Психолог ділиться хитрощами, які допоможуть не зриватися на дітей, коли остаточно зносить дах

Ольга Товпеко — кандидат психологічних наук, психотерапевт. Вона працює як з дітьми, так і з їх батьками, а також публікує корисну інформацію у своєму Інстаграм. Сьогодні ми поділимося її професійними думками на тему батьківського гніву. І найголовніше в цьому питанні — поради про те, як з ним справлятися.

Ми в Тутка — за усвідомлене батьківство. І якщо у вашій скарбничці є ефективні способи боротьби з криком, то діліться ними в коментарях.

Сценарії дитинства, які змушують батьків кричати на своїх дітей

дитина

Дитина не слухається, і батьки дратуються. А ось закричать вони чи ні, залежить не тільки від того, що відбувається ЗАРАЗ, а й від того, що відбувалося РАНІШЕ, коли вони самі були дітьми. Саме тоді народився їх крик. І у кожної людини цей сценарій свій.

  • Сценарій №1: Дитина, що рано виросла

Діти, яким не давали бути дітьми. Люди, на яких з маленького віку лежала велика відповідальність:

  1. Не можна помилятися.
  2. Не можна розслаблятися.
  3. Не можна вередувати.
  4. Треба бути дорослим і відповідальним.

Але в результаті такі діти в душі так і залишаються дітьми. Вони не встигли насолодитися цим станом і досі жадають ласки й схвалення. Їм складно спокійно реагувати на бурхливі прояви дитячих емоцій: адже якщо дитина не слухається — отже тато чи мама не впоралися, тобто не заслужили любові та похвали.

  • Сценарій №2: Непотрібна дитина, якою знехтували

Коли замість тепла та підтримки дитина чує закиди й критику, формується саме цей сценарій. Найсумніше криється в тому, що дитина, яка постійно стикається з відкиненням, не думає: «Зі мною погано поводяться». Вона думає: «Я погана». І проносить це почуття через все життя.

Гарна новина: з таких дітей виростають турботливі батьки. Погана: як тільки діти входять в вік протестів, у батьків починає їхати дах. Непослух лютить їх, адже самі вони собі такого дозволити не могли.

Читайте також: Поясніть дитині, що таке магія слова, і вона ніколи не буде почуватися ображеною

У кого формується сценарій «Дитина, що рано виросла»

  • Батьки чекають більшого, а дають менше, ніж треба дитині: «Тобі вже три, а ти досі не можеш…», «А я у твоєму віці…». Дитина соромиться своїх почуттів, бажань і вчиться робити так, щоб не засмучувати маму та не злити тата. Шукає спосіб отримати їх схвалення.
  • Дитина бере участь у справах батьків. Якщо тато випив, дитина просить його припинити або виливає алкоголь в раковину, щоб врятувати батька. Якщо мама скаржиться, що грошей немає — треба менше просити іграшок. «Я почувалася винною за те, що росту, адже через це батькам потрібно було купувати мені новий одяг, а грошей не було».
  • Непомірне емоційне навантаження на дитину. Що буде з дівчинкою, якщо мама вимагає, щоб вона телефонувала батькові та просила його повернутися в сім’ю? Так вона просто занадто рано дізнається про доросле життя та його проблеми. До того ж не відчуватиме підтримки дорослих. Часто дитина навіть змушена піклуватися про них, тому що вони інфантильні. Але для неї це занадто багато! Це зупиняє її гармонійний розвиток. У такої дитини немає можливості розслабитися, почуватися в безпеці, отримати достатньо підтримки, щоб стати собою.

У такої дитини формується захист — всемогутній контроль та заперечення свого безсилля. У дорослому віці вона багато бере на себе, звикає всіх рятувати та звалювати на свої плечі непомірну ношу. Вона, звісно, дає собі ради, і прекрасно дає, та вкінці безсильно падає на землю.

Якщо це ваш сценарій, то в глибині душі ви відчайдушно тягнетеся в дитинство. І хоча на вигляд ви — доросла, відповідальна людина, але в стосунках — маленька людина. Дитині, що рано подорослішала, складно зрозуміти, чому її бажання не можуть задовольнити. Її дратує, що власна дитина не може зробити простих речей: вона ж могла! І через це зривається.

У кого формується сценарій “Непотрібна дитина”

Непотрібні діти — як це? Це необов’язково діти, яких батьки віддали в дитбудинок. Але відкинуті діти — це завжди холодність та надмірна критика з боку батьків. Через що це проявляється?

  • Випадкові діти. Якщо ваші батьки в принципі не дуже хотіли дітей… до вас: «Нам прийшлося залишитися разом, тому що ти народилася» або «Я пішла з роботи заради тебе, а ти…» — і вам все життя прийдеться тягти хвіст провини за те, що «зіпсували» життя батькам. Якщо, звичайно, не розв’яжете цю психологічну проблему, то не зрозумієте, що батьки виявилися просто не готовими до відповідальності та віддання любові.
  • Дитина сама по собі. Випадок, коли у батьків народжується дитина, але треба працювати. Іноді виживати. Тому дитина спить, обіймаючи мамину сорочку, в сльозах від туги й болю: як же ж не вистачає мами! А іноді мама поруч, але їй здається, що похвала зіпсує дитину. Тому вона залишається Сніговою Королевою, яка оживає тільки тоді, коли дитина робить промах: «Я ж тобі казала», «А ось Марійка краща, красивіша, розумніша…» або «Будеш погано себе поводити — сусідці віддам».
  • Важке дитинство. За лаштунками звичайних сімей можуть ховатися крики, дрібні побиття, потиличники, принизливі слова, моральний тиск, алкоголізм батьків… Дитина не може розраховувати на елементарне почуття безпеки. Постійно в тонусі. Здригається. Нервово озирається. Життя — це не задоволення, а постійна тривога.

Дорослі батьки, які виросли в таких умовах, аж зі шкіри пнуться, щоби вгодити своїм дітям. У них вони нарешті знаходять свою потрібність. Але щойно вони зустрічаються з непослухом і опором, знову зчитують те саме відкинення та перетворюються в запалений нерв.

3 помилки, через які ми не можемо припинити кричати на своїх дітей

дитина

Скільки разів ви обіцяли собі не кричати на дитину? Зрештою у батьків опускаються руки: «Мені нічого не допомагає!» Але! Скільки б спроб ви не зробили, поки хтось називає вас «мама» чи «тато», РАНО ЗДАВАТИСЯ.

Психологи виділяють 3 міни, на яких підривається кожен з батьків, який мріє припинити кричати на дітей:

  • Завищені вимоги до себе

– Ми можемо припинити: кричати, зриватися, ображати дитину.

– Але ми НЕ можемо: перестати злитися, відчувати емоції, втомлюватися та бути живими людьми.

Поставте перед собою реалістичне завдання: якщо ви зриваєтеся по 3 рази на тиждень — намагайтеся зриватися по 2 рази. Якщо частенько ляскаєте дитину, дайте собі установку: «Кричи, але руками не чіпай». Рухайтеся поступово.

  • Самобичування

Уявіть, що ви вчите дитину ходити. Як думаєте, якщо у неї не вийшло відразу, варто продовжувати? Може, треба її насварити? Сказати, що вона — безнадійна? Нісенітниці? Ось і тримайте цей гарячковий образ в голові щоразу, коли після зриву вам захочеться себе насварити або опустити руки.

  • Зневіра

Багато батьків, які зриваються, впадають в апатію та втому: «Все погано. Нічого ніколи не зміниться». Замість цього подумайте, як бути з цим зараз.

  1. Попросіть вибачення у дитини.
  2. Візьміть на себе відповідальність. Не «Ти мене довела», а «Я зірвалася, тому що втомилася (погарячкувала, не впоралася з емоціями)».
  3. Продумайте план дій щодо зменшення зривів.
  4. Випишіть по пунктах, що ви можете зробити для того, щоб відновити свою емоційну рівновагу.

Але справжні зміни відбуваються тоді, коли ви по-справжньому дізнаєтеся про ПРИЧИНИ свого гніву.

Чому ми зриваємося на крик, коли цього не хочемо?

Зробіть глибокий вдих і порахуйте до 10. Чи чули ви про таку пораду, щоб впоратися з гнівом? Вам допомагало? Мені не дуже. Коли накриває хвиля гніву, цю пораду просто не згадаєш. Але як же не дати себе затопити? ⠀

Гнівлива поведінка — це не просто «поганий характер». Це біологічна програма, яка спирається на минулий досвід. Перед небезпекою мозок посилає сигнал від розподільника — таламуса — в кору великих півкуль. Вона звертається до банків довготривалої пам’яті (гіпокампа), шукає там інформацію про ситуацію і, визначивши ступінь небезпеки, приймає рішення щодо подальших дій (в префронтальній корі). Складно? Давайте так: мозок бачить небезпеку та запитує пам’ять: «Це небезпечно?» Якщо ні — заспокоюється, якщо так — вмикає сирену та закликає гнів на захист.

А якщо минулий досвід був драматичним? Наприклад:

  • тривалий стрес;
  • фізичні або психологічні загрози;
  • хронічне незадоволення потреб.

Тоді мозок починає працювати, немов зіпсована сигналізація, реагуючи шаленим ревом на будь-яку дрібницю. Мозок бачить небезпеку та кричить: «Рятуйся, нападай, захищайся!» У кров викидається адреналін, частішає серцебиття. Гнів активується для захисту. Таким чином наша біографія стає нашою біологією. Наш минулий досвід буквально відбивається в мозку. І навіть якщо ми знаємо причини своєї поведінки та хочемо перестати вибухати, одного бажання зазвичай не вистачає.

Більш того: Барбара Мак-Клінток отримала Нобелівську премію, довівши, що стреси не просто роблять нас нервовими — вони змінюють нашу ДНК. Це можна змінити, а систему можна налаштувати. Вчені з Університету Стоуні-Брук з’ясували, що на емоційно заряджені спогади легше вплинути, ніж на інші, й неважливо — позитивні вони чи негативні. А це означає, що ми в змозі перевчити свій мозок, тіло та психіку на нове світосприйняття. Це стається шляхом підвищення рівня безпеки, турботи, підтримки. ПОСТУПОВО.

Як не зриватися, коли немає сил

дитина

Коли дорослий, не пам’ятаючи себе від люті, кричить на дитину, справи кепські. Отже, його бортовий комп’ютер (вищий мозок) перегрівся, і в справу вступає лімбічна система (нижчий мозок), що вимагає: «Бий або тікай».

Як же втриматися на плаву, коли сил зовсім немає:

  • Дайте собі спокій. Часто буває так, що, коли нам погано, ми ж себе і добиваємо. Критикою та завищеними очікуваннями: «Ось інші можуть, а ти…» Не чекайте від себе чудес. Визнайте правду: ви втомилися, і видати мегарезультат вам поки не під силу. Так, це сумно. Але усвідомлення своєї недосконалості знижує гнів.
  • Залишайтеся в контакті з собою. Проговоріть: «Я втомилася. Я зараз так злюся, що вибухну. Мені потрібна пауза». Здається, що в цьому немає сенсу, але так ми отримуємо сигнал: «Я почута, я в безпеці, зі мною все добре».
  • Описуйте ситуацію. Спробуйте перейти в режим коментатора. Замість звинувачень «Ти що, знущаєшся?» опишіть, що саме відбувається: «Ти не прибрав свої речі, візьми це, склади сюди».
  • Відчепіться від дитини. Дозвольте собі не виправляти її в цю секунду. Коли дитина поводиться нестерпно, хочеться змінити це прямо зараз. Крик або ляпас дійсно допомагають. Але дитина зупиняється під впливом страху, не докладаючи вольового зусилля. У ці моменти вона не вчиться, а рятується. Нагадайте собі, що у вас є час навчити її! Цю ситуацію вже не можна змінити, але завдяки вашим підказкам, допомозі та повторам вона навчиться поводитися інакше. Не відразу.
  • Увімкніть гумор. Коли закипаєте, стисніть м’ячик-антистрес зо 10 разів. Заспівайте «Ол зет ші вонтз із еназе бейбі, е-е-е». Вилайтеся «по-хлопськи». Сміх знову нагадує: «Небезпеки немає, можна розслабитися». А це допомагає і вам, і дитині вийти з режиму «рятуйся або нападай» та повернутися до ситуації можливості діалогу.

7 правил, які допомагають мені тримати себе в руках

дитина

  • Перестати ігнорувати те, що ресурс нервової системи вичерпується. Батьки психують не тому, що вони жорстокі, а тому, що їхня нервова система на межі. Неможливо не кричати, коли ти на межі виснаження. Тому правило №1: помічаю, що закипаю, — лягаю раніше спати.
  • Зрозуміти свої тригери. Коли ви знаєте, що з великою часткою ймовірності вам допече, легше підготуватися.
  • Один фокус в один момент часу. Для мене «вибухонебезпечні» ситуації — це коли потрібно щось зробити по роботі, а мені не дають. Я почала розділяти час на блоки. Якщо я з дітьми, то я тільки з дітьми. Якщо я працюю, то діти знають, що мене краще не чіпати.
  • Безсилля. Визнати те, що іноді не буде так, як хочеться, і це нормально. Нагадувати собі про це і розслаблятися в ці моменти, а не форсувати.
  • Готовність. Іноді так злить несправедливість або образа: «Ну чому я? Скільки можна?» Це стан, коли не приймаєш реальність та борешся з нею. Але правда в тому, що у мене є діти та обов’язки. І іноді потрібно просто робити те, що потрібно. Коли перестаєш боротися та накручувати себе, стає легше й спокійніше.
  • Треба навчати дітей правил. Без них я давно зійшла б з розуму. Діти знають, що спати треба лягати вчасно, іграшки — прибирати, речі — складати, зуби — чистити. Немає проблеми — немає приводу для криків.
  • Жити своїм життям. Я більше, ніж мама. Життя більше, ніж батьківство. Свої інтереси, події, люди наповнюють та дають сили вносити в материнство терпіння та цікавість.

За матеріалами

Оцініть статтю
Тутка
Психолог ділиться хитрощами, які допоможуть не зриватися на дітей, коли остаточно зносить дах
12 способів одягатися в інтернет-магазинах без стресу та із задоволенням