«Нормальний шлюб у нас був», — казав Вітя. Нормальний. Як у всіх. Квартира від бабусі, однокімнатна. Ремонт зробили лише 10 років тому. Робота у Віті є. Зарплатня Віті на дорозі, як ви знаєте, не валяється. Дружина теж працювала. Вітя був не проти. Він не патріархал якийсь, щоб дружину вдома замикати. Вони б, чесно кажучи, не витягли втрьох ні з яким таким патріархатом. Дитина ж іще, дочка.
Дружина теж отримувала гарну зарплатню, але на додаток до неї підробляла. Крутилася, як в’юн в ополонці. Медсестра як-не-як. Вони вміють заробляти: там крапельниця додому, тут масаж дитині зробити.
«Нормальна сім’я», — казав Вітя, наче виправдовуючись. Звичайна. Дружина вечорами на кухні хазяйнує. Вітя грає в танчики. Дочка робить домашнє завдання. Іноді тупотить за поясненнями до мами. А та, не знімаючи фартуха, пояснює, розповідає, питає. Хихикають там чогось удвох. Потім донька повертається за робочий стіл, хрустячи капустяним качаном. Ну хіба не щастя?
Щастя розвіялося за мить. Було – і немає його.
Помер дядько дружини. У спадок залишив їй квартиру. Через тиждень дружина від Віті пішла. Без скандалів та істерик. Його заперечення не дослухала, м’яко зупинила потік звинувачень і зітхань: «Все вирішено. Вибач, Вітю. Я йду». І пішла. І дочку забрала. Чому? Що там їй, в цій квартирі?
Через місяць побачив її випадково на вулиці. Красива. Задоволена. Зникли темні кола під очима. Посміхається. Не йому – всьому світу.
Зателефонував потайки дочці: «У мами хтось є?» Виявилося, що ні. Просто життя у мами стало… трошки іншим. Спокійним. Не треба готувати їсти для Віті. Не треба для Віті прати. Не треба прибирати за Вітею посуд. Не треба бігати в магазин, як причинна, двічі на день, тому що апетит у мами й доньки ніяк не міг позмагатися з кінським апетитом Віті.
Читайте також: 15 історій для тих, хто знає, що іде за фразою: «Давай маленький городик облаштуємо!»
А Вітя ладен був вовком вити.
Ніби з дому пішла пральна машинка. З опцією розкладання та прасування білизни. Де таку купити? У магазині продавалися тільки звичайні. В які самому треба насипати порошок, білизну за кольорами сортувати. Та ще й в магазин спочатку за цим самим порошком піти. А Вітя звик, що все якось само.
Немовби улюблений холодильник покинув Вітю. Разом з каструлею борщу, яка завжди стояла за білими дверцятами. Разом з їжею, яка сама собою з’являлася на полицях. Разом з пиріжками, які десятками пеклися в духовці, наповнюючи ароматом здобного тіста всю квартиру, а потім ще день-другий таїлися на полиці холодильника, і Вітя їх потай поїдав.
Все пішло від Віті разом з дружиною. Все його життя разом з чистими лляними фіранками (як прати їх, Господи?), ароматом суботньої шарлотки та футболками, складеними акуратними купками в шафі. Тільки танчики залишилися.
Він не міг пригадати, коли у доньки день народження. У колишньої дружини запитати було ніяково. Пожалів, що не завів щоденник з важливими датами. Так з життя Віті зникли важливі люди. Дочка образилася, що не привітав. Друзі сім’ї теж припинили телефонувати.
Ось як руйнуються шлюби. Через випадкову квартиру в спадок. Якби не було цієї квартири, правив би Вітя своїм маленьким королівством в межах бабусиної однокімнатки. Був би у міцних стосунках з борщем. Їв би пиріжки з яблуками, позирав, як дочка уроки робить, і горя не знав.
Квартирне питання псує жінок. Найбільша біда саме від нього!
