Система освіти, нові закони, зміни до правопису — навчальна доля дітей сьогодні не така, як колись. Все тече, все змінюється, і маємо пильнувати за цими змінами. Як і вчителі — пристосовуватися до реалій сучасності та виховувати молоде покоління справжніми людьми.
Тутка поділиться сьогодні враженнями про приватну й загальну освіту від молодого 30-річного вчителя, і нагадає, що працю педагогів треба шанувати.
- Почнемо з наболілого: кваліфікаційний рівень вчителя дуже впав. І це справді так! Скільки бачу “професіоналів” довкола себе, які не розбираються у предметі, плутають термінологію, а ще й байдуже ставляться до особистісного зростання. Сумно таке бачити.
- Низький соціальний статус. Як і низька зарплатня, так і ставлення до вчителя: його часто вважають слугою, прислужником, тим, на кого можна накричати, змішати з багнюкою, очорнити, осудити, звинуватити у поганих оцінках своєї дитини.
- Мала зацікавленість професією. Подумайте самі: чи піде перспективний “золотий медаліст” вчитися на вчителя, якщо реально оцінює свої знання? Ні, а от трієчник — залюбки.
- З премії на День вчителя одразу знімають частину на профспілкові збори. “Купуйте, що душа забажає” – аж смішно звучить.
- Якщо зарплату підвищили на 5%, то з неї стягнули 15%, і така реалія нашого життя. Тому сильні вчителі залишають школу та починають працювати на репетиторствах і приватних курсах.
- Батьки намагаються переробити дітей, обов’язково виховати з них лідерів. Та не всі діти можуть, хочуть і мають ними стати. Навіщо мучити дитину? Якщо вона має стати пташкою, навіщо ви робите з неї ягуара?
- Через новітні психологічні дослідження батьки геть клепку загубили. І на психологічну травму через погану оцінку посилаються, і на булінг, і на емоційно нездорову атмосферу в класі. Дорогі батьки! Знаю, що справді є авторитарні вчителі, які на уроках вимагають і суворо викладають матеріал, але поясніть дитині вдома, що вам важливі її знання і вона сама, навіть якщо сьогодні два, а завтра — десять балів.
- Батьки — найважче у професії вчителя. Розповім про випадок, який стався у приватній школі, де я працюю. На учнів кричати там — зась! Один хлопчик (скажімо, наприклад, Дем’ян) почав бити ногами іншого хлопчика (до прикладу, Остапа). Вчителька підбігла і зробила Дем’яну зауваження. Мама Дем’яна, як пантера, з претензіями накинулась на педагога, що та не мала права сварити її сина, ображати його гідність і що вона може подати на неї до суду.
Читайте також: 10 таємниць про роботу, які директори не бажають нам відкривати. А менеджери з ринку праці — залюбки
- Календарно-тематичне планування і робочі плани — кошмарний сон вчителів. Але подумайте самі: хіба вчитель з 25-річним досвідом не має своїх напрацювань? Та звісно що має. Але наша країна унікальна: дядечки та тітоньки із Міністерства освіти та науки, молоді та спорту, котрим до освіти чи науки — як до неба, сіли та вирішили: “А давайте ми кожних чотири роки будемо змінювати систему освіти?” Як сказали — так і зробили. А вчителі щороку сьомими потами сходять над своїми планами, змінюючи їх.
- Якось до мене підходить одна бабуся з претензіями, що її внучок на цьому тижні бачив мене з двома різними дівчатами. Мене висварили за аморальну поведінку, навіть від дирекції перепало. Що ж, до 25 років чоловік мусить женитися, а якщо ні, то він — загроза громадському спокою. З мене навіть старшокласники сміялися.
- Наша початкова школа тримає свої сильні позиції, а середня — програє. Думаю, тут винне ефемерне відчуття стабільності. У молодших класах батьки впевнені, що над дітьми є друга мама, яка про все подбає і все вирішить, а в середніх класах такої вже немає. Дитина губиться серед безлічі вчителів та нових предметів, а ще не забувайте про вплив перехідного віку.
- Доповню про середню школу. Учень сміливо скаже тобі “не хочу”, і цілий урок просидить в Інтернеті. Комунікація з батьками вже не така активна. Списування стає основним елементом виживання учнів старшої та середньої ланки.
- Діти особливо грубі та хами у приватних закладах, можуть дозволити собі образити тебе. Тому тут треба вміти завоювати їх авторитет, і однозначно цікавитися тим, що подобається їм.
- Гадаю, все починається з держави. Уряд накладає непосильні рекомендації на вчителів, ті насідають на учнів, а останні не хочуть нічого робити. Дітей не вчать думати, а якомога більше вивчити й запам’ятати.
- Вчитель-ворог — таке уявлення формується в дітей про педагогів, ворог, з яким не можна знайти спільної мови та від якого треба тікати, як чорт від ладану. Маємо працювати, щоб це виправити.
- Активно радять нам зареєструвати відкриті сторінки в Інстаграм чи Фейсбук, де можна ділитися своїм педагогічним досвідом та розказувати про свою роботу. А якщо сторіз заллєш — то взагалі “відпад”.
- І нарешті, я дуже люблю свою роботу, люблю вчити дітей. Так приємно стає на душі, коли ти пояснюєш/розтовкмачуєш/розжовуєш, і бачиш, що дитина розуміє і їй вдається. Очі світлішають, чоло розгладжується, дитина ніби світиться від свого розуміння, а ти про себе: “Гей, хлопче, воно того варте”.
Як думаєте, чи важка зараз професія вчителя? І в яких саме сферах?
