Бути складною — це коли вмієш зализувати рани, запудрювати шрами або носити їх гордо, як нагороди.
“Будь простою!” – раз у раз повчають порадники, найчастіше непрохані. Їх можна зрозуміти: чим ти простіша, тим для них зручніша. Можна відгукнутися на ці заклики, а можна дозволити собі бути зрілою, складною, трошки незрозумілою, і одержувати від життя багатошарове задоволення.
Читайте також: Далай-ламу запитали, що його найбільше дивує (відповідь змушує зупинитися і замислитися)
Після 40 я почала берегти шкіру і ходити на море тільки вечорами. Цього літа, вже в темряві ополіскуючи купальник, я побачила в прибої тисячі рачків, які світилися. Один з них зачепився за мій перстень і довго світився після того, як хвиля відступила. Було так красиво. Море виблискувало. Я покликала доньку, ми разом замилувалися світінням і цим моментом, і обидві його запам’ятали…
Я не буду простішим: «Я не сумний, я складний, — сказав доктор Хаус, — дівчатам це подобається».
І це правда. Але при цьому складних (особливо складних жінок) плутають з сумними, похмурими і, що ще гірше, нещасними. «Як у тебе все складно!» – кажуть звинувачувальним тоном і вважають це недоліком.
А чим погано бути складним? Адже це означає, що у тебе багато приводів замислитися (заглибитися, зрозуміти), але багато і способів одержати задоволення. І це буде розкішне, багатоповерхове, складне задоволення. Навіть якщо це пиво з кількою.
Тому що у складних людей більше рецепторів, асоціацій, підсилювачів смаку. У них гостріші відчуття й об’ємніші реакції. І тому їм менше треба для щастя. Вони настільки складні, що можуть радіти простим речам. Тільки вони і можуть.
Бути простішою — чи варто?
Знаєте, гарні парфуми, коли їх нюхаєш на папірці, пахнуть не так, як на тілі, за вушком, не так, як на зап’ясті, а до вечора — не так, як вранці. Вранці легше, до вечора — сильніше.
І в моєму світі кожна людина і кожен предмет ніби орошений таким ароматом. Все в ньому рухається, все змінює обриси і смисли, глибину і колір, і чим далі, тим інтенсивніше. Це і називається дорослішання і зрілість, я так думаю.
У мене є подруга, старша від мене на 12 років. Коли мені було тридцять, а їй сорок два, вона якось відсунула клавіатуру, потягнулася на стільці, похрустіла кісточками і видихнула: «У-у-у нас ще стільки кайфу попереду».
Тоді я не знаходила приводів для оптимізму у віці за сорок. Але тепер їй 54, і не можна не визнати, що кайфу дійсно було багато і стільки ж очікується. Тому що якщо ти складний, то з віком світ для тебе стає більш вимірним, розкривається, як чайний лист в окропі.
Це як sкс: у підлітків — кількість, у дорослих — якість. У підлітків дешеві сигарети і пісок в трусах, у дорослих віскі та ортопедичний матрац. І це — природні речі нашого життя.
Я не буду простішою: Подорослішати — означає набути багато успішних способів примиритися з собою і життям
Подорослішати — не зробити колекцію взуття і побудувати нову вбиральню. Це не багато нових речей, це багато нових пристрасних інтересів і відчуттів. І багато успішних способів примиритися з собою та життям і насолоджуватися всім цим.
І досвід, його нікуди не подінеш. Він накопичується. І теж додає об’єму сприйняття, надає 3D-ефекту всьому. Ти вже багато чого перепробував, у тебе є переваги, уподобання — в кольорах, запахах, тактильні відчуття, тканинах оббивки крісел…
Так, тобі це важливо. Ти уважно придивляєшся і до синтетичного коричневого пледу, і до світлого льону, — останнє однозначно найкраще для тебе.
І так у всьому: в їжі та алкоголі, в містах, їх архітектурі (поглянь, які сходи!), місцях, справах і маршрутах, погоді та природі, кіно і музиці, спілкуванні та дружбі, — в тому, що важливо.
Відібрані з безлічі — свої кайфи і улюблені смаки. І все це тебе не ускладнює, а полегшує.
Я не буду простішою: Фінансові можливості можуть все це посилити, але не можуть замінити
Біда, якщо нічого цього не сталося. Десь щось зламалося і не сталося. І немає у тебе глибоко-внутрішнього ресурсу — великих і дрібних уподобань, любовей, симпатій, радощів, присмаків життя… Фінансові можливості можуть все це посилити, але не можуть замінити.
І прикро, якщо дуже мало про що ти можеш сказати: «Ох, як же я це люблю! Просто обожнюю». Тобто сказати можеш — любити не виходить. Але треба ж іноді радіти, і ти заглядаєш в себе і питаєш:
«Що я люблю найбільше в житті? Кого хочу бачити зараз? Що мене зараз може так втішити, так що ух!». І у відповідь тиша.
І можна ще пошкребти ложечкою по мідній каструльці бажань, але безрезультатно. І ось тоді починається: «Де мій зволожувач для п’ят? Чому чай холодний, шампанське тепле?» І кубики льоду в келиху не тієї форми.
Але якщо все по-дорослому — в житті у тебе більше того, що тобі подобається. Вмикай твої примхи і дивацтва, піщинки і тріщинки, які давно виявив, з якими зжився і які теж щодня прикрашають життя.
Найважливіше те, що ти вже пробачив собі свої мухи і з кожною у тебе є історія стосунків: заперечення, гнів, торги, депресія, прийняття — і все це позаду. Любиш їх в собі і знаєш, що вони роблять тебе несхожим на всіх. Впевнилася в цьому.
І ще твої помилки, які були чи то правда помилками, а чи то справжнім коханням, яке завжди має рацію. Але дорослість, зрілість і складність — це коли вмієш зализувати рани, запудрювати шрами або носити їх гордо, як нагрудні нагороди. І рідше відчувати самотність, а якщо відчувати, то не боятися її.
Як дивно слухати заклики до простоти, «простих» людських радощів, невибагливості утіх, посипання голови попелом — так, мовляв, мені потрібно більше умов для щастя, більше аксесуарів і мені вже мало дешевого портвейну і сигарет «Прима», щоб веселитися.
Туга за підлітковою нерозбірливістю, безтурботливістю — вона іноді випливає на поверхню. Але коли ти знаєш і любиш так багато всього різного, любиш так докладно, розкушуєш з таким смаком, не шкодуєш, що тобі не 20 років.
І про те, як годинами валявся на пляжі, не боячись обгоріти, і обгоряєш до повної зміни шкіри, згадуєш без солодкої ностальгії.
Як каже один дуже успішний продавець кондиціонерів: коли ти знайшов своє місце під сонцем, твій вибір — залишатися в тіні. Там безодня цікавого і довгий перелік серіалів, які ще треба встигнути переглянути.
Що дає нам відчути справжню насолоду? Здатність бути собою і довіра до іншої людини, вміння не поспішати і чекати.
Що краще — маленькі радощі чи всепоглинаюча насолода? По-справжньому щасливі ті, хто вміє ловити світлі миті життя, бачити в них сенс і одержувати від них задоволення. Але щоб цьому навчитися, перше необхідно прислухатися до себе…
Всі фото з відкритих джерел
