Сьогодні розглянемо мої правила виховання. Як відомо правила у всіх батьків різні.
Мій син вчора вранці надто довго лежав в ліжку, і ще довше пробув у ванній. І ось просить мене зробити йому до школи бутерброди.
“Е ні, юначе”. А знаєте, чому я так відповіла? Тому що вчора я увесь вечір просила його самому зробити собі обід на завтра:
– Зроби собі бутерброди до школи.
– Вранці зроблю.
– Ми багато разів вже це повторювали — вранці тобі це не виходить. Роби вже.
Та він не зробив. А я більше не нагадувала.
Голод — не тітка, і йому не до душі скигління. Вранці син почав скиглити, та я навідріз відмовилась.
Правила є правила, і якщо я не буду стежити за їх виконанням, вони ними перестануть бути. Звісно, важко бачити, як діти їх не дотримуються, та якою я буду мамою, якщо потуратиму кожній їхній забаганці? Ще поки вони діти, їх значно легше навчити якісно справлятися з роботою самостійно.
Читайте також: 10 безневинних дитячих іграшок, які можуть нашкодити дитині
Важко було усвідомити, що твоя дитина йде до школи впроголодь, якщо ти спокійно могла приготувати їй перекус. Та це був останній раз, коли мій син сидів голодний у школі. Відсьогодні обід готувався ще звечора.
Правила працюють
Так, були часи, коли я робила дітям обіди до школи, та що й казати — все для них робила. Оточувала всебічною турботою, а об мене витирали ноги… І, поклавши руку на серце, сміливо можу заявити, що нічого доброго в цьому немає.
Гадаєте, мене не з’їдає почуття провини? Ще й як.
Певні, що вони на мене не ображаються? Звісно, що ображаються.
Все ж, діти розуміють, що я не зобов’язана влаштовувати для них красиве життя. І колись вони мені за це подякують.
Звісно, я переконана (як і всі матері), що вони ніколи до кінця не оцінять всього, що я для них роблю, та мене тішить єдине: що вони не залежні від мене навіть у дрібницях.
І я, і мої діти — не ідеальні, всі помиляються, але навчитися виконувати правила — треба й необхідно для кожного з нас. Ми — команда, тому працюємо заради однієї мети. Я допоможу їм, якщо вони самі спробують собі допомогти, вони прийдуть на поміч мені, якщо побачать, що я цього потребуватиму.
Самостійність — важлива чеснота, і ми змушені поважати тих, хто нас до неї спонукає і закликає. Хто підводить до холодильника і каже: “Виймай масло, зараз будеш робити собі бутерброди”.
Діти насправді цінують все, що мають змогу створити своїми руками, власноручна праця робить їх набагато більш цінними у власних очах.
Важко пересилювати себе і з мами-квочки ставати вимогливою наставницею, вимагати від малих того, що ти легко можеш (та навіть і хочеш, відчуваєш серце) зробити сама. Ти розумієш, що також несеш за це відповідальність, і, грюкнувши рукою по столу, виносиш вирок: “Ні, я цього не мушу робити. А ти — так”.
І так приємно стає, коли ти, вклавши титанічну працю, спокійно можеш піти до спортзали чи з подружкою на каву, бо вдома маєш самостійних і найперше вдячних дітей. Уявіть, хіба не приємно?
Що думаєте про це ви?
