«Будь ідеальним у всьому і завжди» – девіз жінки ХХI століття. Ніби нічого страшного, але цей недосяжний ідеал чи не щодня змінюється, залишаючи марафонців-зівак далеко в кінці гонки, довжиною в життя. Боячись відокремитися від суспільства, ми худнемо, товстіємо, нарощуємо і відрізаємо волосся, наслідуємо безглузді тренди, а іноді й лягаємо під ніж хірурга, сподіваючись хоча б деякий час відчувати себе прийнятим і бажаним.
Сьогодні Тутка поділиться чудовими думками блогерки. Сподіваємося, що її кумедна розповідь припаде вам до смаку.
Я почала думати про пластичну операцію в 12 років. Тоді однокласник сказав, що у мене «ого, носяра». Як людина розумна, я відразу зрозуміла, що однокласник має рацію, і побудувала в голові блискучу схему: у мене ніколи не буде хлопця, бо “ого, носяра”, я не вийду заміж, бо “ого, носяра”, нас з носом не візьмуть на роботу. Шансів немає (розуму теж).
⠀
До речі, дурниця це все, ми з носом не тільки ходили на побачення, вийшли заміж, але тепер ще й милезно розлучаємося.
Читайте також: Чому дійсно достойні люди грішать невпевненістю в собі
Але тоді, в 12, я точно знала, що всі мої біди криються в носі. Потім мені захотілося великі груди. Бажано відразу по трубопроводу перегнати надлишки носа в область декольте. З профіцитного регіону в дефіцитний.
⠀
П’ять років тому я вважала, що красива лише молодість. Молодість повинна супроводжуватися акуратним носом, пухкими губами, витонченим овалом обличчя, пишними грудьми.
⠀
Звідки це з’явилося в моїй голові?
⠀
Від однокласника.
З журналів, які ретушують фото.
З реклами, яка ретушує фото ще сильніше, ніж глянець.
З фільмів, для яких актриси сидять на дієтах і “підсушуються” перед зйомками оголеного тіла.
Від клінік пластичної хірургії, що роблять успішні рекламні кампанії.
⠀
Все це створило образ красивої й неодмінно щасливої жінки.
⠀
Жінка не робить пластику, щоб просто стати красивішою. Ні. Вона робить її, щоб бути щасливою.
Щоб вийти заміж.
Щоб чоловік не пішов від неї.
Щоб подружки заздрили (для когось це — щастя).
Щоб рости по кар’єрних сходах (для публічних людей це важливо, як приклад — Скарлетт Йоганссон, яка збільшила груди, зробила кар’єру, потім зменшила груди).
Зрештою, щоб відповідати. Відповідати канонам краси.
Щоб закрити пластиком діру в душі, яка називається «невпевненість».
Вчора влаштувала в «сторіз» опитування, запитала підписників: що б ви хотіли змінити в собі? Одуріла від кількості повідомлень — їх тисячі. Знаєте, яка відповідь найпопулярніша? Збільшення грудей. Або підтяжка грудей після годування дитини.
У ХIV столітті дівчаткам зав’язували груди тугою пов’язкою — аби не виросли. Гарними вважалися маленькі форми. Під сукнею заміжня жінка носила підкладку, щоб здаватися вагітною: гріх в ліжку з чоловіком можна було виправдати лише необхідністю народжувати дітей, вагітність була в моді.
Минуло якихось 700 років, а жінки замість зменшення грудей думають про їх збільшення. Замість збільшення живота йдуть до хірурга, щоб його зменшити.
Що буде ще через 100 років, га? Може, в моду увійде пришивання третьої молочної залози. Сосок на чолі. Чи думаєте, це дурня? Але жінки в ХIV столітті теж вважали б наше покоління божевільним.
На другому місці за популярністю у моїх підписників (причому тут і чоловіки підключилися) зменшення носа. Підозрюю, у вас теж був той самий недобрий однокласник, який висловив свою думку про ніс.
Іноді я дивлюся на себе в дзеркало і думаю: «От би ніс трохи менший, овал трохи гостріший, повіку, яка звисає, забрати». Знаєте, коли я так думаю? Коли у мене сталося щось дуже погане, коли земля йде з-під ніг, коли відчуваю себе невпевнено. І навпаки, коли щаслива або в нейтральному стані, мені в голову не приходить різати своє тіло. Коли я щаслива, я відчуваю себе красивою, привабливою, класною.
Якщо жінка потруїла тарганів в голові, вона впевнена в собі, якщо вона професійно зреалізована, любить свою справу, вона може подорожувати та інші пункти, для кожної свої, — то плювати їй на те, що форма грудей не як в 14 років. Плювати. Вона класна і знає це.
Єдині люди, яким потрібно щось зменшувати, — ті самі однокласники з довгими язиками. Язик би менший, а відчуття такту більше.
Я прийняла свою зовнішність, коли розібралася з тарганами, щиро послала куди подалі язикатого хлопчика і заглибилася в історію, зрозуміла, як часто змінюються канони краси.
З цікавістю спостерігаю за результатами пластичних операцій, анітрохи не засуджую тих, хто їх робить, за цим практично завжди стоїть їх внутрішній біль. Сама робити не планую. Однак же висипання на обличчі маскую в фотошопі — цієї свободи у мене поки немає. З носом живу в мирі, нерівну шкіру замазую, щоб було більше лайків.
А ви за чи проти пластичних операцій?
