Психологія

5 законів дурості

“Є дві безмежні речі — Всесвіт і людська дурість, хоча щодо Всесвіту я маю сумніви” Альберт Ейнштейн

Італійський історик-економіст Карло М. Чіполла дуже ґрунтовно підійшов до питання про природу дурості. Довгі роки досліджень привели вченого до формулювання п’ятьох універсальних законів, які працюють в будь-якому суспільстві.

У 1976 році цей професор економічної історії Каліфорнійського університету в Берклі опублікував есе (в Україні це есе опублікувало видавництво “Наш формат”), в якому викладаються основні закони тієї сили, у якій він вбачає найбільшу екзистенційну загрозу людства. А саме – дурість.

Дурні люди, згідно Чіполла, мають декілька характерних рис:

  • вони завжди в надлишку;
  • вони ірраціональні;
  • вони створюють проблеми для інших без очевидної вигоди для самих себе.

В результаті людська дурість сама по собі набагато небезпечніша, ніж ми звикли про неї думати. Велика кількість ідіотів в соціумі знижують загальний добробут суспільства, особливо коли немає ніякого захисту від них.

Рекомендуємо читачам в профілактичних цілях ознайомитися з цими законами дурості. Хто знає, в який саме момент кожен з нас може зіткнутися з дурнем?

Ось короткий переказ знаменитого есе Карла Чіпполи.

Перший закон.
Людина завжди недооцінює кількість ідіотів, які її оточують.

Звучить як розмита банальність і снобізм, але життя доводить його істинність. Як би ви не оцінювали людей, ви постійно будете стикатися з такими ситуаціями:

  • Людина, яка завжди виглядала розумною і раціональною, виявляється неймовірним ідіотом;
  • Дурні весь час виникають в найнесподіваніших місцях в найневідповідніший час, щоб зруйнувати ваші плани.

Другий закон.
Ймовірність того, що людина дурна, не залежить від інших її якостей.

Роки спостережень і дослідів довели, що люди не рівні: одні дурні, інші ні, і ця якість закладається природою, а не культурними факторами. Людина є дурною так само як вона є рудою або має першу групу крові. Вона такою народилася з волі Провидіння, якщо хочете.

Освіта не має нічого спільного із наявністю певного відсотка дурнів у суспільстві. Це підтвердили численні експерименти Карла Чіполли над п’ятьма групами: студенти, офісні службовці, обслуговуючий персонал, співробітники адміністрації і викладачі. Коли досліджувалися всі ці групи, число дурнів виявилося більшим, ніж очікувалося по всім групам (Перший закон).

“Ще більш вражаючим було побачити те ж число серед професури – чи брав я маленький провінційний коледж або великий університет, та ж частка викладачів виявлялася дурнями. Я був так вражений результатами, що вирішив провести експеримент над інтелектуальною елітою – Нобелівськими лауреатами. Підсумок підтвердив супер силу природи: тож певна кількість лауреатів були дурні”. – пише Чіпола у своєму есе.

Ідею, яку висловлює Другий закон, складно прийняти, але численні експерименти підтверджують її залізобетонну правоту. Феміністки підтримають Другий закон, оскільки він свідчить про те, що дуреп серед жінок так само багато, які і дурнів серед чоловіків. Висновки з Другого закону трохи лякають: куди б Ви не поїхали, Вам скрізь доведеться стикатися з певною кількістю ідіотів, яка до того ж завжди буде перевищувати ваші очікування (див. Перший закон).

Третій закон.
Дурень – це людина (суб’єкт), чиї дії ведуть до певних втрат іншої людини або групи людей, і при цьому не приносять користі самому суб’єкту (дурневі) або навіть обертаються шкодою для нього.

Третій закон передбачає, що всі люди діляться на 4 групи: простаки, розумники, бандити і дурні. Якщо Петрик робить дію, від якої має втрати і при цьому приносить вигоду Василеві, то він відноситься до простаків. Якщо ж Петрик робить щось, що приносить вигоду і йому, і Василькові – тоді він розумник. Коли дії Петруся несуть йому вигоду, а Василь від них страждає, то Петро не хто інший, як бандит. І нарешті, Петро – дурень, коли шкодить і собі, і Василеві.

Неважко уявити масштаби шкоди, яку здатні завдати дурні, потрапляючи в управлінські органи і володіючи політичними та соціальними повноваженнями.

Але окремо варто уточнити, що саме робить дурня небезпечним.

Дурні люди небезпечні тому, що раціональним людям важко уявити логіку нерозумної поведінки. Розумна людина здатна зрозуміти логіку бандита, бо бандит раціональний – він всього лише хоче отримати більше благ і при цьому недостатньо розумний, щоб заробити їх. Бандит передбачуваний, тому проти нього можна вибудувати захист. Спрогнозувати дії дурня неможливо, він нашкодить вам без причини, без мети, без плану, в самому несподіваному місці, у найневідповідніший час. У вас немає способів передбачити, коли ідіот завдасть удару.

Навіть коли атака дурня стає очевидною, від неї складно захиститися, тому що вона не має раціональної структури.

Це те, про що писав Шиллер:

Проти дурості безсилі навіть боги.

Четвертий закон дурості.
Не дурні завжди недооцінюють руйнівний потенціал дурнів.

Зокрема, не дурні постійно забувають про те, що мати справу з дурнем у будь-який момент часу, у будь-якому місці і за будь-яких обставин – означає здійснювати помилку, яка дорого обійдеться в майбутньому.

Простаки зазвичай не здатні розпізнати небезпеку дурнів, що зовсім не дивно. Дивно якраз те, що дурнів також недооцінюють і розумники, і бандити. У присутності дурня вони розслабляються і насолоджуються своєю інтелектуальною перевагою, замість того, щоб терміново мобілізуватися і мінімізувати збитки, коли дурень що-небудь вчинить.

Поширений стереотип – що дурень шкодить лише самому собі. Ні. Не потрібно плутати дурнів з безпорадними простаками. Ніколи не вступайте до альянсу з дурнями, уявляючи, що можете використовувати їх заради своєї вигоди – якщо Ви так вчините, то очевидно, що Ви не розумієте природи дурості. Так Ви самі надаєте дурневі поле, на якому він може розгулятися і завдати ще більшої шкоди.

П’ятий закон дурості.
Дурень – найнебезпечніший тип особистості.

Висновок із закону: дурень небезпечніший за бандита.

Результат дій ідеального бандита – простий перехід благ від однієї людини до іншої. Суспільству загалом від цього ні холодно, ні тепло. Якби всі члени цього соціуму були ідеальними бандитами, воно б тихо загнивало, але катастрофи б не сталося. Вся система зводилася б до трансферу багатств на користь тих, хто вчиняє заради цього відповідні дії, і оскільки ідеальними бандитами були б усі, система характеризувалася б стабільністю. Це легко бачити на прикладі будь-якої країни, де влада корумпована, а громадяни постійно обходять закони.

Коли ж на сцену виходять дурні, картина повністю змінюється. Вони завдають шкоди, не отримуючи при цьому вигоди. Блага нищаться, суспільство бідніє.

Історія підтверджує, що в будь-який період часу країна прогресує тоді, коли при владі перебуває достатньо розумних людей, щоб стримувати активних дурнів і не давати їм зруйнувати те, що зробили розумники. У регресуючій країні дурнів стільки ж, однак серед верхівки спостерігається зростання частки дурних бандитів, а серед решти населення – наївних простаків. Такий стан речей посилює деструктивні наслідки дій дурнів. Освіта ж не має нічого спільного із наявністю певного відсотка дурнів у суспільстві (див. Другий закон дурості).

Сподіваюсь, що знайомство з наведеними вище законами допоможе Вам у подальшому житті. Хтозна, коли доведеться зіткнутися з дурнем?

Вас також може зацікавити:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Back to top button