У 1936 році король Великобританії Едуард VIII зрікся престолу, щоб одружитися з жінкою, яку кохав. Якби не цей крок, Єлизавета II ніколи не стала б королевою, а сучасна історія британської монархії виглядала б зовсім по-іншому. Вчинок Едуарда прикував увагу всього світу до його обраниці Волліс, і правду від недобрих пліток про неї важко відрізнити.
Ми в Тутка зацікавилися цією історією кохання і вирішили з’ясувати, як все було насправді.
Бессі Волліс Ворфільд народилася в 1896 році в США. Її мати була дочкою біржового маклера, а батько — з сім’ї торговців. Через 5 місяців після народження дочки він помер. Дитинство Бессі пройшло в благородній бідності: грошей катастрофічно не вистачало, але її мати не бажала визнавати свого становища і влаштовувала гостям настільки пишні застілля, що витрати перевищували прибутки. Дядько Бессі Соломон Девіс Ворфільд допомагав їм грошима.
Навчання в школі для дівчаток Олдфілдс, найдорожчій в Мериленді, теж оплатив дядько Бессі. Її подругами були дочки політиків і бізнесменів. Однокласники згадували про Ворфільд: «Вона була яскравою. Яскравішою за всіх нас». Ім’я Бессі їй не подобалося, тому що було простакуватим, і дівчинка вирішила, що тепер вона буде просто Волліс.
Метою школи було підготувати юних леді до життя, і першочерговим завданням після випуску кожна з них вважала вийти заміж. Якщо дівчину вже 2-3 роки тому вивели у світ, а пропозицій руки й серця не надходило, це виглядало підозрілим. Через фінансовий стан сім’ї для Волліс знайти чоловіка було нагальною потребою.
Вперше дівчина вийшла заміж у 20 років, за пілота на 7 років старшого за неї. Після весілля вона звернула увагу, що чоловік зловживає спиртним. До такої міри, що одного разу він піднявся в небо в нетверезому стані й впав у море.
Чоловік був жорстоким і прив’язував її на час своєї відсутності вдома. Терпіння Волліс вистачило на 5 років: вони розходилися, потім знову намагалися зійтися, але врешті розлучилися. Вона довго не подавала на розлучення, ніби сподівалася, що все налагодиться.
Після розлучення жінка намагалася писати статті про моду, але ідея не вдалася, і вона влаштувалася продавчинею будівельних лісів. А через рік вийшла заміж за Ернеста Сімпсона, власника судноплавного бізнесу.
Він привіз дружину до Лондона, і його сестра ввела місис Сімпсон до тогочасного вищого товариства. У Волліс з’явилося нове коло спілкування, і в 1932-му подруга познайомила її з принцом Уельським — майбутнім королем Едуардом VIII. За іронією долі, цією подругою була леді Фернес, з якою принц перебував в особливо близьких стосунках.
Читайте також: 100-літні фотографії найкрасивіших жінок тих часів
Едуард (близькі називали його Девідом, всього у принца 7 імен) був привабливим блакитнооким блондином і користувався популярністю серед жінок. До моменту знайомства з Волліс у нього було кілька дуже близьких подруг.
Спадкоємця престолу з ранніх літ готували до політичної діяльності, він встиг взяти участь у Першій світовій війні. У 1920-1930-х активно їздив по країні, спілкувався c народом, шукав способи боротьби з безробіттям. Його популярність була такою ж, як в Едуарда VII, його діда, коли той був принцом Уельським, або навіть більшою.
Але принц все частіше намагався втекти з офіційного світу: у нього був дім, котрий тому подарував батько, і там Девід займався садівництвом, став експертом у вирощуванні троянд. Його самотність порушували лише люди, яких він вважав друзями.
Сімпсони лише за рік знайомства з Девідом стали постійними відвідувачами маєтку. У відповідь пара запрошувала принца до себе додому, а він кликав їх з собою в різні поїздки, від яких містер Сімпсон часто відмовлявся через зайнятість. Тому в подорожах з принцом Волліс супроводжувала її тітка, яка швидше за інших розгледіла «любов у кожному його погляді».
У своїх мемуарах Волліс згадувала, що в якийсь момент вони «перетнули межу, яка знаменує собою невизначений кордон між дружбою і любов’ю». Стосунки пари швидко просочилися у світ і обросли величезною кількістю пліток.
Девід був настільки одержимий нею, що знайомі називали його ледь не кімнатною собачкою місис Сімпсон. Він фарбував їй нігті, сидячи навпочіпки; защіпав ремінці взуття, не бентежачись присутності слуг. Писав їй листи, повні обожнювання і довіри; обсипав коштовностями, частина з яких могла бути подарована виключно королеві.
Біографи трактували їх стосунки схожими на спілкування матері та сина: «Його листи до неї інфантильні, вони просять любові й захисту. Її — розумні та ласкаві. Листування більше схоже на діалог між люблячим, мудрим батьком і самотньою дитиною».
Принца можна зрозуміти. Виховання монарших осіб зводилося до того, щоб максимально підготувати їх до майбутнього царювання. Ймовірно, в сім’ї було більше заборон і правил, ніж турботи та розуміння. Емоційна, уважна американка ніби заповнила те, чого Девіду так не вистачало.
Девід ставився до Волліс інакше, ніж до попередніх дам серця. Ймовірно, він хотів обговорити ситуацію з батьком, але Георг V помер, і на принца лягла відповідальність за долю Великобританії, Ірландії та Британських заморських домініонів. Едуард VIII пробув королем 10 місяців.
Волліс подала на розлучення, і англійський уряд не на жарт схвилювала ця новина, адже всі розуміли, що король має намір одружитися. Але як представник англіканської церкви він не мав права брати за дружину розлучену жінку. Тим більше двічі розлучену.
Прем’єр-міністр Стенлі Болдуїн умовляв короля припинити ці стосунки. Той відмовився. Єдиним політиком, який не засуджував і підтримував Едуарда, був Вінстон Черчилль.
У 1936-му преса вибухнула повідомленнями про близьку конституційну кризу, а сама місис Сімпсон заявила, що готова виїхати з країни, якщо це допоможе розв’язати проблему.
Жінки Англії теж не залишилися байдужими до ситуації. На фото — учасниці протесту з плакатами: «Руки геть від нашого короля! Зречення призведе до революції».
У 1936 році король Едуард VIII отримав офіційного листа про те, що парламент не підтримає його шлюбу з Волліс Сімпсон. Переговори й спроби знайти компроміс не дали результату.
Жінка, дізнавшись про цей лист, заціпеніла. Вона сказала, що їй потрібно негайно виїхати з країни, і це єдиний вихід. Девід відповів, що ніхто не змусить його покинути її, і якщо країна не прийме його вибору, він відмовиться від корони. Від такої рішучості Волліс розплакалася. «Він наполягав на тому, що потребує мене, і я, як закохана жінка, була готова пройти через річки горя, море розпачу й океани агонії для нього».
11 грудня 1936 Едуард VIII став першим за 800 років королем Англії, який добровільно зрікся престолу. «Для мене стало неможливим… виконувати обов’язки короля без допомоги та підтримки жінки, яку кохаю», – сказав він.
Новий король, що вступив на престол Георг VI присвоїв братові титул «герцог Віндзорський» – ні до, ні після такий титул нікому не був дарований. Після зречення Едуард втік до Австрії, а через пів року розлуки, коли документи Волліс про розлучення були готові, пара одружилася у Франції. На нареченій була сукня небесного відтінку, яку ще довго називали «блакитна Волліс».
На початку Другої світової війни Черчилль, який підтримав колись Девіда, став прем’єр-міністром. Герцог висловив готовність служити де завгодно за кордоном, і в 1940-му отримав губернаторство на Багамах. Після 1945-го пара жила в Парижі. До Англії вони приїжджали лише на похорон Георга VI (1952) і матері герцога, королеви Марії (1953).
На офіційну публічну церемонію, де були присутні інші члени королівської сім’ї, герцога і герцогиню запросили лише в 1967 році — на честь відкриття меморіальної дошки, присвяченій королеві Марії.
На фото — Єлизавета II, принц Чарльз і герцогиня Віндзорська в Парижі, 1972 рік. Якби не ця любов, Єлизавета II ніколи не стала б королевою: її батько Георг VI зійшов на трон після зречення брата Едуарда VIII.
На 24-ту річницю шлюбу герцогиня сказала, що віддає своєму чоловікові кожну краплю прихильності, пояснивши ці слова так: «Це означає робити речі, які допомагають людині бути впевненішою в собі, створюють атмосферу тепла і зацікавленості, і відривати його від турбот». Її насилу можна назвати жінкою, яка вийшла заміж не з любові. Дітей у герцога і герцогині не було, але були домашні вихованці.
З собаками у пари пов’язана окрема історія. Ще на початку їхнього знайомства Волліс дбала про вихованців принца, він був зворушений цим і подарував їй керн тер’єра. Вони назвали його Сліппер (Тапок), і цей пес став своєрідним символом їх стосунків.
Вони прожили довге життя, подорожували, Волліс вела активну громадську діяльність. До цієї пари була прикута увага світу і за життя, і після смерті: їх любовні листи, прикраси жінки, особисті речі продали з молотка за десятки мільйонів доларів.
Герцог помер в 1972 році, так до кінця і не примирившись зі своєю сім’єю. Герцогиня пішла за ним в 1986 році та, згідно з її останньою волею, була похована поряд із чоловіком у Королівській усипальниці під Фроґмором, недалеко від Віндзорського замку. Свого часу у Фроґморі жили принц Гаррі та Меґан Маркл.
У 2011 році вийшов фільм про історію кохання Волліс і Едуарда «МИ. Віримо в кохання» (англ. WE – скорочення від Wallis і Edward, we буквально перекладається як “ми”), режисером якого стала Мадонна.
Що ви думаєте про Волліс Сімпсон і рішення короля зректися престолу заради коханої жінки?
Фото: freepik.com
