Всім мамам хочеться, щоб їх діти самостійно лягали спати, не вередували в магазинах і гостях, щоб не кричали, коли мама розмовляє телефоном. І щоб магічним чином з’явився вільний час на себе і для вечора з татом. Виявляється, це можливо. Наша дівчина переїхала жити до Франції, вийшла там заміж, народила двох дітей і відкрила для себе унікальну систему місцевого виховання.
Ми в Тутка як губки вбирали вкрай корисну інформацію Анни. Жінка ділиться правилами і методами французького виховання, які допомагають їй справлятися з багатьма важкими завданнями батьківства.
У нас від початку різний підхід до виховання
В мої перші місяці життя з чоловіком, коли приїхали його дочки від першого шлюбу, ми грали в шашки зі старшою — їй було тоді всього 7. Я піддавалася, мені не хотілося її образити, якщо я виграю. І яким же було моє здивування, коли тато спокійно грав з нею, як з дорослою, і, звісно, вигравав.
І коли я сказала, що він міг би і піддатися, як і я, він мені відповів ось що: «Навіщо? Адже вона повинна вміти гідно програвати, справлятися зі своїми емоціями». Скажу чесно, мені таке навіть в голову не приходило. Я сама виховувалася в тепличних умовах. Зараз я бачу два протилежні аспекти виховання і роблю висновки.
Французи дуже терплячий народ. І це заслуга їх батьків
- До немовляти не підбігають, як тільки воно прокинулося. Витримують невелику паузу. Залишають його трохи полежати в колисці й розглянути навколишнє середовище. Так у нього є час, щоб звикнути до свого ліжечка і кімнати. Надалі ця навичка стане йому в пригоді й дитина з задоволенням буде йти в свою кімнату на денний і нічний сон.
- Коли дорослі розмовляють між собою, а дитина поруч кличе маму чи тата, французи не переривають розмову на перший поклик. А дають зрозуміти, що, коли дорослі розмовляють, дитина повинна почекати, поки вони закінчать, а потім сказати, що вона хоче.
- Коли малюк кличе маму, щоб щось попросити, а мама чимось зайнята, вона каже: «Зараз я закінчу те, що почала, і через 2 хвилини вислухаю тебе». Дитина приймає цей факт і чекає.
Читайте також: Чому дітям до 13 років не варто сидіти в соцмережах?
Для місцевих терпіння — це м’яз, який можна і потрібно тренувати з самого дитинства
Не схоплюватися з-за столу, якщо ви працюєте, а дитина просить поглянути, яку вежу з кубиків вона побудувала. М’яко поясніть малюкові, що ви робите, і попросіть трохи почекати. Спочатку він почекає кілька секунд, але потім і хвилин. Він навчиться розважати себе сам під час очікування і справлятися зі своїм розчаруванням. Для дитини ця навичка життєво необхідна — тільки так вона дізнається, що не є центром Всесвіту, і навчиться дорослішати.
На практиці це не так вже й легко. Зараз у мене це якось на автоматі спрацьовує, я не замислююся — просто кажу: «Так, Петрику, зараз мама закінчить і подасть тобі книгу». Звісно, реакція передбачувана, але «дресирування» триває, з добрими намірами і в позитивному настрої.
Тут не можна жаліти дітей
Це не стосується тих випадків, коли дитині дійсно потрібна підтримка — коли впала і сильно вдарилася тощо. Але коли дитина спіткнулася, впала і починає плакати, хоча їй не боляче, якщо вона просто трохи злякалася, ні в якому разі не варто її обіймати і співпереживати разом з нею. Адже цією дією ми тільки підтверджуємо її вразливість і збільшуємо значення того, що сталося в її очах. Тож виховання дітей у Франції виступає за наше розуміння ситуації з дорослої точки зору:
- Дитина кожен раз плаче, як тільки вдариться або впаде, навіть якщо їй не боляче, це просто переляк, і не варто його посилювати.
- Падає або вдає, що боляче, щоб привернути увагу.
- У дорослому житті, якщо щось йде не за її планом, дуже засмучується і це її вибиває з колії, чекає, щоб до неї підійшли і пожаліли.
Нормальна реакція — не звертати особливої уваги, з посмішкою подивитися і втішити. Я не мама-тиран. Я люблю своїх дітей і хочу, щоб вони виросли сильними духом в першу чергу і потім вже і фізично.
Колись у Франції виховання було ще суворіше
Коли ми приїжджаємо в гості до одного чоловіка, ми часто обговорюємо тему виховання, як це було і що ми маємо сьогодні. Так ось в сім’ї цього нашого друга були досить суворі правила вихованні дітей.
- Батьків називали на «Ви» – vous, Papa.
- Під час обіду, коли діти сиділи за столом з батьками, вони не мали права розмовляти. Хоча часто з віку, коли дитина вже впевнено їсть самостійно, їх садили і садять за окремий стіл.
- Тільки після закінчення трапези, вони питали дозволу вийти з-за столу і могли йти займатися своїми справами.
- Гратися діти з іграшками могли тільки в своїй кімнаті або спеціально відведеній для цього — ігровій. В жодному разі іграшки не повинні були валятися по всьому будинку.
У наш час слухати такі історії дико. Дитині зараз все частіше надається повна свобода дій. Часи змінюються і звичаї теж. Я шукаю золоту середину.
Найбільша проблема наших матусь — це почуття провини
Ми постійно перебуваємо в стані занепокоєння. Прокинулася, плаче — голодна, боїться, захворіла, хоче на руки, недостатньо граюся з нею протягом дня і т. д. А що француженки в цей час? Та нічого — живуть і радіють життю. Віддаються природі й логіці речей, не забувають про татусів, себе і що є ще життя поза домом. Француженка прекрасно знає: ідеальних мам не існує, тому в будь-якій незрозумілій ситуації їй допомагає почуття гумору.
При цьому вседозволеності немає, а виховання відбувається природньо, без форумів або спеціальних книг — з родини в родину. Їх головні секрети спокою: самоорганізація, вміння правильно розставляти життєві пріоритети і самореалізація.
Як французькі мами полегшують свої будні
- Діти і дорослі їдять в один час. З 2 років (приблизно) починають давати дорослу їжу.
- Дитина, особливо коли вона маленька, не вибирає, що їстиме: це мама готує і вона каже, що сьогодні на обід.
- Ви не побачите маму-француженку, яка бігає за дитиною з ложкою супу.
- Також мама-француженка не готуватиме з дитиною під пахвою.
- Денний сон в один час. Режим у всьому!
- «Ні» ненормативній лексиці.
- Ні «дитячій» мові.
- Ні «добре/ок?» вкінці кожного речення. Мама не питає дозволу у своєї дитини.
- Діти граються у своїй кімнаті (НЕ цілий день, звісно). В цей час мама або батьки можуть займатися своїми справами.
- Дітям теж потрібний особистий простір, так само як і дорослим. Звичайно ж, це не виключає спільних занять та ігор з батьками.
- Дітей привчають відразу до самостійності. Наприклад, накривати на стіл, користуватися столовими приборами, допомагати мамі в якихось дрібних турботах. Дітям це додає впевненості, коли вони беруть участь у дорослому житті.
- Виховання дітей у Франції вчить, що вечір — для батьків. Тобто діти лягають спати в один час. А батьки після цього можуть приділити увагу одне одному.
Тут дуже рідко можна побачити маленьких дітей в ресторанах
Дітей в ресторані можна зустріти приблизно з 4-річного віку. Не раніше. Річ у тому, що для француза прийом їжі — це не розповідь про те, як вгамувати голод. Коли середньостатистичний француз йде в ресторан, він йде туди для того, щоб відпочити і з задоволенням провести час. А це означає в спокої і без клопоту. Тому, щоб не заважати іншим і самому не метушитися, французи з маленькими дітьми вибирають:
- обідати вдома;
- ресторан-фуршет, де ви самі собі набираєте їжу в тарілку і платите завжди один тариф;
- «Макдональдс»;
- або просто якесь невеличке сімейне кафе.
У Франції немає довгої декретної відпустки. Тому «відпочивати від дітей» — такого поняття практично немає
Якщо батьки і діти виходять гуляти, то для цього вони і разом, вони хочуть насолодитися одне одним. Я була шокована тим, що тут немає кафе з дитячою зоною, куди дитину можна було б «здати на годину». Коли я дала це запитання чоловікові, він здивовано глянув на мене і сказав, що незнайомій людині в невідомому місці своєї дитини б не довірив. Загалом, французи такі консерватори, що нововведення тут важко приживаються.
Як дитина повинна поводитися в гостях
- Найважливіше правило: дитина повинна обов’язково запитати дозволу почати їсти і в жодному разі не діставати їжу зі столу без дозволу. Як вдома, так і в гостях.
- Часто буває так, що дитина бере якесь печиво із загальної тарілки і потім передумує і кладе його назад, — це виглядає дуже неестетично. Те, до чого ти торкнувся, йде прямо в рот або в свою тарілку, але не на загальну тацю.
- Діти питають дозволу вийти з-за столу, піти гратися. По-перше, ви витираєте їм руки і ви знаєте, що вони нічого не забруднять, по-друге, так просто роблять виховані діти. А ми ж усі до цього прагнемо.
- Звертайте увагу на те, щоб малюки не створювали занадто багато шуму. «Але ж це діти, як же без шуму?!» — скажете ви. Так, іноді це просто неможливо, особливо коли вони маленькі та їх більш як двоє. Але ваше завдання — дати зрозуміти дитині, що вона не сама, що іншим це заважає. Таким чином виховуємо в дитині повагу до дорослого.
- Є один-єдиний секрет того, як навчити дітей правильно поводитися за столом. Головний приклад — це батьки. Але найважливіший момент — це саме спільні обіди і вечері. В один час їсти всією сім’єю. Саме коли ми всі разом за столом — це чарівні хвилини. І чим раніше ви почнете це практикувати, тим краще.
Тут до дітей ставляться простіше
Ми вирішили всією сім’єю прогулятися, зайшли в м’ясний магазин і розговорилися з продавцем про життя, про дітей. Обговорюємо, що з дітьми не засумуєш, ось помилуйтеся — дуріють… А м’ясник каже: «Так, ось виростуть, тоді подивитеся!» Я у відповідь: «Ой, так! Я ось вже сьогодні усвідомлюю, що саме зараз — це справжнісіньке щастя і як же мені років через 15 буде цього не вистачати ». На що м’ясник: «Та ні. Ось коли будете на пенсії, тоді і житимете нормальним розміреним життям. Ось як ми з дружиною».
Подив. Чи ні… Всім відомо, що у Франції в 50 років життя тільки починається. Ну не забуваємо, що він все-таки чоловік. Жінки не так легко ставляться до того, що дітям час покидати будинок. Але однозначно з таким позитивним мисленням жити легше.
У них все по-іншому
У Франції жінки частіше подають на розлучення, ніж чоловіки. Ніби нічого страшного, але в моїй голові з радянським вихованням не вкладається, що при цьому вони віддають чоловікові своїх дітей (часто 2-3). А самі починають заново будувати свою сім’ю. Нікого не суджу — вважаю, що в розлученні часто обидвоє винні.
Ось приклад: моя місцева подруга живе в цивільному шлюбі з трьома прийомними дітьми від першого шлюбу її чоловіка. Їх мама поїхала до Гваделупи до нового коханого влаштовувати своє особисте життя.
Француженки вільні від непотрібних упереджень
Приїхали сім’єю на пляж Французької Рив’єри, а там панянки, абсолютно не соромлячись, попри вік або на зовнішні дані, засмагають топлес. Причому так засмагають, як ніби вони зовсім самі на цьому пляжі. Це хіба не показник того, що їм абсолютно все одно, як вони виглядають в очах інших і що про них подумають. Ось вона, вільна французька жінка.
А які у вас є трюки для виховання дітей? Чи імпонує вам виховання дітей у Франції? Відгукуйтеся в коментарях.
