В Японії є соціальний прошарок: добре забезпечені родини, в яких жінки приділяють пильну увагу освіті своїх дітей. Деколи справа доходить до абсурду: 6-місячних малюків відправляють в дитячі садки для приготування до школи, а 17-річних підлітків за руку водять на університетські іспити. Таких жінок називають Kyoiku Mama («кеїку мама»). У статті ми будемо називати їх супермама.
Ми в Тутка з’ясували, чому деякі японські жінки настільки одержимі освітою своїх дітей, як до цього ставиться суспільство та до чого це може призвести.
Японських дітей готують до кар’єрного росту з дитячого садка
В Японії панує атмосфера розумової рівноправності: всі діти вважаються однаково обдарованими, ніхто не ділить учнів на сильних і слабких. Кожна дитина знає: якщо щось не виходить, варто зробити це ще раз — тоді вийде. Це твердження навіть заучується на уроках.
Цінності, які прищеплює дитині школа, активно підтримуються сім’єю. Родинні зв’язки в Японії дуже сильні.
Традиційно ролі розподіляються абсолютно передбачувано:
- батько забезпечує фінансову стабільність;
- мати займається хатніми справами й піклується про дітей.
Якщо батьки можуть собі дозволити, то вони вибирають кращий садок з метою пізніше потрапити в кращу школу, а звідти — в кращий університет. Зазвичай влаштуванням дитини в усі ці навчальні заклади займається мати. Вона не тільки змушує її вчитися, але і робить за неї домашню роботу, забезпечує ідеальну для навчання атмосферу в будинку і привчає до дисципліни, звісно ж.
Іноді дітей таких мам називають «чихуахуа»: жінки носять їх на руках, обіймають і тренують. Для такої матері абсолютно нормально читати піврічній дитині книгу на 4 різних мовах або пояснювати їй будову літака.
Читайте також: 20+ доказів того, що життя в Японії схоже на наше не більше, ніж літо на зиму
Часто супермамі абсолютно все одно, чим займатимуться їх дочки. Головне — це сини
Вираз Kyoiku Mama зазвичай вміщує в собі частку зневаги. Це — стереотипний портрет матері в японській культурі. Вона безупинно стежить за дитиною, щоб вона дійшла до школи, а потім повернулася додому; змушує її вчитися, навіть якщо знає, що при цьому шкодить фізичному чи психічному здоров’ю дитини.
Супермама — один з найменш улюблених персонажів попкультури сучасної Японії. Як правило, таку матусю порівнюють з американською матір’ю, яка за будь-яку ціну намагається пропхати дитину в Голлівуд: водить її на покази мод з раннього дитинства, не зважає на бажання і прагнення дитини. Попри суспільний осуд Супермами, інші жінки зазвичай заздрять успіхам їх дітей.
Часто одержимість навчанням не стосується дочок: їм дозволяють вступати туди, куди хочеться. Багато матерів навіть не знають назв коледжів, тому що їм це нецікаво. А у хлопчиків такої свободи немає. Для них вибір навчального закладу — це майже вибір між життям і смертю.
Цікаво, що серед татусів прагнення зробити з дитини вундеркінда не виникло. Найімовірніша причина — у них просто немає часу, тому що вони зосереджені на роботі.
Супермами живуть в міських районах для багатих і належать до середнього класу. Вони дивляться сімейні ТВ-програми, купують журнали та товари для матерів — всі разом вони ніби кричать: «Виховуй своїх дітей краще!» Саме тому супермама занадто серйозно ставиться до своїх нащадків. Вільний час матері японці зазвичай описують так: «поїсти та поспати».
Супермам часом називають мадзілами (від слів «мама» і «Годзілла», англ. Madzilla) або мамагонами (англ. Mamagon – від слів «мама» і «дракон»).
Щоб записати дитину в престижний дитячий садок або школу, батьки ладні на все
Щоб дати освіту своїй дитині, деякі батьки вдаються до не зовсім «чистих» методів. Наприклад, один власник ресторану намагався дати хабар в розмірі $ 95 тис., щоб його дитина потрапила в престижний дитячий садок країни.
Цей садок називається Aoyama Gakuin. Щороку туди приймають лише 40 дітей, а претендентів налічується понад 2000. Тести, які повинні пройти діти перед надходженням туди, надзвичайно важкі.
Свого часу чимало галасу в пресі наробила книга Реко Сато «Juken wa Hahaoya ga Kyu-wari» (назву можна перекласти як «Тест на материнство пройдений на 90%»). Її автор чесно розповіла про те, як їй вдалося виховати 4 дітей. Якщо коротко, Реко Сато дотримувалася таких правил:
- Ніякої романтики з чоловіком;
- Кожна вільна хвилина приділяється дітям;
- Дітям не можна закохуватися.
Так всі її четверо дітей вступили до Токійського університету — найкращого у країні — і стали успішними лікарями. Про душевний стан дітей, чоловіка і самої матері в книзі не йдеться.
Матері постійно конкурують одна з одною. Вони нерідко хитрують: замикають дитину у своїй спальні. Сусідки помічають, що в дитячій кімнаті не світиться, і переказують про це своїм дітям. Останні розслабляються, вчаться гірше, але в результаті програють тій дитині, яка насправді вчилася в спальні батьків.
Дітей контролюють з народження та аж до вступу до інституту
Після закінчення школи невсипущий контроль за дитиною не припиняється. Більшість абітурієнтів до елітного вишу приїжджають в місто разом з матерями. Останні зупиняються в готелі та живуть там весь час, поки йдуть іспити. Багато з них буквально приводять дітей за руку в університет і відводять в потрібну аудиторію, а потім сидять в фоє в очікуванні, поки дитина не вийде з іспиту.
У разі провалу супермама скоріше погодиться почекати ще рік або навіть кілька років, щоб спробувати вступити знову, аніж дозволить дитині вчитися у «непрестижному» виші.
В Україні немає еквівалента японських супермам, однак тенденція віддавати дітей в кілька секцій або навчальних гуртків є. Ви вважаєте, що для дитини це корисно або ж варто давати їй більше свободи?
