Сімейна рутина, проблеми на роботі, напружені стосунки зі свекрухою — все це і багато чого іншого може виснажувати будь-яку маму. І часом накопичене невдоволення та роздратування зганяються на дитину, яка ні в чому не винна. Так ось, Кіра Морозова вирішила написати «Лист кожній мамі, яка кричить на своїх дітей», і його зміст нам здався дуже зворушливим і водночас правдивим.
Тутка напише його сьогодні його і вам. Не картайте себе, любі матері!
Всі матері кричать на своїх дітей. Хтось більше, хтось менше. <…> Деякі матусі не вважають такий стан нормою. Але навіть з ними трапляються епізоди люті, за яку вже потім, після нападу, вони картають себе та обіцяють більше ніколи-ніколи не підвищувати голос на дітей. Однак оте «ніколи-ніколи» не настає. І наступного разу материнська лють знову бере верх над розумом. Причому прорватися вона може з найбільш дріб’язкового приводу: через розлиту склянку води, через відірваний ґудзик, через трійку в щоденнику…
У товаристві заведено засуджувати матерів, які підвищують голос на дітей. І в товаристві не прийнято навіть думати про те, щоб допомогти матерям, які не можуть стриматися та дозволяють собі кричати на дитину прямо на вулиці або в торговому центрі. Навпаки, деякі індивідууми поспішають зняти таку маму на телефон або якнайскоріше повідомити в органи опіки про те, що сусідка знову «кричить на Олю, заберіть у неї дітей».
Читайте також: Мама 8 дітей розповіла, як їй вдається дати собі з ними ради без нервів і криків
Ми живемо в дуже агресивному суспільстві, яке перестало розуміти, що материнська лють — це червоний сигнал про те, що мамі насправді важко, дуже важко, що вона втомилася та не витримує навантаження, якщо істерично кричить на тих, кого любить. То що й казати про суспільство, якщо часто близькі члени сім’ї — дружини, матері чоловіка і навіть рідні матері — не розуміють, від чого там може втомитися жінка, яка «увесь день сидить удома з дітьми».
Саме від цього.
Перехід до материнства насправді набагато складніший, ніж здається збоку. Занадто багато змін відбувається різко та відразу — фізичних, психологічних, соціальних. І кожна молода мама залишається з реальністю материнства сам на сам. Добре, якщо книжки мудрі прочитає або передачу перегляне, але в загальному вчиться плавати вона у своєму новому морі наодинці та без рятувального круга.
Далі — більше. Матері, згідно із законом своєї соціальної ролі, піклуються про всіх членів сім’ї (в тому числі дітей, чоловіка, батьків). Всіх, крім себе. На себе часто вже не залишається ні сил, ні часу, ні бажання. І це найстрашніше. Тому що за наявності бажання мама так-сяк знайде час на догляд за собою та на відпочинок, а коли й самого бажання немає, — це вже ознака вигорання. Ще трохи, і може настати батьківська деформація.
У кожної людини є базові потреби, такі як достатня кількість сну та правильне харчування. Але матерям, особливо молодим, часто відмовлено і в цьому. Рідко який чоловік встає вночі заспокоїти маленьку людину, підігріти суміш або принести саму дитину до дружини. Рідко яка свекруха дбайливо наготує котлет і витре пилюку з підвіконня (найчастіше навпаки: діє як інспекція у справах неповнолітніх, причому неповнолітнім вважається її син, а не онук). Коли базові потреби не задовольняються, людині стає важко справлятися з усіма своїми емоціями.
Непрожиті емоції, переживання, стреси, невисловлені слова накопичуються протягом багатьох-багатьох днів, а потім досить маленької іскри, щоб мама вибухнула. Наприклад, вона вбивається над цими нещасними котлетами (для всіх, між іншим, включаючи свекруху), а дитина підходить й тягне печенько за кілька хвилин до сімейної трапези. І все! І ось вже мама — монстр, а тато — свята простота: мовляв, «він лише печиво взяв, чого ти так розкричалася?».
На жаль, на дитину накричати легше, ніж на того, хто кривдить, принижує, пригнічує, не розуміє або виявляє байдужість, а не мав би. Накричати на дитину легше, ніж розв’язати безнадійні фінансові проблеми. Легше, ніж успішно виконувати 10 соціальних ролей… Лють — це гнів, який стало неможливо контролювати.
На щастя, при тренуванні гнів можна відстежити до моменту незворотності, засікти ті самі прикмети люті, яка наближається, — тригери. І, зазвичай, ці тригери не мають стосунку до самої дитини. Не вона їх викликає. Їх викликають сварка з партнером, погані стосунки з кимось із родичів, колег, неможливість відповідати заданим кимось стандартам і навіть нерозв’язані проблеми з власного дитинства.
Якщо ви — мама, яка часто кричить на своїх дітей, знайдіть свої тригери та відстежуйте їх. Когось дратує шум ремонту в сусідів; хтось злиться, коли голодний; хтось починає нервувати, якщо спізнюється… Щойно ви відчуєте, що закипаєте, шукайте свої тригери. А коли знайдете, промовляйте їх вголос: «Почуваюся безсилою, виснаженою, нікому не потрібною», «Хвилююся, що вечеря вийшла несмачною», «Страшно, що залишилася остання тисяча гривень». Це і справді допомагає заспокоїтися. Чесно висловлені перед самим собою почуття не дають гніву накопичуватися ще більше, допомагають розібратися в собі. А самодопомога — засіб номер один в особистій психологічній аптечці будь-якої мами.
Терміново знайдіть, чим перекусити, постарайтеся поспати вдень, якщо нестача сну — ваш тригер. Ідіть з дітьми на прогулянку, щоб не чути сусідських дрилів і молотків. До речі, не варто недооцінювати силу прогулянки. Свіже повітря, зміна оточення, фізичні навантаження можуть покращити настрій та посилити бажання піклуватися про себе.
Наскільки б сильно наступного разу вас не розлютили діти, згадуйте, що гнів — це похідна. Це вторинна емоція. Наслідок чогось іншого. Саме цю першопричину і треба знайти, щоб перемогти в собі дракона.
І якщо цією першопричиною виявиться незадоволеність стосунками з партнером, з його родичами, які вас контролюють, втома, погане самопочуття, ізольованість від суспільства, то знайдіть в собі сили поговорити з тими, хто поруч. Про те, що непогано було б їм теж якось постаратися в справі виховання дітей та онуків, подумати про те, що хоч ви й стали мамою, але все ж залишилися людиною, яка теж іноді хоче випити спокійно гарячу, а не холодну каву, прийняти душ не під плач біля дверей, а під улюблену музику, зустрітися з подругами без почуття провини за «кинутих» на батька дітей (о Боже, погана, погана мати!), поспати у вихідний день на годину більше, а не підхоплюватися на перший крик «Витри дупу!». Тато теж може. І дідусь. І бабуся…
Але саме це найважче і дається. Сторони, у яких просиш допомоги, або ображаються («Я, по-твоєму, мало роблю?!»), або обурюються («А як же інші справляються?», «Я, взагалі-то, гроші заробляю»,«Я сама виховувала, мені ніхто не допомагав!»). Ось мами так і мовчать, годують своїх драконів до пори до часу. А потім ці дракони прокидаються в найнесподіваніший для всіх — і для мам в тому числі — момент: в торговому центрі, на дитячому майданчику, на вулиці, в гостях. І дають товариству улюблений привід присоромити бідну маму, викласти її на YouTube та нацькувати на неї органи опіки.
Якщо партнерів і родичів немає, а лють є — спробуйте розв’язати проблему, дозволивши собі не бути ідеальною матір’ю, не відповідати чиїмось уявленням про вас, не намагатися стрибнути вище голови, аби дати дитині все те, що дають її однокласникам в повних сім’ях. Дитині насамперед потрібна спокійна, добра мати, а не дорогі гаджети. Засинайте разом з дітьми, а не сидіть біля телевізора до середини ночі. Постарайтеся збалансувати свій раціон. Навіть цих двох умов іноді буває досить для того, щоб стати менш знервованою.
Якщо ви постійно відчуваєте припливи гніву й роздратування, — це не ви погана мати. Це — сигнал, що погано вам. Поставтеся до себе з увагою: якщо відчуваєте гнів, не “замикайте» його глибше, від цього він не зникне, а тільки посилиться і через деякий час прорветься назовні. Розберіться з причиною, навчіться керувати своїми спусковими механізмами, і тоді гнів стане приходити набагато рідше та вже точно перестане перетворюватися у всепоглинущу лють. А може, і взагалі зникне.
Чи часто ви підвищуєте голос на своїх дітей? Картаєте себе за це?
