Знецінення — це такий захисний механізм психіки, при якому ми знижуємо значення чогось. Це засіб, який дозволяє нам зберегти себе та уникнути болю від зіткнення з нестерпними почуттями. Інакше кажучи, людям боляче від того, що у вас все добре. І для того, щоб притупити цей біль, вони знецінюють в своїх очах ваші заслуги.
Вона мріяла про цей момент декілька років. Старалася не витрачати грошей на дріб’язкові примхи, два роки поспіль не їздила на море, готувала сніданки і вечері, замість того, щоб перекусити в кафе. Але все це дурниця, тому що сьогодні вона вийняла пухкий конверт з новенькими хрусткими купюрами та обміняла його на пухнасте й майже невагоме диво. Шубка горнулася до шкіри шовковою підкладкою й терлася об щоку м’якими та теплими шерстинками коміра. Невже, невже ця молода жінка, яка дивиться на неї з дзеркала поглядом з блиском в очах — вона сама?
Знецінення
Цілий день у неї знаходилися справи біля шафи, в якій, прямо поверх дверцят, висіла її радісна мрія, кольору кави з молоком. Вона посміхалася, гладила шовкове хутро та мріяла, щоб якнайшвидше настала зима. А ввечері зайшли дівчата, щоб за чаєм з цукерками оцінити нове придбання. Вони весело щебетали доти, поки господиня, немов королева, не впливла до кімнати у своїй світлій шубі.
Посмішки стерлися, голоси замовкли. Її вітали з покупкою, казали, що шуба красива — щоправда, колір не зовсім їй до лиця. Потім довго сперечалися, які шуби кращі — грецькі, турецькі чи італійські, й одноголосно дійшли до висновку, що соболь і шиншила — це краще, ніж норка. Зойкали, що хутро дуже швидко витирається, що вже через місяць шуба втрачає блиск. Згадали, що світові зірки давно носять тільки штучне хутро, а ми всі немов з кам’яного віку…
Читайте також: Тим, хто обожнює рятувати подруг, чоловіків і чужих людей
Пізно ввечері вона змивала шоколад з чайних блюдець і свої гіркі сльози, які струмками стікали по щоках. А ще розмірковувала — чи не повернути шубу в магазин…
Вам знайоме? Особисто мені — дуже-дуже. Пам’ятаю, як кілька років тому я мріяла про білу шубу. Так, не варто, тому що… Але ж вона така ніжна, така вся мі-м-мі. І ось моя мрія здійснилася, і я одягла шубку на ювілей подруги. Поки іменинниця приймала гостей і подарунки, я стояла під перехресним вогнем її приятельок, які розповідали мені, як швидко ця шуба пожовтіє, та потьмяніє, та витреться. Яка вона непрактична, як швидко брудниться. Я досі пам’ятаю, як в мені боролося бажання піти геть з ресторану.
Знецінення…
Що ж, з’ясуймо, що це за почуття і чому воно виникає.
Тому що впевнена — людей, які б не випробували на своїй душі його пекучу отруту, навряд чи можна зустріти. Інша справа, як до цього ставитись.
Насправді все просто. Знецінення — це захисний механізм психіки, при якому ми знижуємо значення чого-небудь. Це засіб, який допомагає людині зберегти себе та уникнути болю від зіткнення з нестерпними почуттями.
Наприклад, люди одного кола — всі приблизно однакові, у всіх все однакове. Завжди можна на життя поскаржитися, на країну, на уряд і далі за списком. І раптом хтось із найближчого оточення виривається вперед. Починає щось робити і головне (о, жах!) у нього це починає вдавати. І як це можна визнати, прийняти та пережити?!!
Виходить, що, мало того, що в іншого все добре, виходить, що ми тут всі інші — хто? Невдахи, ледацюги, демагоги? Та бути такого не може!!!
У тебе дитина перемогла на конкурсі юних моделей? Ох, і чого тільки не добиваються за батьківські гроші! Фотографії, які ти зробив, надрукували в журналі? Та хто зараз читає ці журнали! Тебе, таку пухкеньку, чоловік любить? Та ще б, у тебе ж квартира яка велика! Ти збираєшся видати книгу? Звичайно, зараз друкують будь-який “відстій” – лише гроші плати. Чоловік купив машину — напевне, десь краде. Жінка купила… Ну, тут я промовчу, що перше спаде на думку… Думаю, цей текст можна продовжувати до ранку.
Іншими словами, людям боляче від того, що у вас щось або десь добре. І для того, щоб згладити, загасити, притупити цей біль, вони знецінюють в своїх очах (а ще б добре і у ваших) ваші заслуги.
Іноді, правда, бувають варіанти. Скажімо, людині просто потрібно похизуватися, помудрагелити, самоствердитися за ваш рахунок. І тут ваша дисертація, сценарій, звіт, картина, лекція — просто перше, що потрапило їй на очі. Я дуже добре пам’ятаю, як я викладала в мережах свої перші оповідання або статті. Як я хвилювалася, якою важлива була для мене будь-яка підтримка.
І ось під одним з оповідань перший комент: «Закінчив». Одне слово. Нікому нічого не зрозуміло, крім мене. У тексті я написала «завершив школу». Просто «закінчив» для мене звучало якось офіційно, чи що. Головне не це. Я дивилася на це єдине слово й думала. Я писала цю розповідь кілька днів, перед цим ще тиждень горіла нею, потім вичитувала, перечитувала, підчищувала фрази.
Виклала в інет — просто так, заради вечірньої розваги для інших людей. І невже ця розповідь не гідна нічого: ні вподобання, ні доброго слова, ні, нехай навіть, критики. І єдине, на що в ній можна звернути увагу — на граматичну помилку в тексті. Та й то так, проходячи повз, немов кістку собаці кинули… Думаю, багатьом близька така ситуація. Просто в подібних випадках треба зрозуміти — це не ви щось погане зробили. Те, що ви створили, просто стало субстратом, на якому розмножується чиясь хвороблива зарозумілість або комплекс неповноцінності.
Буває і по-іншому.
Пам’ятаю колись я «добровільно-примусово» була членом комісії на виборах. Нам платили копійки, яких вистачало хіба що на обід в їдальні. А до мене в гості якраз приїхала мама. Ну і, як годиться, щоб дитина, не дай Боже, не змарніла та не схудла за день, мама вирішила принести мені обід (сиділи ж ми там аж до ранку).
Мені було дивно це і дуже приємно, оскільки я вже кілька років жила без батьківського піклування. Але мова не про це, а про те, що я покликала з собою їсти одну вчительку. Я знала, що вона сама, без чоловіка, виховує двох дітей, їй важко. Тож нехай краще купить собі на ці гроші якусь кофтинку або щось дітям.
– Мама у мене дуже смачно готує, — кажу їй. – Вінегрет, наприклад, робить зі смаженою цибулею. І квасолю таку велику додає. Спробуй.
– Вінегрет треба робити з горошком, а замість капусти класти огірки — тільки так смачно. А смажена цибуля все псує, сира краще, — каже вона, наколюючи виделкою великі квасолини.
– Ну, тоді пюре бери. Дивись — ще гаряче. Воно у мами виходить просто якимось повітряним. Вона примудряється молока в нього налити більше, ніж картоплі, а потім збиває.
– Я не люблю молоко в пюре. Пюре потрібно тільки з маслом робити. Ну, в крайньому разі, зі сметаною. А котлети нічого, смачні. Тільки дуже жирні, я вже третю їм, боюся, щоб погано не було…
Зараз викликає посмішку. А тоді я дивилася на неї і в думках знизувала плечима: «Навіщо я її покликала? Мама старалася, щоб все смачно, все вчасно, гаряче. І сюрприз хотіла зробити — ніхто ж не просив її. І я хотіла зробити добро, а чомусь прикро зараз до сліз»… Але тепер я розумію, що, напевно, деякі люди й не мають на меті знецінити щось. У них це виходить само собою. Іноді від нестачі виховання, тактовності або просто розуму. У таких випадках їх варто просто пошкодувати.
Але! Якщо ви бачите, що хтось навмисно ігнорує вас — взагалі не помічає ваших досягнень, мовчить, коли ви чимось ділитеся або намагається перевести розмову на іншу тему.
Якщо хтось завуальовано, але планомірно кусає вас:
«Сукня дуже красива, в ній навіть не видно, як сильно ти погладшала» або
«Яка гарна дитинка. Шкода, що око косить. Ні? Ну, я про всяк випадок пораджу професійного окуліста — не дай Боже пропустите».
«Ти з чоловіком посварилася? Не біда — помиритеся. Але не затягуй. Навколо нього он скільки молодих дівок крутиться».
Або якщо хтось прямим текстом намагається знецінити вас, як особистість: «І це все, що ти заробила?»
«Суп смачний, але чому підлога в кухні не протерта?»
«І ось ці кілька сторінок — це результат твоєї праці?»
«Та кому ти потрібна з двома дітьми?»
«Хто на тебе погляне після сорока?»
«Та чого ти нюні розпустила! У людей, знаєш, яке буває!» – Все. Це сигнал. Ця людина п’є вашу життєву силу, вашу енергію, причому великими ковтками.
Не намагайтеся переробити таких людей, нічого їм не доводьте, не ображайтеся та не чекайте, що вони змінять думку про вас. Від таких людей потрібно просто йти — навіть якщо це друзі або родичі. Ну або зводити спілкування до мінімуму — до нейтральних тем про погоду, цін на цукор або новий кліп Тіни Кароль.
Не розкривайте перед ними душу, не намагайтеся сподобатися — це не просто марно. Це небезпечно для життя — вашого життя.
Повернімося до початку статті. Знецінення — це спосіб уникнути болю від ваших удач. А кому це може бути боляче? Або ворогові. Або людині, яку не влаштовує власне життя, яка сама в ньому — невдаха. Тому що самодостатню, успішну людину, яка розвивається, ніколи не можуть поранити чиїсь перемоги. Вона або порадіє, похвалить, підтримає, або, в крайньому разі, пройде повз. Але ніколи не стане жалити і завдавати болю.
Подумайте про це. А ще… постарайтеся ніколи не вдаватись до знецінення інших…
Фото з відкритих джерел
За матеріалами
