«Ходім, є для вас важлива робота», — каже дідо років 70-ти й махає рукою вперед. Спішно застрибує в автівку й запрошує слідом за собою нашого інструктора з саперної справи Павла.
Старший чоловік веде капітана до хати у селі під Гостомелем, де до приходу рашистів щасливо жили його сусіди.
«Он там у погребі, — вже на місці веде хазяйка дому, — базувалися окупанти. Поробили собі спальні місця, з’їли запаси їжі й розмародерили хату. Тікаючі, залишили свої особисті речі. Перевірте, будь ласка, чи не залишили ще й “розтяжки”».
І таки залишили. Рашисти просто від злості замінували підвал цивільних. Витягнули чеку від ручної гранати й поставили її під банку з фарбою — так, щоби здетонувала, щойно торкнешся.
Ми пишемо це й не чуємося від злості. Бо ж ненавидимо ворогів із такою силою, що навіть не описати словами. Закликаємо всіх, хто повертається додому у звільнені населені пункти, бути обачними: зокрема, не піднімати розкидані речі та уважно дивитися під ноги. У разі ж знаходження вибухівки, не пробуйте її самостійно знешкодити — не нагрівайте, нічим не заливайте, не засипайте ґрунтом підозрілі предмети. Одразу ж викликайте рятувальників та звертайтеся по допомогу до саперів. Бережіть себе!
