Цікаво, скільки всього можна дізнатися про стереотипи нашого суспільства, якщо заґуґлити речення «обов’язки жінки». Там буде і про привабливість, і про емоційне обслуговування, і, звичайно ж, про вміння готувати їсти. Багатьом дівчатам змалку прищеплюють думку, що це — необхідна навичка, без якої вони не зможуть претендувати на статус жінки, яка реалізувалася в житті.
Тутка поділиться історією однієї жінки, яка чесно зізналася, чому вона не вміє готувати їсти, не любить цю справу та навіть не збирається вчитися.
Як починалися мої стосунки з приготуванням їжі
У моїй родині порядок був такий: мама готувала їжу, тато зазирав на кухню раз на місяць, а то й рідше. Це була та картина світу, яку я бачила ще дитиною. Мені здавалося, що все так, як і має бути, що у всіх є своя ніша та кожен займається тим, що у нього найкраще виходить. Але чим старшою я ставала, тим краще усвідомлювала: тут щось не так.
Мама була єдиною людиною вдома, яка готувала для сім’ї з 5 осіб. Виглядало це приблизно так: їй потрібно було врахувати смакові переваги кожного (пригадую численні суперечки з маленькою сестрою, яка відмовлялася від усього, крім чипсів), шукати по всьому місту продукти, які були б максимально екологічними та корисними, повернутися, приготувати обід (до якого все одно у когось були претензії) і бігти нарешті на роботу. Що дивно, в той час нікому, включно зі мною, не спадало на думку допомогти їй.
Можливо, це і вплинуло на те, яке згодом ставлення у мене склалося до готування їжі. Я цього так ніколи й не навчилася, але мене це зовсім не турбує. Чому? На те є кілька причин, практичних і етичних.
Суспільство тисне на нас всіх
Гендерний розподіл ролей «чоловік — годувальник, жінка — домогосподарка» в сучасному світі давно неактуальний. Забезпечення сім’ї більше не зводиться до фізичної сили, а отже можна покластися на навичку, яка не залежить від статі, — на інтелект.
Здавалося б, тепер стереотип про те, що місце жінки на кухні, повинен був би канути в Лету. Але він настільки укорінився, що багато жінок самі засуджують інших, якщо ті не вміють готувати.
Нещодавно у мене був випадок. Сімейні посиденьки, жінки обговорюють їжу. Раптом мене запитують:
– Ти вареники звичайні ліпиш чи заварні?
– Я взагалі вареників не ліплю.
Всі різко замовкли, а моя тітка ляпнула:
– Ганьба яка!
– Чому ганьба?
– Жінка зобов’язана ліпити вареники!
Читайте також: Ми трохи змінили правила в сім’ї, і це допомогло позбутися від нікому не потрібних сварок
– Чому?
– Що за дурні питання! А що ж ти їстимеш?
– Що завгодно інше, я не люблю вареників.
– Ну а якщо чоловік твій вареників захоче?
– Купить в магазині.
– Що за покоління пішло? От не дай Боже комусь таку дружину. Навіщо ти взагалі потрібна, якщо навіть вареників зліпити не можеш?
Я ніяк не могла зрозуміти, що ж це за підміна понять, чому цінність людини визначається її кулінарними уміннями. Адже кожен цінний сам по собі та це його особистий вибір — готувати самому або купувати їжу.
Токсичні стереотипи не оминули й чоловіків. Якщо хтось не вміє робити ремонт або заробляє менше «норми», з усіх боків неодмінно сиплються докори. Будь-який відступ від шаблону одразу кваліфікується як зло.
Приготування їжі — це давно не жіноча навичка
Вміти зварити собі їсти — навичка практична, важко посперечатися. Ніхто не захоче все життя прожити на яєчні та пельменях. Та необов’язково демонструвати майстер-класи з кулінарії. Базові навички в цій справі корисно мати будь-якій людині, і немає жодних аргументів на захист того, що саме жінка повинна брати на себе весь тягар готування їжі.
Я завжди думала, що якщо тобі не подобається виконувати якийсь обов’язок — прибирати вдома або варити їсти, — то не треба змушувати себе. Можна зосередитися на професійному зрості та намагатися заробляти стільки, щоб платити іншим за виконання неприємних тобі побутових справ. Немає нічого ганебного в тому, щоб делегувати важку працю та вивільнити час на дійсно корисні та приємні для себе речі.
Якщо в майбутньому я захочу народити дітей, то зроблю все можливе, щоб вони знали: готувати чи ні — це їх особистий вибір незалежно від статі та сімейного стану.
Вдома чи додому — кожен вирішує сам
Єдине, що, на мій погляд, може виправдати важку працю на кухні, — це добровільний вибір жінки. Комусь просто дуже подобається готувати, а хтось так піклується про близьких, робить приємне. Але всупереч власним бажанням цілий день пітніти на кухні, нічого більше не встигати та валитися з ніг від втоми, просто тому що 3 дітей нікому нагодувати, а чоловік прийде з роботи голодний? З огляду на статистику, багато хто визнав би це нормою. Я ж кажу «ні».
Домашні справи на те і домашні, що вони вирішуються і розподіляються в сім’ї відповідно до можливостей і переваг партнерів. Якщо обидва партнери працюють, обов’язки можна розділити. Якщо завантажена вона, нехай він візьме на себе їжу вдома.
На жаль, такі питання найчастіше вирішуються не розмовою, їх визначають сформовані в суспільстві стереотипи. Але ж завжди можна переглянути умовні правила та зробити вибір, наприклад, на користь готової їжі. На жаль, в моєму оточенні багато людей вважає придбання готових страв ганьбою.
Домовилися якось з приятелькою зустрітися після роботи та посидіти у мене вдома. Зустрічаємося на вулиці, йдемо до мого дому, я звично повертаю в місцеву кулінарію зі словами: «Зайдемо швиденько? Їсти хочеться, і солодкого до чаю візьмемо». Далі діалог:
– Ой, та навіщо гроші витрачати, можна картоплі насмажити.
– У мене картоплі вдома немає, давно не закуповувала продуктів.
– А з чого ж ти готуєш?
– Я і не готую майже. Втомлююся до вечора, ось заходжу сюди за вечерею.
– І я втомлююся, але вже поїсти приготувати завжди знайду сили.
Майже всю дорогу до будинку вона доводила мені свою правоту, не беручи до уваги моїх аргументів. Залишилися кожна при своїй думці, а придбану курочку я ум’яла без жодного докору сумління. Невже мені має бути за це соромно?
Послухаймо, що кажуть інші люди
- На думку мого консервативного батька, вступаючи в шлюб, жінка автоматично підписується на негласно встановлений перелік регулярних обов’язків: прибирання, приготування їжі, подружній обов’язок, моральну підтримку чоловіка. В основному я згодна з необхідністю дотримуватися подібних догм. Але є пункт, який псує всю картину та виводить нас з батьком на постійну конфронтацію: я не люблю готувати їсти! Скільки я не пояснювала батькові, що у кожної людини є недоліки, мені кожного разу доводиться вислуховувати нотації, що я повинна намагатися втримати чоловіка найперше смачною їжею. Чоловік давно змирився, а батько продовжує капати на нерви.
- Я приготування їжі вважаю якщо не суто чоловічою роботою, то вже точно не жіночою. У наше століття практично стерлися кордони між чоловічими та жіночими обов’язками, а зумовлено це тим, що фізична праця пішла на спад. Не так уже й давно було багато справ, які жінка не могла зробити просто фізично, тепер же домашні справи розподіляються просто за загальним навантаженням і взаємною згодою.
- У мене 2 дітей, я готую, прибираю, перу й прасую. І всі настільки звикли до смачної їжі, що моя праця сприймається як належне, «дякую» рідко почуєш. Лягла я якось в лікарню на 2 тижні, і тоді мій чоловік готував. Так-сяк, але вижили. Після цього всіх немов підмінили. Допомагають, поважають, переживають. Зрозуміли, як без мами погано.
- Дружина з молодшим сином поїхала до матері на вихідні. Я вдома зі старшим. Він грається з друзями на вулиці, раз у раз дружньо забігають то за іграшками, то попити, то переодягнутися. Я в цей час пораюся: готую обід, паралельно мию підлогу та прибираю. Один хлопчик з їх компанії, спостерігаючи цю картину, каже мені:
— А от мій тато сказав, що чоловік на кухню повинен тільки поїсти приходити, а до ганчірки навіть торкатися не можна.
Поки я думав, як йому м’яко пояснити, що його тато не зовсім має рацію, одна дівчинка швидко відбилася:
— Ой, та всі знають, що у тебе тато якийсь дивний.
З шумом і сміхом діти побігли на вулицю, а хлопчик вийшов замислившись. Дякую тобі, добра дівчинко.
А ви вважаєте недостойним купувати готову їжу? Хто у вас в родині займається приготуванням їжі?
