Школа — це місце, де ми вперше серйозно стикаємося з освітою. На жаль, у багатьох ця зустріч викликає не найтепліші спогади: ненависне заучування, безглузде заповнення контурних карт і горезвісні твори, де висловлювати власну думку, м’яко кажучи, небажано. Але ж саме школа покликана прищепити людям любов до навчання та навички мислити критично.
Ми в Тутка вирішили поміркувати, що не так зі шкільною освітою і чому педагоги вчать дітей думати за шаблоном.
Чому дітям нецікаво вчитися?
У 2004 році компанія Gallup провела опитування серед підлітків. Школярам пропонувалося вибрати кілька слів, з якими у них асоціювалася школа. Найчастішими відповідями стали «нудьга» і «втома». Статистика, яка пригнічує, чи не так? І чому місце, де дитина проводить більшу частину часу, викликає швидше негативні емоції, а не позитивні, такі як інтерес, натхнення і радість відкриття?
Однією з вагомих причин такого ставлення до навчання є те, що діти просто не розуміють, навіщо вони вивчають той чи інший предмет. Важко знайти інтерес у тому, що вважаєш безглуздим. Багато вчителів і не прагнуть пояснити, як матеріал, що викладається, може стати в пригоді учням в реальному житті. А сам процес навчання з захопливого знайомства з новими знаннями перетворюється в механічне зубріння.
Замість практики — тонни сухої теорії
Напевно ви пригадаєте те розчарування, коли ще школярами, прийшовши на урок хімії, ви замість цікавих експериментів потрапляли на сухі сторінки підручника. Орієнтованість на теорію, а не на практику ще давно відбивала інтерес до навчання. А сьогодні, коли у кожного школяра в кишені лежить смартфон, напакований барвистими роликами та динамічними відеоіграми, втримати увагу учня за допомогою звичайної шкільної дошки стає значно важче.
Читайте також: Як виховати генія: 7 правил єврейських батьків
Якщо кілька десятиліть тому, щоб підготувати доповідь, школяреві потрібно було простудіювати підручник, то тепер пошук інформації займає приблизно два клацання мишкою. І це аж ніяк не сприяє розвитку навичок критичного мислення, адже мета навчання зводиться до банального переказу фактів з Інтернету. Забути цю непотрібну для мозку інформацію так само легко, як і її знайти. Щоб запалити в дітях бажання заглибитися в предмет, сучасному педагогу необхідно створити середовище, в якому кожен учень може пізнавати матеріал у той спосіб, який йому ближчий. Для когось — це участь в дебатах, для інших — малюнок, для третіх — читання вголос та розігрування сюжету по ролях.
«Твоєї думки ніхто не питав»
На жаль, багато педагогів і сьогодні ревно зберігають вірність застарілим постулатам радянської школи, в яких учитель — фігура суворо авторитарна, а формальне дотримання навчальних планів важливіше від живого бажання школяра досліджувати предмет. Дискутувати з педагогом і мати власну думку в такій системі не бажано. Все, що потрібно від учня, — це погоджуватися з логікою вчителя. Сказано «Катерина — промінь світла в темному царстві», отже «промінь світла» і крапка. А за спробу вільно інтерпретувати матеріал можна і двійку заробити.
Літературні критики певні, що ми не можемо знати «що хотів сказати автор», але можемо спробувати розшифрувати текст. Головне, вміти аргументувати свою точку зору. Натомість тисячі учнів досі переказують чужу точку зору та не намагаються відстоювати свою.
- Моя мама якось була присутньою при такій сцені. Моєму однокласнику поставили низьку оцінку за твір, в якому він висловив власну думку. Його мама прийшла поговорити з вчителькою літератури. На слова «Але дитина ж може мати власну думку!» була відповідь: «Може, але вона не повинна відрізнятися від загальноприйнятої». У нас ці слова відтоді замість приказки.
Форма важливіша за зміст
Багато педагогів орієнтується на формальне виконання завдання, а не на сенс. До прикладу, вчителі, що перевіряють техніку читання, орієнтуються на швидкість та виразність, тоді ж як зміст твору залишається незрозумілим для дитини.
Схожа проблема зустрічається і на інших уроках. Буває, що оцінки з математики, фізики та хімії знижують за некрасивий почерк або «невірно сформульовану відповідь до завдання».
- Якось в школі нам запропонували за літо виконати доповідь з біології та блискуче почати рік з п’ятірки. Літо я проводила у бабусі, далеко від принтерів, бібліотек та Інтернету. На щастя, у неї знайшлася чудесна книга про троянди, і я переписала її в альбом від руки, намалювала наочні ілюстрації сортів, шкідників і захворювань. У вересні всі отримали 5, а я 4. Вчителька пояснила це тим, що всі постаралися достойно оформити доповіді та знайшли для цього принтери. А я полінувалася.
- Я був присутнім на відкритому уроці для дошкільнят. Пролунало запитання: «Ви потрапили в кам’яний вік, що подаруєте людям, які там живуть: пральну машину, 1000 гривень чи парасольку?» Правильні діти відповіли, що парасольку, але один шибеник «вручив» троглодитам пральну машину. Вчителька посміялася й запитала, куди ж вони її вмикати будуть? Електрики ж іще немає! А малий відповів, що в пральній купа всіляких шлангів, сама вона залізна, а заліза тоді не було, стародавні люди могли б розібрати її на різні корисні штуки, інструменти зробити. На що педагог лише гордовито фиркнула, заявивши, що люди в кам’яному віці до цього б не додумалися та й взагалі правильна відповідь — парасольку.
Муштрування на п’ятірку
П’ятибальна система оцінювання в школі теж має свої мінуси. З 5 можливих оцінок лише дві позитивні, а три негативні (причому одиниця практично не використовується). Розраховувати на об’єктивність при такій суворій диференціації не приходиться.
Уявіть, у дитини в диктанті було 20 помилок, вона довго працювала та далі припустилася лише вісьмох помилок. І що ж? Знову двійка! Разом з тим її прогрес — набагато більший, ніж у відмінника, який, виправивши одну-єдину помилку, перейшов від четвірки до п’ятірки.
Так, мотивація отримати гарну оцінку часто підміняє всі інші стимули, в тому числі базове бажання вчитися. Дитина втрачає вміння ставити запитання і вибирати те, що їй подобається, але зате вчиться беззаперечно відповідати очікуванням дорослих.
Закордонні експерти сигналізують про те, що для того, щоб навчитися мислити критично, потрібна така ж кількість практики, як і для того, щоб стати професійним спортсменом або музикантом: приблизно 10 000 годин. Звичайно, жоден навчальний заклад не може дати стільки часу для тренування вміння міркувати. Але скільки годин витрачається на підтягування оцінок до ефемерної норми?Які навички формує така практика?
Навіщо вчитися мислити критично?
Сьогодні, в умовах дуже великої кількості інформації, учням особливо важливо вміти мислити критично: перевіряти факти на вірогідність, помічати фейки, дивитися на ситуацію з різних сторін, давати незручні питання та вимагати на них відповідей. Люди, чиє навчання пройшло під гаслом «є лише одна правильна думка та її потрібно запам’ятати», часто не вміють аналізувати інформацію і вірять в будь-які новини.
Щоб дитина навчилася думати та аналізувати, треба створювати їй простір для досліджень, дозволяти вивчати предмет не лише за допомогою заучування, а й за допомогою нестандартних способів. На думку фахівців, ключем до навчання є гра. Такий формат вчить дітей давати запитання, само висловлюватися, співпрацювати з іншими людьми та творчо ризикувати, а не гнатися за оцінками, підлаштовуватися під очікування дорослих.
Як ви вважаєте, чи може школа навчити дитину мислити критично або ж це завдання повністю лягає на плечі батьків?
