Зустріла неймовірну притчу. Думала про те, скільки разів я топила поламані човни. І щоразу мої навички їх лагодити виявлялися дуже потрібними…
На березі однієї великої ріки жив рибалка зі своєю сім’єю. Колись його справи йшли добре, але ті часи залишилися в минулому. Тепер річка давала все менше риби, сітки старіли й, оскільки новий човен купити не було за що, рибалці доводилося чи не кожен день починати з його лагодження.
Якось повз ті місцини проходив старець та попросився до рибалки на нічліг. Прийняли його радо, нагодували вечерею, хоч їжі ледь вистачило на всіх, віддали найзручніше місце в будинку.
Вранці, зібравшись іти, старець запитав, чим йому віддячити господарям за дах та їжу. Поглянувши, що старець зовсім небагатий, рибалка тільки усміхнувся та сказав:
– Бачу, ти людина мудра й багато чого побачив. Дай же мені як подяку пораду — як врятуватися з убогості? І цього буде досить.
– Добре, – погодився старий. – Щоб вибратися з бідності — втопи свій човен!
Сказав і з тим пішов, тільки його й бачили.
Не зрозумів рибалка такої поради, тільки плечима знизав: «Може, старець геть розум втратив? Як же я втоплю човен – ми й зараз заледве животіємо, а без нього і взагалі від голоду помремо…»
Читайте також: Багатий брат і бідна сестра — сильна історія про найважливіше
Не послухав рибалка поради, жив як колись, бідував все більше – ось вже і без вечері нерідко лягала спати вся його сім’я.
А колись, в сильну бурю, його старенький човник розбився, а сам рибалка ледь-ледь вцілів.
Посиділи, пожурилися, але робити нічого – зібрали свої скромні пожитки та знялися з насидженого місця, пішли вниз по річці шукати долі.
Через якийсь час привела їх річка у велике рибальське селище.
Скільки ж там було човнів! І великих шхун, і зовсім маленьких човників.
Мимоволі раділо серце рибалки, коли він дивився на них! Але свого у нього не було й купити не було за віщо.
Сидів рибалка на березі, дивився на чужі човни та журився.
Довго він так сидів і поміж своїх сумних думок почав помічати: той човен вимагає ремонту, і он той непогано б поновити, а цей взагалі ось-ось розвалиться, якщо терміново його не відремонтувати…
І почав рибалка човни ремонтувати, ось це вже він вмів чудово! Скільки йому колись довелося пововтузитися зі своїм, вивчити цю справу у всіх дрібницях, що, сам того не помітивши, він став прекрасним майстром!
Роботу його швидко оцінили та скоро в селищі про нього слава пішла: творить, мовляв, людина чудеса, лагодить човни – кращі від нових стають!
Потяглися до нього і здалеку люди.
Небагато часу минуло, зміг він і дім новий купити, та не будь-який, а гарний, з красивим садом. І гроші почали у нього з’являтися, а про голод в родині ніхто вже й не згадував.
Тоді тільки рибалка й згадав того старця з його порадою втопити човен і зрозумів, якими мудрими були його слова!
– Так часто буває. Людина чіпляється за старе до останнього, боячись змін більше, ніж звичних турбот і прикростей.
А зміни, з чого б вони не починалися, завжди на краще. Особливо, коли людина готова це побачити та прийняти!
