— Мені соромно, що у мене така донька! — жінка сварить 5-річну дівчинку в парку, де я щовечора гуляю з собакою. Як ви думаєте, що зробила дитина? Вкрала іграшку в магазині? Вдарила цуценя? Вкусила немовля у візочку? Ні, дівчинка просто гралася в зайчика. Стрибала по доріжці, склавши руки біля голівки, як заячі вушка, спотикнулася і впала в калюжу, забруднивши комбінезон.
Я розумію цю жінку. Можливо, це вже 125-та калюжа. Можливо, що це єдиний одяг і завтра дитину нема в чому вести в садок. Можливо, що вона втомилася, у неї більше немає сил на пустощі. А ще незручно перед іншими людьми за брудну дитину.
З іншого боку, іншим людям наплювати на вас і на ваших дітей. Діти моїх сусідів рівно о 20:45 починають верещати так, наче їх топлять, хоча їх просто вкладають спати. Так, це дратує, але не заважає жити. Я просто роблю музику в навушниках голоснішою. Їх діти виростуть швидше, ніж відновляться мої нервові клітини, якщо я почну злитися. І повірте мені, більшість людей реагує точнісінько так само.
Єдині, кому не плювати на вас, — це вашим власним дітям. Апріорі. Це – єдині люди, які у вас щиро зацікавлені. Вони хочуть гратися з вами. Їм не байдуже, що ви відчуваєте. Що у вас болить і що сталося на роботі. Вони з величезним нетерпінням чекають, коли ви повернетеся додому. Ви ніде не зустрінете більш уважного слухача.
Читайте також: 7 ознак недолюбленої дитини
Потім вони виростають. І у них з’являються інші інтереси, крім вас. Але поки ви – найважливіша людина в їхньому житті. Найцікавіша. Та, який може відкрити для них цілий світ. Безпечний світ, в якому можна жити без страху, що ти якийсь неправильний чи мамі за тебе соромно.
Мама моєї однокласниці кожного разу демонстративно зображала непритомність, якщо дочка отримувала двійку або зауваження в щоденнику за безневинну витівку. Їй потрібна була дочка – відмінниця, гордість школи та слава сім’ї.
Моя мама спокійно ставилася до двійок. Вона не втрачала свідомість, коли її викликали в школу. Їй було цікаво все, що я розповідала. І я не пам’ятаю, щоб вона хоч раз за щось мене осудила, навіть коли я притягла до школи вороненя та пофарбувала волосся в зелений колір. Але я знала: якщо станеться що завгодно – вона завжди буде на моєму боці й завжди буде за мене.
Я не можу сказати, що я виросла розумнішою і талановитішою, аніж моя шкільна подруга. Просто моє дитинство було щасливішим. І спокійнішим. Відчуваючи кризу, я йшла додому, а не на вулицю. І я знала, що ніякі оцінки ніколи не вплинуть на мої стосунки з батьками.
Напевно, у кожної матері є в голові сценарій ідеального життя, яким має жити її дитина: смішний здоровий малюк, розумний і відповідальний підліток, студент Могилянки, лауреат усіх премій, чудовий батько найкращих на світі онуків. Ніхто не мріє, що їх дитина буде валятися в калюжі, носити порвані джинси та кине школу в 15 років, влаштується вантажником, щоб назбирати гроші на гітару й стати рок-музикантом.
Найкраще, що ви можете зробити для своїх дітей, — це прийняти їх такими, якими вони є. З двійками, з зеленим волоссям і бас-гітарами. Вони все одно будуть робити те, що хочуть. Відкрито – зі скандалами, істериками, грюканням дверима і втечами з дому. Або таємно – обманювати, викручуватися, і попри все робити те, що подобається. Або змиритися – просто опустивши руки, втративши інтерес і відмовившись від свого життя на користь батьківського рішення, а потім в 40 їх накриє така криза, що наслідки будуть непередбачуваними.
Ми народжуємо дітей для того, щоб привести в цей світ нове життя. Ні більше, ні менше. Ми не вибираємо собі дітей, але ми вибираємо, якими бути батьками. І зберегти стосунки з дитиною набагато важливіше, ніж зберегти повагу чужих людей. Найкраще, що ми можемо дати нашим дітям – це навчитися їх любити. А комбінезони не так важко випрати.
Це все, що я хотіла сказати вам сьогодні. Обіймаю.
