У жінок чарівна здатність до регенерації. Коли все зруйновано, вони вміють на руїнах побудувати нове життя. З нуля або з мінуса. Без стогонів і скигління…
Викликав доставлення їжі додому. Зазвичай приїжджають молоді хлопці, а тут — жінка, за сорок. Чи не важко, питаю. «Ні, — вона сміється. – Це набагато легше, ніж експертом-криміналістом. Я ж майор поліції. У відставці».
Звичайно, я не міг її так відпустити. Зав’язав розмову. Вона рада була поспілкуватися, замерзла і втомилася до вечора.
Дві вищі освіти. Медична і юридична. Двадцять років стажу в органах. Робота за викликом: викрадення, крадіжки, вбивства. Бувало, що працювала на чотири районних відділи. Як тільки змогла за стажем вийти на пенсію — відразу звільнилася. «Робота там пекельна! А у нас двоє дітей, погодки, мені треба ними займатися».
Читайте також: Вчені з’ясували, як стати магнітом для успіху (Жодної магії, тільки наука і фізіологія)
Кур’єром вона заробляє більше, ніж криміналістом у званні майора. Вона, звичайно, тітонька крута, поліційний гарт, жести різкі, погляд допитливий. Володіє самбо, чудово стріляє. Але розвозить їжу: «Вибачте, у них ця страва закінчилася, вони вам на іншу замінили й дали ще десерт, в подарунок. Нічого?»
Нічого, товаришу майор, нічого.
Мене завжди вражала здатність жінок різко все кинути та почати заново. Якщо такі обставини. Адже була майором, далі б стала полковником, може, дослужилася б до великого гарного кабінету. А там — і генералом, а чому ні? Але річ в тому, що всі ці звання, цяцьки й кабінети дуже важливі для чоловіків, вони будуть їх висиджувати роками, товстіючи й наближаючись до інсульту. Нормальній жінці вони не потрібні. У неї діти, у неї інші турботи. І ось так, легко, з майора внутрішніх сил вона пішла в рядові кур’єри, бігає містом з величезною торбою за спиною. І ні про що шкодує.
Жінка — істота з дуже гнучкою психікою і пластичним мисленням. І в тому її порятунок. Думаю, тому жінки та й живуть набагато довше за чоловіків. Вони легше пристосовуються до будь-яких обставин. Чоловік — консерватор, чоловік — зануда, йому важливо рухатися по своїй колії, крок в бік — для нього вже стрес.
У 90-ті роки я бачив чимало сімейних трагедій. Коли люди втрачали роботу. А жити якось треба. Чоловік лягав на диван і страждав: «Я, людина з вищою освітою! І я без роботи!». А дружина, теж з вищою освітою, хапала величезні сумки та мчала до Туреччини за одягом. Ставала ткацьким човником. Вчора вона сиділа в хімічній лабораторії, писала дисертацію, а сьогодні була спітнілою тіткою з торбами. Мріяла вона про таке світле майбутнє? Точно ні. Але треба заробляти. І жінка швидко розбудовувала все своє життя. У неї починалася зовсім інша хімія. Де в колбах нової дійсності вона здобувала своє «золото».
Ось реальна історія сімейної пари, з якою я знайомий. Роман і Юлія були геофізики. У 90-ті не вистачило їм роботи. Роман намагався зайнятися бізнесом, відкрив торгове місце, але одразу розорився і до того ж заробив виразку. Впав у депресію. Тоді Юля влаштувалася в представництво західної компанії. Звичайною секретаркою, у неї була гарна англійська. Так, кандидат наук — і секретаркою. І це її зовсім не ламало. Треба жити, годувати чоловіка і сина, тут не до гордині. А через три роки вона вже відкрила свою маленьку фірму, вона легко влилася в нову реальність. Чоловік так і страждав, він же хотів щось робити, але Юля йому сказала: «Знаєш що? Давай ти будеш у нас вести домашні справи! А я буду заробляти». І Роман легко погодився.
Але тут хоча б чоловік, хоча б свій дім, є тили. А скільки історій, коли розлучення, і у жінок раптом нічого немає. Вони буквально на вулиці. Чоловіки бувають дуже безжалісні в таких ситуаціях.
Одна моя добра знайома жила з хлопцем, ідеальна пара, вони не розписувалися, це здавалося порожньою формальністю. Він добре заробляв, Олена навіть університету не закінчила, хлопець переконував, що завжди її забезпечить. «Ось він, мій принц!» – думала щаслива Олена. Народила маля. А потім цей принц завів нову подружку і виставив Олену з донькою. Аліменти платив сміховинні. Олена опинилася в чужому місті, без даху над головою, з трирічною дитиною. Вона могла б повернутися до себе, до батьків, але там маленька квартира і хворий батько. І тоді Олена сказала: «Я виживу! Я сама виховаю доньку принцесою, якщо із принцом мені не пощастило».
Це було навіть не з нуля. Це було з мінуса.
І Олена пішла працювати офіціанткою. Тому що більше нікуди не брали. Знімала кімнату. Паралельно вчилася на візажиста. Три роки були жахливі, не спала, і доїдала на кухні те, що залишилося від відвідувачів ресторану. В одних черевиках ходила дві зими поспіль, але доньці купувала гарні сукні. І Оленка вижила. Без жодних багатих залицяльників і раптових удач. Тепер у неї салон краси, дуже успішний. Від залицяльників хоч відбивайся. Дочка вчиться в Англії. Нещодавно в модний салон заглянула та сама, через яку Олену вигнав «принц». Лена впізнала її. Зажадала, щоб обслужили по вищому розряду. У фіналі вийшла до клієнтки сама й оголосила: «Для вас сьогодні все безплатно, голубонько. Вашому чоловікові гроші потрібніші». І пішла.
У жінок чарівна здатність до регенерації. Коли все зруйновано, вони вміють на руїнах побудувати нове життя. З нуля або з мінуса. Без стогонів і ниття. Майстри по ниттю — це якраз чоловіки.
Жінок часто порівнюють з кішками. Насправді вони скоріше ящірки. Відкидають хвіст, коли притискає. І біжать далі, відрощуючи новий хвіст. Їх не зупинити, не впіймати, не знищити…
