Усі батьки хочуть, щоб їх діти виросли най-най, і більшість із них робить для цього все, що в їх силах. Ілон Маск, наприклад, організував приватну школу Ad Astra, в якій немає стандартних шкільних уроків і оцінок, а програму переписують щороку разом з учнями, в котрій вони самі вибирають собі до половини предметів.
На жаль, не всі мають такі можливості, які є у Маска, тому звертаються до вже готових методик, які обіцяють виховати з дитини справжнього інтелектуала. Ми в Тутка вивчили найпопулярніші та з’ясували, що з ними також треба бути дуже обережними.
Монтессорі: дрібна моторика та жодних казок
Методика, яка взяла за основу повагу до самостійності дитини, швидко завоювала серця батьків по всьому світу. Діти безперервно взаємодіють з довколишнім світом: зав’язують шнурки, перебирають крупи, переливають воду й т. д. Так вони здобувають знання, самі не помічаючи, що навчаються. Педагоги лише забезпечують необхідне середовище та пояснюють процеси, які не тиснуть на дитину та не вказують їй, що робити. При цьому дітей вчать поважати свободу інших: не галасувати, чекати своєї черги та завжди прибирати за собою.
Деякі дослідження підтверджують ефективність монтессорі-педагогіки. Дослідження, проведене в державних школах Мілуокі, засвідчило, що діти, які навчалися за цією методикою у віці від 3 до 6 років, краще читали та розбиралися в математиці, ніж їх однокласники. До кінця початкової школи 12-річні монтессорі-діти писали більш творчі есе з використанням складніших речень.
В системі Монтессорі немає місця казкам, творчим видам діяльності та сюжетно-рольовим іграм на прикладі «доньки-матері». Наставниця вважала, що все це відриває дітей від реальності. Але в процесі діти вчаться контролювати свою поведінку та збагачують своє мовлення. А чарівні казки допомагають малюкам не дише пізнавати світ і знайомитися з системою людських взаємин, але і давати раду з тривогами.
У деяких ситуаціях батьківський досвід суперечить дослідженням. Наприклад, фахівці стверджують, що у дітей, які навчалися за методикою Монтессорі, надовго зберігається допитливість та інтерес до навчання. Але багато батьків помічають протилежне: діти не хочуть вчитися. Вони хочуть гратися ляльками, які знаменитий педагог вважала шкідливими для малюків.
- За рік, проведений в садку Монтессорі, моя розумна дочка перестала працювати на заняттях, не проявляла жодного інтересу до цифр і букв, а проявляла деструктивний потяг до лялькових візочків і ліжечок. «Розвитком» за цей рік дочку перегодували так, що вона єдина з моїх дітей до 1-го класу не читала. Всі інші читали до 6 років самі, без навчання!
Читайте також: 9 батьківських методів попередження дитячого непослуху й істерик
Вальдорфська школа «магії»
Тут, навпаки, першу скрипку грають сюжетно-рольові ігри та чарівні казки. Головний принцип вальдорфської школи можна сформулювати так: «Не відбирайте у дитини дитинство». Першочергове завдання — виховати НЕ вундеркінда, а гармонійно розвинену особистість. У процесі навчання дітей займають тим видом діяльності, який дитина може опанувати на даному етапі розвитку без внутрішнього опору організму.
У вальдорфській школі немає оцінок, домашніх завдань та підручників. Дітям пропонується не заучувати інформацію, а самостійно проводити дослідження і, знаходячи закономірність, формулювати закон. Німецькі дослідження засвідчують, що учні таких шкіл в порівнянні з «колегами» з державних установ з великим ентузіазмом ставляться до навчання та менше страждають від головного болю, болю в животі та порушень сну.
Не обійшлося і без мінусів. Каліфорнійські вчені виявили, що вальдорфські школи не відповідають національним стандартам гуманітарно-наукової освіти. У вивчених навчальних програмах переважали численні теорії та ідеї, які були явно псевдонауковими та ґрунтувалися на магічному мисленні. Крім того, діти, які навчаються за такою методикою, вчаться читати та писати трохи пізніше — до 8-9 років. Тому, якщо ви раптом захочете перевести свого малюка з вальдорфської школи у звичайну, це потягне за собою дуже багато проблем.
- Якісна та всерівнева освіта неможлива без слова «треба». Тому рівень освіти в вальдорфській школі буде в більшості випадків нижчим, аніж був би в гарній загальноосвітній школі. А випускні іспити та ЗНО треба здавати всім… Ну, наприклад, розумний, але ледачий хлопчик навряд чи досягне більшого в вальдорфській школі, ніж у ЗОШ, бо у звичайній школі його буде змушувати працювати вчитель.
Картки Глена Домана: заучування замість розуміння
Лікар-нейрофізіолог Гленн Доман закликав починати розвиток малюка буквально з народження, оскільки, на його думку, чим молодша дитина, тим легше її навчити. Спеціаліст із захопленням зустрів легендарну книгу про ранній розвиток «Після трьох уже пізно» і в передмові до англомовного видання назвав її «однією з найважливіших, написаних досі».
Доман рекомендує організувати процес навчання за допомогою карток з картинками, словами або цифрами. Залежно від тематики ці картки розкладають по категоріях (наприклад, до категорії «тварини» входять кіт, собака, корова і т. д.). Спочатку досить просто показати картинку, а потім поступово додавати інформацію про те, що зображено або написано на картці.
Методика Домана стала досить популярною серед батьків. Але, за даними Американської академії педіатрії, вона базується на спрощеній теорії розвитку мозку та її ефективність не підтверджується доказовою медициною. Методику раннього читання фахівці теж критикують, зокрема за те, що за допомогою карток діти не вчаться читати слова, а просто заучують їх.
«Після трьох уже пізно»: емоційне обкрадання дитини
На думку автора книги «Після трьох уже пізно» Масару Ібукі, те, що дорослі опановують з великими труднощами, діти вивчають граючи. Протягом перших трьох років життя у дитини — найвищий потенціал до навчання, і головне — не запізнитися та вчасно ввести новий досвід. Тільки той, хто поруч з дитиною щодня, може розпізнати це «вчасно». Книга не дає чітких практичних інструментів, як займатися розвитком дітей, але вона відповідає на запитання, навіщо потрібен ранній розвиток.
Багато фахівців зараз говорять про шкоду раннього навчання. Річ у тому, що мозок повинен бути готовий до отримання досвіду, і якщо завдання, яке пропонується малюкові, занадто складне, то відбувається енергетичне та інформаційне обкрадання. Це може відбитися на фізичному стані дитини та проявитися в схильності до частих захворювань, алергічних явищ, елементів логоневрозу, дизартрії та нав’язливих рухів.
Крім цього, Масару Ібука допускає тілесні покарання, а саме легкі удари дитини. Сам він пояснює так: «Удари по сідницях прийнятні до 2 років, адже з 2 до 3 років у дитини починає формуватися почуття власної гідності, з цього моменту застосовувати тілесні покарання не можна».
Методика Нікітіних
Борис і Олена Нікітіни буквально підірвали радянську педагогіку своїми новаторськими методами виховання, випробуваними на власних дітях. В основі їх системи лежала увага до фізичного розвитку: обов’язкове грудне вигодовування, загартовування, мінімум ліків, максимальний доступ до природи, спорт і фізкультура з раннього віку.
Нікітіни з великою повагою ставилися до особистості дітей, завжди рахувалися на їх думкою. При цьому вони вважали, що розвитком дитини треба займатися якомога раніше, а також якомога раніше прищеплювати їй самостійність.
Багато постулатів цієї системи виховання звучать досить суперечливо, наприклад екстремальне загартовування босоніж на морозі — потенційно небезпечна практика. Але головними критиками Нікітіна стали самі Нікітіни.
Майже через 30 років в книзі «Сповідь» Олена Олексіївна визнала помилку: «Коли нашому первістку було півтора року, ми навчали його самостійності таким чином: якщо він потрапляв у скрутне становище (впав або не міг щось дістати), ми не звертали на це уваги, не допомагали йому, попри всі його сльози та крики. Нехай сам вчиться рятуватися з труднощів. І досягали успіху: малюк сам вибирався зі скрути. Коли підріс другий син, ми з ним робили так само. І ось одного разу молодший плаче від удару та переляку, а його трирічний брат навіть не дивиться в його бік — точнісінько як ми, дорослі. Тут було видно просто байдужість, байдужість до сліз брата. Це неприємно вразило мене. Тоді я і глянула на себе, на нашу виховну методу збоку і зрозуміла, чому вона часом дратує інших людей».
Приділяючи велику увагу інтелектуальному розвитку, Нікітін віддавав дітей в школу відразу в старші класи або переводив з класу в клас з випередженням. Вони не мали проблем з навчанням, але різниця у віці (від 1 до 3 років) створювала сильне психологічне напруження та негативно позначалася на спілкуванні з однокласниками. Тож з молодших Нікітіних ніхто своїх дітей не відправляв в школу раніше.
А якій методиці виховання ви надаєте перевагу? Або, може, у вас є свій підхід?
