Мене звати Павло Домрачов. 2 місяці тому у нас народився первісток, і ми стали молодими батьками з усіма наслідками цього стану: радість від спілкування з крихітним хлопчиком, страх за його життя, відповідальність за його стан і, звичайно, недосипання. Найперше, що мене шокувало, — це безліч фактів, про які я не знав. Про них не заведено говорити (особливо серед чоловіків), про них мало хто пише в соцмережах, і лише на спеціалізованих жіночих форумах можна знайти обговорення цих ситуацій.
Тутка хоче поділитися зі своїми читачами тим, що Павло зрозумів після народження дитини. Забігаючи вперед, автор скаже: він стоячи аплодує матерям-одиначкам, які виховали або виховують дітей без чоловіків. Це пекельна, пекельна праця, в порівнянні з якою більшість занять просто квіточки. Адже ж їм ще потрібно працювати та утримувати себе й дитину.
1. Дитина постійно видає всілякі звуки
Крехтіння, сопіння, стогін, крякання, булькання та інші дивні звуки. Як хтось пожартував в Інтернеті: «Не немовля, а музичний інструмент». І якщо зараз мене це тішить, то на початку лякало, особливо по ночах. Я підстрибував і дивився, чи все з сином гаразд, чи він не задихнувся, чи не сталося чогось поганого. Виявляється, це нормально: так легені та перистальтика дитини розвиваються вже поза утробою матері.
2. Її крик нестерпно слухати
Людське дитинча унікальне тим, що ще мінімум 9 місяців після народження потребує постійної опіки. Воно не виживе самотужки. Саме тому крик дитини гучний і при цьому нестерпний, батьки прокидаються, кидають всі справи та готові зробити що завгодно, щоб вона припинила кричати.
Спати неможливо, нічого неможливо робити, хочеться тільки швидше йому допомогти. Факт. Звичайно, це виснажує.
3. Її не можна залишити ні на секунду
Не можна залишити дитину саму: вона нічого не вміє і, більш того, шкодить сама собі. Може уткнуться обличчям в стінку ліжка або тканину та перекрити собі кисень. Може махати руками, не контролюючи їх, і розбудити або подряпати себе, а потім почати плакати від цього. Може так розмахувати та дриґати ногами, що впаде з ліжка. У неї не розвинений зір і слух, тому вона не може зрозуміти, в небезпеці вона чи ні. Її не можна залишати, вона повинна бути під наглядом 24/7.
4. Вона не може сама заспокоїтися
Це мене взагалі в якийсь момент добило. На відміну від дорослих, у дитини немає розвинених механізмів гальмування своїх емоцій. Якщо вона рознервувалася, то буде робити це все більше, і більше, і більше. Вона не заспокоїться сама по собі, їй потрібно (іноді довго) допомагати. Дивись пункт №3.
Читайте також: 10 нестандартних методів виховання від моєї сестри з села, які допоможуть знайти спільну мову з дітьми
5. Ніхто не знає, чому вона кричить
Кричить дитина регулярно з будь-якого приводу. Так, є тихіші діти, є гучніші, але вони всі кричать. Чому? Через будь-яку причину, адже самі нічого не вміють: в туалет хочуть, гуляти хочуть, пелюшки тугі, спекотно, холодно, вітер дує, маму хочеться, на груди хочеться — і так до нескінченності.
І ніхто точно не знає, чому вона кричить в цей момент. Це «чорний ящик», на якому немає індикаторів. Так, можна встановити якийсь режим, але, скільки ми не старалися, нас чекали все нові сюрпризи та ситуації. Потрібно перепробувати все, а потім, якщо не допомагає, почати по другому колу. В Інтернеті сотні порад і пристосувань для заспокоєння дітей, починаючи від дідівських пустунців і закінчуючи музичними мобілями, чорно-білими малюнками.
6. Їй потрібні різні вправи
До слова, про малюнки: дитину треба розвивати вже з першого місяця. Класти на живіт, розвивати пальці, робити масаж, ванни й так далі. Мало того, що ти спиш трошечки, то ще й і в денний час треба за розкладом робити від 5 до 10 разів кожну вправу, щоб дитина не відставала у розвитку. І це лише зараз. А що буде потім?
7. Сподіватися, що дружина розбереться сама, геть не мудро
Деякі думають (і я теж думав), що якщо залишити дитину з матір’ю, то природа візьме своє: дитина полежить з нею і заспокоїться. Дзуськи. Мама втомлюється, нервує, теж хоче спати, їй теж потрібно митися, гуляти, відпочивати. Якщо не допомагати дружині, то вона стає дуже роздратованою, втомленою та сумною жінкою, з якою буде багато конфліктів.
Врешті нам разом доводиться витрачати багато зусиль на те, щоб займатися з дитиною. І це при тому, що я працюю з дому.
8. Ніхто не зізнається, але багатьох людей нервують дитячі крики
Я зараз скажу те, про що багато людей мовчать: дитина дратує! Від неї втомлюєшся. На неї злишся. І сміливості про це сказати немає. Я читав історії мам, які в риданнях зізнавалися, що не знають вже, що робити, тому що жахливо втомлюються і сумують за старим життям без дитини. Але вже нічого не змінити.
Деякі батьки кричать у відповідь, хтось просто лежить та не реагує на крики малюка. Це все важко. Людям навколо важливо підтримувати молодих батьків, а не вчити їх життя.
9. Відповідальність за дитину зашкалює і виснажує
Постійно виникають думки: «А чи все я роблю правильно?», «О Боже, він кричить, я поганий батько», «Він не хворіє?», «А я нічого йому не зламаю?», «Може, він недоїдає?», «Може, йому холодно?».
Кожен процес купання в перший час був тортурами. Я страшенно боявся, що щось зламаю синові або впущу його. Зараз вже легше, але все одно відповідальність лягає важким тягарем.
10. «Але ж дитина — це щастя!» — обман. У всякому разі, частково
Знайомі та родичі скажуть: «Дитина — це щастя, янголятко», попри всі переживання, і не можуть натішитися на нового члена сім’ї. А ти сидиш втомлений та виснажений і думаєш: «О, так, янголятко, яке щойно 3 години кричало без перерви та ніяк не хотіло спати».
Так, діти прекрасні, але спочатку треба пережити багато місяців, а то й років важкого життя, яке сильно відрізняється від того, що було колись.
Мій висновок
Батьківство — це важка, іноді пекельна праця, яку сильно недооцінюють. Мало хто розповість про «темний» бік цього довгого процесу. Всі малюють райдужну картинку: ну подумаєш, мало спиш, пелюшки міняєш, зате радості скільки!
Але і переживань теж дуже багато. Зрозумійте мене правильно: ми раді з дружиною, що у нас є син, і хочемо виховати його здоровим і щасливим, але ніхто не готував нас до того, що буде, і зіткнення з реальністю — це непросто.
P.S. Як вже сказав, матері-одиначки просто героїні. Всі чоловіки, які вірять, що жінки спеціально розлучаються, щоб жити для себе та дитини, тотально наївні й абсолютно не розуміють, що це означає — виховувати маленьку істоту, яке нічого не вміє і чиє життя залежить від тебе на 100%.
А як пройшов ваш вступ в нову реальність з дітьми?
