Нещодавно мені написала людина, яку я вважала своїм другом і яка померла. Так і написала: «Вважай, що я помер для тебе». Я хотіла похизуватися знанням і відповісти: «Те, що мертве, померти не може». Але не встигла: мене внесли в чорний список.
Суть цього дружнього самоусунення була в тому, що я відмовилася розв’язувати проблеми його дівчини безкоштовно. Вона хотіла, щоб я відредагувала її дипломну роботу. Я назвала ціну, і понеслося. Одним словом, я погань невдячна і меркантильна, якій колись принесли морозиво. За диплом, напевно, принесли б шоколадку.
Один чоловік, який зі мною трохи фліртує, запитав: «Оленко, а чого ти хочеш?» Я абсолютно щиро, не замислюючись, відповіла, що хочу долар по 8 гривень і мир у всьому світі, а потрібні мені окуляри, звичайні окуляри для тих, хто недобачає. У відповідь я отримала повідомлення на чотирьох сторінках, що я стерва меркантильна, як і всі жінки, які готові на все за малу копієчку, але не готові чесно полюбити гарну людину, все для неї робити, а за це їх полюблять у відповідь і все всі будуть їм купувати: і окуляри, і квартири, і квитки на трамвай. Я хотіла йому написати, що він не в тренді та платити треба не копієчкою, а карбованою монетою, але полінувалася.
Я нічого не маю проти, я взагалі не вмію фліртувати. Я кокетую з граціозністю танка, що розвертається на кухні комунальної квартири. Питаю у подруг, що я зробила не так. Невже людина реально могла подумати, що я прошу її купити мені окуляри? Вони сміються, кажуть, що потрібно було написати, що ти хочеш мчати до нього вночі, ловити сніжинки язиком, бродити з ним уздовж замерзлої річки та цитувати Сковороду, а потім довго і безпам’ятно цілувати його в парку на лавці.
Читайте також: Нетривіальний текст про жіноче щастя, яке не потрібно підганяти під чужі стандарти
Подруга розповідає, що познайомилася з чоловіком. Він кличе її на побачення. Вона йому пише: «Я закінчу працювати о 19:00, давай десь поп’ємо кави». А він їй відповідає, що, мовляв, звідки у 50-річної жінки така пиха. Щоб розводити його на каву, треба спочатку познайомитися, погуляти. Це нічого, що на вулиці холодно і сиро, що людина весь день працювала (вона — практикуючий хірург і майже весь свій робочий день проводить на ногах), і що в наших краях темніє о 17:30. Спочатку потрібно заслужити право на каву. Інакше ти — погань меркантильна.
Надаю знайомому послугу. Він мені у відповідь надсилає листівку електронну з квіточкою. Я прямо запитую: «А що, грошенят взагалі немає?» Я свою адресу не приховую, номер телефону відомий, можна переказати на нього 100 грн з коментарем: «Олено, це вам на троянду». Але це людині на думку не спадає.
Я можу, як і будь-яка з моїх подруг, заплатити за свою каву і за вашу каву, за обід, таксі, купити собі хоч 150 троянд і ящик цукерок. Ми самі можемо платити за квартиру, за квитки на літак і за свої сукні, туфлі та окуляри. За нас не треба платити. Нікого з нас не треба утримувати. Але ми знаємо, що гроші — це завжди не просто гроші, це завжди питання самооцінки.
Меркантильність не в тому, щоб призначати ціну за свої послуги. Меркантильність — це думати, що все для вас має бути безкоштовним. Я плачу за себе з 18 років, і мені просто нема чого робити поруч з людьми, які вважають це геройством.
Платити за послуги — це нормально. Платити за знання — це нормально. Приходити в гості з пакетами їжі — це теж нормально. Пригощати своїх друзів — нормально. Дарувати квіти й подарунки — теж. Подяка, увага, зацікавлення, любов — найпростіше це висловити через матеріальне. В цьому випадку троянда — це не просто троянда, це «дякую». Кава — це не просто кава, це «Я готовий подбати про тебе». Купюра — не просто 500 грн, це «Я ціную твій час і твої знання».
Це все, що я хотіла сказати вам сьогодні. Обіймаю.
