1. Немовлята проходили жорсткий відбір
Якщо дитина народжувалася слабкою, хворою або з якими-небудь каліцтвами, то її просто залишали вмирати, що траплялося досить часто. Коли дитина народжувалася, то батько ніс новонародженого до старших міста. Оглядали старійшини немовля на предмет виявлення хвороб і каліцтв. Якщо що-небудь знаходили, то батькові наказували викинути дитину в яму під назвою «apothetae», де її залишали вмирати від голоду.
Якщо дитина виживала, то їй обіцяли згодом вільну ділянку землі, але шанси на це були досить низькими. Вважається, що близько половини всіх дітей, народжених в Спарті, вмирали в дитинстві.
Читайте також: Майже 1 мільярд людей щодня лягає спати голодними. Голод – найстрашніший вбивця в світі. Вражаючі факти про багатство і бідність
2. Хлопчики жили в казармі з семи років
Матерям не давали довго піклуватися про своїх дітей. Як тільки хлопчикові виповнювалося сім років, його визнавали готовим до так званого «спартанського виховання». Їх забирали з сім’ї і селили в казармах, де ті жили під наглядом «наглядача». Життя в умовах спартанського виховання було нелегке. Дітей активно заохочували битися і провокували їх один проти одного. Це була не школа, де вчителі підтримували мир — якщо двоє дітей починали сперечатися, то наглядач підбурював їх вирішити суперечку кулаками.
Також наглядач завжди носив з собою батіг і якщо який-небудь хлопчик був чимось незадоволений, то з нього негайно «вибивали дурниці». Більш того, якщо батько дитини дізнавався, що його чадо побили, він був змушений бити свою дитину вдруге. Це все робилося, щоб не «псувати» дітей.
3. Крадіжка як спосіб виживання
Під час спартанського виховання хлопчики отримували лише предмети першої необхідності. Взуття вважалася розкішшю, тому хлопчики ходили босоніж. З одягу вони носили тільки тонкий плащ. Їжі їм давали тільки самий мінімум, щоб діти не померли з голоду. Але це не означало, що хлопчики не могли наїстися вдосталь — наглядачі заохочували їх красти їжу.
Заковика полягала в тому, що їм не можна було при цьому попастися — якщо дитину ловили на крадіжці харчів, то її жорстоко били і позбавляли навіть мізерного пайка.
4. Битви голодних хлопчиків
У спартанців були дивні способи проводити час. Вони проводили щорічний фестиваль, під час якого на вівтар богині Артеміди клали шматок сиру. Голодні діти потім сходилися один з одним в запеклій битві за сир. Причому, в той час, як вони боролися один з одним, літні люди «підбадьорювали» їх батогами, іноді навіть забиваючи до смерті. Для аудиторії подібна «забава» була дуже веселою. Збиралися цілі натовпи, які сміялися, дивлячись на те, як хлопчики жорстоко калічать один одного.
5. Спартанська їжа була жахливою
Те, що їли спартанці, сьогодні не вважалося б навіть помиями. Італійський мандрівник, який якось потрапив на обід в спартанському таборі, написав: «Тепер я знаю, чому спартанці не бояться смерті». Він розповів про якийсь «чорний бульйон» — страву, зроблену шляхом варіння м’яса в суміші крові, солі та оцту. Спартанці їли з одного казана в одному наметі, а чорний бульйон вважався основною стравою. З м‘яса у цьому вариві кожному діставався лише невеликий шматочок.
Єдиним способом одержати більше м’яса було полювання. Якщо мисливець убивав оленя, він повинен був розділити його на всіх, але йому було дозволено отримати додаткову пайку, щоб віднести додому. Це був єдиний випадок, коли спартанець міг їсти у себе вдома, у всіх інших випадках подібне було суворо заборонено.
6. Побиття під час вікторин
Коли вечеря закінчувалася, помічник наглядача сідав з дітьми та починав ставити їм питання. Ці питання були з хитринкою, на кшталт «хто найкраща людина в місті?». Відповідь хлопчиків повинна була бути розумною, добре продуманою і швидкою. В іншому випадку їх били палицею по пальцях. Що цікаво, ситуація у помічника наглядача була не набагато краще. Коли така усна вікторина закінчувалася, помічник йшов до свого «керівництва», яке у випадку якщо той був надто суворим або надто добрим, били його теж.
7. Освіта під забороною
Якщо чоловік був спартанцем, він був воїном. Він не був фермером, торговцем чи ремісником, він був просто воїном. Спартанців навчали битися, навчали бути жорстокими, а читати їх навчали тільки за потреби. Все інше утворення було суворо заборонено. Позакласна освіта вважалася небезпечною розкішшю.
Спартанським учням не дозволялося проводити свій мізерний вільний час на те, щоб навчитися додавати і віднімати або замислюватися над філософськими таємницями буття. Воїни повинні були підкорятися будь-якому наказу без зволікання, тому традиційна освіта розглядалася як щось, що робило їх слабкішими.
8. Публічне побиття
У спартанців був щорічний жорстокий фестиваль з назвою «Diamastigosis». Під час цієї події хлопчиків ставили перед натовпом і били батогом до тих пір, поки вони не могли вже більше витримати. Хоча це звучить, як тортури, але для спартанців подібне було великою честю. Вони охоче добровільно давали себе побити перед натовпом, бажаючи довести всім, що можуть витримати набагато більше, ніж будь-яка інша людина.
Це було настільки незвичним для інших культур, що, коли римляни дізналися про ці фестивалі, вони почали приїжджати на відпочинок в Спарту тільки для того, щоб поспостерігати за публічними добровільними катуваннями. До 300 р. н.е., спартанці навіть створили театр і продавали квитки на Diamastigosis, отримуючи прибуток від Римської імперії.
9. Ритуал «Криптія»
Спартанці тримали рабів, яких вони називали «ілоти», і вони абсолютно жахливо обходилися з ними. Серед численних звірств, скоєних проти цих рабів, був ритуал під назвою «криптія», який полягав у їх жорстокому вбивстві і підготовки хлопчиків до реального бою. Спартанським хлопчикам видавали кинджали і трохи їжі, а потім посилали їх у засідки біля доріг і полів, де працювали ілоти.
Хлопчики чекали в засідці до ночі, а потім раптово нападали на потрапивших під руку рабів, жорстоко вбиваючи їх. Це давало хлопцям невелику практику реального бою і нагадувало ілотам, де насправді їх місце в суспільстві.
10. Спартанські надгробки
Якщо спартанець помирав від старості, він не отримував ніяких нагород. Його ховали в безіменній могилі, по суті, в знак сорому, що вони прожили все життя. Єдиним способом отримати надгробок з ім’ям було померти в бою. Якщо спартанець гинув під час битви, його ховали на місці, де він загинув, з усіма почестями. Жінки, які не брали участь у війнах, також могли б отримати надгробки тільки за однієї обставини: якщо мати вмирала під час пологів.
