Для багатьох вік — болюча тема. Хтось боїться здаватися старшим і вдається до багатьох процедур, щоб цього уникнути, інші, навпаки, через зовнішній вигляд намагаються довести свою солідність та самостійність. Але вся правда в тому, що для інших людей ви можете бути і занадто юним, і занадто дорослим одночасно. Саме цьому і присвятила свій пост Дарина Ісаченко.
Нам в Тутка дуже сподобався її текст, і ми сподіваємося, що і вас він теж зацікавить.
Вік — справа відносна. Вперше я дізналася, що я занадто стара, у 12 років. Я відвідала фестиваль бальних танців і загорілася: «Хочу!» Однак в школі мені швидко пояснили: «Пізно, дівчинко, за мірками бальників ти вже можеш готуватися до пенсії».
Я поплакала-поплакала, пішла і записалася в студію для аматорів, де із задоволенням вибивала кілька років ча-ча-ча, румбу і віденський вальс.
Вдруге я постаріла у 27. Джентльмен, з яким я тоді зустрічалася, до мене «вважав за краще молодших» дів, десь 20-23 років, про що постійно розповідав і навіть робив порівняльний аналіз. І хоч я нальоту віку в дзеркалі тоді не спостерігала, відчуття зайвої п’ятірки літ мене не покидало.
Цікаво, що одночасно з цим я була «занадто молодою» на роботі. Породисті колеги, які намагалися спихнути мене з місця, натякали, що у мене постійно чогось не вистачає: то досвіду, то потрібних зв’язків. Я хмурила брови, працювала ще старанніше, напрацьовувала досвід і обходилась без зв’язків. Як не дивно, все виходило.
Читайте також: Найкращі книги ХХ століття
Екзюпері писав: «Дорослі дуже люблять цифри. Коли розповідаєш їм, що у тебе з’явився новий друг, вони ніколи не запитають про найголовніше. Зроду вони не спитають: “А який у нього голос? В які ігри він любить грати? Чи колекціонує метеликів?” Вони запитують: “Скільки йому років? Скільки у нього братів? Скільки він важить? Скільки заробляє його батько?” І після цього уявляють, що вже знають людину».
Дві бабусі сперечалися на перехресті. Одній було близько 70, другий явно під 90.
– Нам потрібно йти туди, — говорила 70-річна.
– Що ти розумієш? Знову все переплутала! — обурювалася та, що постарше.
– Я точно тобі кажу, — не здавалася перша.
– Ще чого. Яйця курку не вчать! – тиснула авторитетом друга.
Я зрозуміла, що можна бути для когось недоростком і динозавром одночасно. Все відносно. Завжди знайдуться ті, для кого ти будеш «занадто молодий» і «занадто старий». Занадто юний і дуже досвідчений, дуже серйозний і дуже веселий.
Все це можна пробачити. Не пробачається одне — послухати їх, піти на поводу, дозволити вирішити за себе. Відмовитися від своїх бажань, своєї мрії, свого шляху і посадити себе в клітку чужих переконань.
Олешків Пелагія Райко почала малювати в 69 років. Полотна знайшлися швидко — ними стали стіни її власного будинку. Потім, коли вони закінчилися, в хід пішла хвіртка. Паркан. Гаражні ворота. Всю свою маленьку пенсію Пелагія витрачала на пензлі, купувала найдешевшу фарбу — емаль ПФ — і малювала райські кущі, птахів і біблійні сюжети, які тільки спадали їй на гадку. Жителі села дивилися на її захопленість з острахом – “чи не збожеволіла бабуся?” Деякі з тих, хто тоді вважав її божевільною, сьогодні проводять екскурсії по її дому, який після смерті художниці внесли до списку пам’яток культурної спадщини України.
Добре, що Пелагія Андріївна не поїхала ні в який академічний заклад. Там би їй напевно пояснили, що для класичної академічної освіти вона занадто стара. Бачить погано. Олівець тримає неправильно. І взагалі, покладіть оцей пензлик і візьміть нормальний. Вона малювала як відчувала і, здається мені, робила все дуже правильно.
Її приклад мене дуже надихає і ніби говорить, що ніколи не буває «занадто пізно», поки людина жива.
Багато вчителів відзначають, що у дорослих учнів є велика перевага перед молодими — величезна мотивація і завзятість. Саме вони допомагають впоратися з фізіологічними вадами, дефіцитом часу і довести, що для щастя твій вік цілком підходящий.
P.S. До речі, з тим хлопцем, який порівнював мене з 20-річними, ми тоді все-таки розлучилися. За моєю ініціативою.
