Просто та наочно про те, як ми самі готові зіпсувати собі життя…
– Тут займають чергу на жертвопринесення?
– Тут, тут! За мною будете. Я — 852, ви – 853.
– Ой, Божечку… Це коли черга до мене дійде?
– Не хвилюйтеся, тут все швидко. Ви на честь чого жертву приносите?
– Я – на честь кохання. А ви?
– А я – дітей. Діти – це моє все!
– А ви що як жертву принесли?
– Своє особисте життя. Аби діти були здоровими та щасливими. Все, все віддаю їм. Пропозицію одруження робила мені одна порядна людина – не погодилася. Як я їм вітчима додому приведу? Роботу улюблену кинула, бо їздити далеко. Влаштувалася нянькою в дитячий садок, щоб під наглядом, доглянуті, нагодовані. Все, все дітям! Собі – нічого.
– Ой, я вас так розумію. А я хочу пожертвувати стосунками… Розумієте, у мене з чоловіком давно вже нічого не залишилося… У нього вже інша жінка. У мене начебто теж інший чоловік з’явився, але… Ось якби чоловік першим пішов! Але він до неї не йде! Плаче… Каже, що звик до мене… А мені його шкода! Плаче ж! Так і живемо…
Розчиняються двері, лунає голос: «№852, проходьте!».
– Ой, я пішла. Я так хвилююся!!! А раптом жертву не приймуть?
№ 853 скручується клубочком і чекає виклику.
Час тягнеться повільно, але ось з кабінету виходить №852.
– Що? Ну що? Що вам сказали? Прийняли жертву?
– Ні… Тут, виявляється, випробувальний термін. Відправили ще подумати.
– А як? А чому? Чому не відразу?
– Ох, люба, вони мене запитують: «А ви добре подумали? Це ж назавжди!» А я їм: «Нічого! Діти подорослішають, оцінять, чим мама для них пожертвувала». А вони мені: «Присядьте та дивіться на екран». А там таке кіно дивне! Про мене. Неначе діти вже виросли. Донька заміж вийшла «за синіми морями» живе, а син телефонує раз на місяць, як з-під палиці, невістка крізь зуби розмовляє… Я йому: «Ти що ж, синку, так зі мною, за що?». А він мені: «Не лізь, мамо, в наше життя, заради Бога. Тобі що, нема що робити». А що мені робити, я ж, окрім дітей, нічим і не займалася??? Це що ж, не оцінили дітки мою жертву? Даремно я заради них старалася, чи що?
Читайте також: Казка про жабу
З дверей кабінету лунає: «Наступний! №853!».
– Ой, тепер я… Господи, ви мене зовсім з колії вибили… Це що ж??? Ну, добре!
– Проходьте, сідайте. Що принесли в жертву?
– Стосунки…
– Зрозуміло… Ну, показуйте.
– Ось… Погляньте, вони такі собі, невеликі, але дуже симпатичні. І свіженькі, нерозношені, ми лише пів року тому познайомилися.
– Заради чого ви ними жертвуєте?
– Заради збереження сім’ї…
– Чиєї, вашої? А що, є необхідність зберігати?
– Ну так! У чоловіка коханка, давно вже, він до неї бігає, бреше увесь час, вже сили немає.
– А ви що?
– Ну що я? З’явився в моєму житті інший, ось стосунки у нас.
– То ви ці нові стосунки – в жертву?
– Так… Щоб сім’ю зберегти.
– Чию? Ви ж самі кажете, у чоловіка – інша жінка. У вас – інший чоловік. Де ж тут сім’я?
– Ну і що? За паспортом ми ще одружені! Отже — сім’я.
– Тобто вас все влаштовує?
– Ні! Ні! Ну, як це може влаштовувати? Я постійно плачу, переживаю!
– Але проміняти на нові стосунки нізащо не погодитеся, так?
– Ну, не такі вже вони глибокі, так, може на якийсь час… Одним словом, мені не шкода!
– Ну якщо вам не шкода, тоді нам – тим більше. Давайте вашу жертву.
– А мені казали, у вас тут кіно показують. Про майбутнє! Чому мені не показуєте?
– Кіно тут різне буває. Кому про майбутнє, кому про минуле… Ми вам про цей час покажемо. Вмикаємо, дивіться.
– Ой! Це ж я! Боже мій, я що, ось так виглядаю??? Та брехня! Я за собою доглядаю.
– Ну, це ваша душа таким чином на зовнішності проєктується.
– Що, ось так??? Плечі вниз, губи в лінію, очі тьмяні, волосся повисло…
– Так завжди виглядають люди, якщо душа плаче…
– А це що за хлопчик? Такий гарненький… Дивіться, як він до мене притискається!
– Не впізнали? Це — ваш чоловік. У проєкції душі.
– Чоловік? Що за нісенітниця! Він доросла людина!
– А в душі – дитина. І притискається, як до матусі…
– Та він і в житті так! Тулиться. Тягнеться!
– Отже, не ви до нього, а він до вас?
– Ну, я з дитинства засвоїла – жінка повинна бути сильнішою, мудрішою, рішучішою. Вона повинна і сім’єю керувати, і чоловіка спрямовувати!
– Ну так воно і є. Сильна, мудра, рішуча матуся керує своїм хлопчиком-чоловіком. І посварить, і пожаліє, і приголубить, і пробачить. А що ви хотіли?
– Дуже цікаво! Але ж я йому не матуся, я йому дружина! А там, на екрані… Він такий винуватий, і до любаски своєї ось знову побіжить, а я його все одно кохаю!
– Звичайно, зрозуміло, так воно і стається: хлопчик пограється в пісочниці та повернеться додому. До рідної мамулі. Поплаче в фартух, голову похнюпить… Добре, кінець фільму. Завершуймо нашу зустріч. Будете любов у жертву приносити? Чи не передумали?
– А майбутнє? Чому ви мені майбутнє не показали?
– А його у вас немає. При такому сьогоденні – втече ваш «малюк», який вже виріс, якщо не до іншої жінки, то у хворобу. Або зовсім в нікуди. Тобто, знайде спосіб вирватися з-під маминої спідниці. Йому ж теж рости хочеться…
– Але що ж мені робити??? Заради чого я тоді себе буду в жертву приносити???
– А вам видніше. Може, вам бути матусею дуже подобається! Більше, ніж дружиною.
– Ні! Мені подобається бути коханою жінкою!
– Ну, матусі теж бувають коханими жінками, навіть часто. То що? Готові принести жертву? Заради збереження того, що маєте, і щоб чоловік так і залишався хлопчиком?
– Ні… Не готова. Мені треба подумати.
– Звичайно, звичайно. Ми даємо час на роздуми.
– А поради ви даєте?
– Охоче, із задоволенням.
– Скажіть, а що потрібно зробити, щоб мій чоловік… ну, виріс?
– Напевно, припинити бути матусею. Повернутися обличчям до себе та навчитися бути Жінкою. Звабливою, такою, що хвилює, загадковою, бажаною. Такій квіти дарувати хочеться та серенади співати, а не плакати у неї на теплих грудях.
– Так? Ви думаєте, допоможе?
– Зазвичай допомагає. Ну, це в тому випадку, якщо ви все-таки виберете бути Жінкою. Але якщо що – ви приходьте! Стосунки у вас чудові просто, ми їх із задоволенням візьмемо. Знаєте, скільки людей у світі про такі мріють? То що, якщо надумаєте пожертвувати на користь тих, хто потребує – ласкаво просимо!
– Я подумаю…
№853 розгублено виходить з кабінету, судомно притискаючи до грудей стосунки.
№854, вмираючи від хвилювання, заходить до кабінету.
– Я готова пожертвувати своїми інтересами заради того, щоб матуся не засмучувалася.
Двері зачиняються… По коридору походжають люди, притискаючи до грудей бажання, здібності, кар’єри, таланти, можливості – все те, чим вони готові самовіддано пожертвувати…
