кухні на убогому старому столі стояли мультиварка й чайник. Але проходити через це все знову після стількох років?
Весь цей час моя подруга Катя, яка виросла майже в таких самих умовах, брала кредити на смартфони й подорожі, а при зустрічі скаржилася на нестачу грошей. Так, в моєму погляді відчувалося несхвалення. Але разом з тим я бачила, як вона радіє новій речі, як з гордістю розповідає про чергову відпустку.
Та і зустрічатися з подругами мені було ніяково. З білою заздрістю я дивилася на те, як вони розквітають. Віра декілька років проходила з брекетами й стала щасливицею з ідеальною посмішкою. Марія перевчилася на кухаря, взяла кредит і відкрила невелику пекарню. Ліза підкорила Еверест й навчилася серфінгу на Балі. А я так і залишилася ніби дорослою жінкою, що досі не виросла зі шкільної одежі та так і не побачила світу.
З мене досить
Замість того, щоб витратити відпускні гроші на шафи та стільці, я самотою гайнула на море. Мені терміново потрібні були перезавантаження, ендорфіни, сонце.
Приїхавши, почала частіше бачитися з друзями. На одній з таких посиденьок зустріла майбутнього чоловіка. А якби я і далі продовжувала сидіти вдома? Через деякий час ми почали жити разом. Тож в такій бажаній квартирі я прожила лише рік.
Чоловік був шокований моїми побутовими звичками. Готувати не вміла не тому, що не хотіла, а тому, що новації — це дорого. Гречка, рис, трохи овочів і курка — ось тобі й меню на тиждень. Коли він почав готувати сам, я ніби потрапила в інший світ. Оливкова олія? Скільки? Давай на звичайній, га? Який коріандр, які ще приправи, як це — шукати приправу по всьому місту? В результаті я просто вмирала від смакового екстазу.
Звичка відмовляти собі у всьому нікуди не поділася. Я просто не вміла, не знала, як піклуватися про себе. Голосом розуму в побутових речах був чоловік.
Потроху я почала розуміти, що краще зараз, а не «коли гроші будуть»; що краще купити те, що подобається, а не хизуватися в дірявій білизні. І стала частіше витрачати час і гроші на себе та свої інтереси.
Наслідки
Я віддала своїй мрії всю себе, добилася її, витративши на це кілька років. Хотіла б я щось змінити? Безперечно. Тому і пишу: хочу поділитися досвідом і застерегти тих, хто вважає, що зможе прожити на хлібі й воді заради мети.
Ось які наслідки були у мене:
- Кар’єрний глухий кут. Я так боялася втратити роботу, що робила все, що скаже директор. Понаднормова робота? Ок. Вийти у вихідні? Не проблема. Тягти на собі весь відділ? Та запросто. На жаль, балів це мені не додало, і я просто зупинилася в кар’єрному зрості. Як то кажуть, найкраще в колгоспі працював кінь, але головою він так і не став. Ось і на мені «їздили», поки терпіла.
- Невпевненість в собі. Відсутність підтримки на роботі зробило з мене невпевненого фахівця. Відсутність особистого життя — невпевнену в собі дівчину. А ще якщо ти розумієш, що не дуже ого-го в цій мішкуватій сукні та стоптаних балетках, то і впевненості ніякої ти не випромінюєш.
- Нелюбов до себе як звичка. Я не розуміла, як можна витратити на себе 2000 гривень у спа-центрі, і наполегливо купувала дешеві масочки для обличчя. І так нормально. Чим себе потішити? Хобі, масаж, косметолог — та де, занадто дорого. А ось це тістечко за 50 гривень по гаманцю сильно не вдарить.
- І звичайно, все відбилося на здоров’ї. Спочатку більше на психологічному: безсоння, нервові тики, дратівливість. Потім постраждало вже тіло: головні болі, погана шкіра, зайва вага, хворий шлунок.
І сьогодні…
Нині я розгрібаю наслідки свого зневажливого ставлення до самої себе: намагаюся знову звести мости в стосунках з друзями та знайомими, вчуся доглядати за собою та робити макіяж, вчуся жити сьогоднішнім днем. Якщо мені сьогодні потрібна ванна з піною, мармелад або гарна сукня, я просто прийму своє бажання та постараюся отримати максимум задоволення. Але все одно щось всередині іноді повстає проти нових речей або дорогих захоплень, як цього разу зі смартфоном.
Я чую історії про знайомих, які через економію перестали кудись виходити, або про чоловіків, які не дозволяють дружинам в декреті купити нові колготки. Не повторюйте моїх помилок, не економте на собі та близьких, потіште себе. Потрібно вміти радіти дрібницям. Але для цього необхідно, щоб у вас ці дрібниці були.
А заради якої мети ви б теж відмовилися від будь-яких витрат? Може, у вас теж був такий досвід? Діліться в коментарях.
