«Кажуть, що люди не цінують того, що мають, сприймають як належне, поки не втратять. Головне — розуміти, що саме у вас сьогодні є. І цінувати це вже сьогодні”.
Вона була матір’ю вісьмох дітей. Вона жила зі своєю сім’єю в невеликому селі в сільській місцевості.
Живучи в бідній родині і маючи потребу годувати вісім ротів, вона працювала на будь-якій можливій роботі від світання до смеркання — від роботи на власній рисової плантації її сім’ї до роботи на будь-кого, хто найме її. Багато людей радили їй не віддавати дітей до школи, щоб у неї була хоч якась допомога з роботою. Але вона наполягала на тому, що її діти повинні отримати освіту, щоб в майбутньому мати можливість жити кращим життям, ніж вона. Це означало працювати в десять разів більше, але вона робила це.
Вона жила скромніше, аніж чернець. Вона не доїдала, тому що чим менше вона з’їдала, тим більше могли з’їсти її діти.
Майже сорок років по тому вона страждала від хвороб серця, проблем з кров’яним тиском і багатьох інших важких хвороб. За словами лікаря, головна причина слабкого здоров’я полягала в тому, що вона так довго нехтувала собою.
В останні кілька місяців її життя вона не могла ходити і розмовляти. Вона стала паралізованою і забула своїх дітей та онуків. Пізніше вона померла на руках у своєї сім’ї.
Читайте також: Які жіночі імена заряджені на самодостатність
Це було описом життя моєї бабусі, жінки, яка пожертвувала всім своїм життям, щоб піклуватися про інших людей, і нічого не чекала у відповідь. І всі вважали це нормальним і звичним.
І це не тому, що ми не любили її. Ми були просто занадто зайняті нашими власними життями. І найголовніше, наше суспільство виховувало нас так, щоб ми не висловлювали нашу любов і почуття до інших, тому що це вважали ознакою слабкості.
Я пам’ятаю тільки кілька годин до того, як вона померла, ми всі чекали цього, і всі зібралися, щоб побути з нею.
Моя мама сказала: «Бабуся дуже слабка». Я обіймала її.
Тоді я вперше побачила, як вона плаче.
Декілька років тому моя тітка сказала мені, що ніколи не обіймала мою бабусю і не казала їй, наскільки сильно вона любила її. Вона не розуміла важливості цього в той час. Вона розуміє це тепер, але у неї ніколи не буде шансу зробити це.
Вони вважали її вічною. А тепер вона пішла.
Любов і жертви моєї бабусі, здається, повторюються — з моєю мамою.
Мати чотирьох дітей, вона опинилася у схожій ситуації.
Вона виховала своїх дітей сама, поки її чоловік був відсутнім багато років на заробітках. У неї ніколи не було смачної їжі, тому що вона намагалася економити гроші, щоб забезпечити сім’ю.
І чесно, я теж сприймала її як належне.
Вона завжди була поруч, коли була потрібна мені. Вона ніколи не залишала мене, коли я хворіла. Вона зашивала мій одяг і купувала мені гарні туфлі, коли я просила їх, навіть при тому, що грошей було дуже мало. Вона дала мені все, чого я потребувала. І вражає, що їй вдавалося робити те ж саме для моїх рідних братів.
Вона була для мене супержінкою.
Вона звикла була займатися домашніми клопотами, поки ми просто сиділи склавши руки, вчилися, базікали або гралися.
Я знала, що вона старанно працює, але я також думала, що всі мами такі. Я не пам’ятаю, щоб казала їй колись «дякую». Вона відіграє величезну роль у моєму житті, і протягом довгого часу я просто не розуміла цього. Поки у неї не діагностували рак.
Мій світ зруйнувався. Життя виявилося занадто жорстоким.
Коли вона була на хіміотерапії, вдома панував хаос. Ніхто не хотів прибирати, готувати їжу, спілкуватися. Ми з рідними говорили тільки про маму, яка з кожним днем все слабшала.
Я пам’ятаю, коли вона нарешті повернулася додому після першого курсу хіміотерапії, і ми постійно питали її, яку їжу вона може їсти і як вона почувається. Це був перший раз, коли вона отримала стільки уваги.
Я також пам’ятаю, як вона встала, вибігла з кімнати, зупинилася в темряві й заплакала. Вона плакала не тому, що боялася смерті, а тому, що вона боялася, що ніхто не буде піклуватися про її дітей.
Навіть після того, як мою маму вилікували, страх перед втратою неньки ще лякав мене до смерті. Але він також змусив мене зрозуміти, що всі ми схильні сприймати довколишніх як належне, особливо людей, які є найближчими для нас. Ми не забуваємо піклуватися про них, коли можемо ось-ось втратити їх, або після того, як втратили.
Нагадайте собі, що ніщо не вічне.
Ніщо, що у вас є сьогодні, не буде у вас завжди. Ні ваша робота, ні ваш будинок, ні ваш автомобіль. Ні люди, які є найближчими для вас. Навіть люди, які заприсяглися ніколи не залишати вас.
Витратьте одну хвилину і прийміть, що життя коротке, і у вас немає багато часу, щоб бути з дорогими вам людьми. Колись всіх цих людей не буде поруч з вами, і ви не можете знати, коли саме. Дбайте про них, поки ви можете.
Не чекайте нічого. Цінуйте все.
Ніхто не відповідає за вас і ваше життя. Ніхто не повинен навчати вас прихильності і доброти. Навіть якщо це люди, яких ви любите, це не означає, що вони повинні відповідати вам взаємністю. Вони нічого не повинні робити для вас, навіть якщо мова йде про вас.
Висловлюйте свою любов навіть невеликими жестами.
Народившись в країні третього світу, мене не навчали висловлювати мої почуття до інших людей. Багато разів я щосили намагалася сказати мамі, як сильно я люблю її. Я думала, що вона знає це, тому що вона моя мама. Але це не означає, що вона не відчувала б себе більш щасливою, якби я прийняла рішення показати їй, наскільки вона важлива для мене.
Спочатку це було дивно, але тепер я щодня їй телефоную і цілую її через камеру телефону. Я надсилаю їй повідомлення, щоб сказати, що люблю її, і замовляю квіти, які привозять їй додому.
Навіть якщо ви зайняті, докладіть зусиль, щоб показати, наскільки вам важлива людина. Це не обов’язково має бути щось велике. Як сказав Роберт Бро, невеликі речі часто є великими.
Зупиніть мить.
Іноді ми так зайняті своєю роботою, хобі та проблемами в стосунках, що не звертаємо уваги на людей, які знаходяться прямо перед нами.
Дійте. Зателефонуйте мамі, татові або комусь ще, кого ви любите. Скажіть їм, наскільки сильно ви любите їх і подякуйте їм за все, що вони роблять.
Напишіть смс своїй другій половинці, якщо вона у вас є. Будьте вдячними за те, що вони готують сніданок для вас або навіть просто вислуховують.
Купіть букет квітів і надішліть його своїй дружині або подрузі, щоб довести, наскільки ви цінуєте ті невеликі речі, які вони роблять для вас кожного дня.
«Більше посміхайтеся. Смійтеся частіше. Ніколи не сприймайте це життя як належне».
Всі фото з відкритих джерел
За матеріалами
