Багато людей вважає, що всі жінки тільки й мріють зустріти «справжнього чоловіка», народити йому зграйку дітей та проводити свій час біля плити, чаклуючи над черговим кулінарним шедевром. Безумовно, для когось щастя виглядає саме так. Але є й інші представниці прекрасної статі, яким з такого ідеального сімейного гніздечка хочеться злетіти світ за очі.
Популярна блогерка спробувала пожити в цій ідилічній картині та дійшла до несподіваних висновків. Тутці подобаються такі жіночі, щирі розповіді, які, до речі, актуальні не лише для жінок, але багато чого можуть навчити і чоловіків. Тож ділимося однією сьогодні з вами.
Сталося це, коли мій світ вкотре розсипався на неапетитні уламки. У дні сумнівів, у дні тяжких роздумів я сиділа на кухні друзів і, розмахуючи руками, розповідала, як я, вільна і щаслива, тепер поїду туди, буду робити те і ось це, а ще займуся тим, оцим, п’ятим і десятим — я ж тепер ві-ль-на! Тому що жодний біль і образа не скасовує важливого факту — завершені стосунки дарують безліч часу, сил і можливостей, хочете ви того чи ні…
– Тобі б гарного хлопа, — зітхнув один “гарний хлоп”, – щоб сиділа на кухні та варила йому борщі.
І це було найстрашніше побажання в моєму житті. Я навіть здригнулася. Я вмію варити борщ. І роблю це дуже добре. Та що там — я лазанью готую без підготовки і запікаю качку по-пекінськи так, що в самому Пекіні плачуть від заздрості.
Але тут в чому питання? Воно мені не треба. Ні борщ, ні сидіти на кухні. Я пробувала, і навіть не раз. Мені не сподобалося. Весело, що не сподобалося і тим, хто так люто цього вимагав…
Читайте також: Варто прочитати кожному! Генетичний закон злиднів
Якось в мене завівся чудовий кавалер. Кавалер без пам’яті закохався в мій гострий язик, буйну вдачу, 40 кіло ваги та коротку стрижку. Він захоплювався моїм життям, яке на той момент складалося з тривалих поїздок, ненормованого робочого графіку, сотні неадекватних друзів і декількох милих, але не найкорисніших звичок. Це було ще давно, я просто займалася тим, що подобається, тобто що під руку траплялося.
Ми почали жити разом. Хлопець спочатку натішитися не міг з мого запилюженого наплічника, жаби в акваріумі, гайкових ключів в шухляді обіднього столу і картах Таро на підвіконні. Потім просто мовчки зітхав. Опісля почав м’яко і акуратно натякати: не всі заняття дівчатам підходять. І волосся пасувало б довге. І поправитися трошки. Згодом судження ставали все категоричніші, маячіло всюдисуще «вибирай: або я — або це!».
Я була дурна, а ще — кохала без пам’яті. Поступово я змінила роботу на більш осілу, відростила волосся, викинула порвані джинси, почала готувати не під настрій, а кожен день, і плавно відмовилася від купи захоплень. Друзі розбіглися самі. Ну і вага з’явилася — від такого життя, аж плюс 25 кіло.
Коли коханий приходив з роботи, його чекало перше, друге, компот і чорноброва я з косою. Він радів. Ну, спочатку. Потім почав розмірковувати про нудних жінок без інтересів, окрім кухні, з якими — ну, не дуже. А потім він пішов, грюкнувши дверима, називаючи мене домашньою куркою на прощання.
Я залишилася сама, з нудною роботою, без друзів та інтересів, але з каструлею борщу. «Збожеволіти можна», – подумала я. Але не зійшла з розуму, бо зрозуміла: я нічого не втратила. Нічого, окрім себе.
Вивести себе на світ Божий виявилося не так легко, але можливо. Я почала із питань. Ось ця тітонька в дзеркалі — це я? Чи не я? Мені подобається ця зачіска? А одяг? А вага? А на вечерю я хочу запіканку чи яблуко? А на якої холери я купую чай, якщо насправді його не люблю? Тобто його любила — не я?
Шлях до себе виявився тернистим, але цікавим. Виявилося, що мені набагато комфортніше з меншою вагою, з кавою замість чаю і своїми інтересами — частково старими, частково новими. Це взагалі дуже цікаво — прокидатися і питати себе: а чого я хочу? Чи потрібно мені це і це? А піти туди — це точно моє бажання?
Далі почалася магія. Повернулися старі друзі, найближчі. Вони нікуди і не зникали, це я припинила з ними спілкуватися, поринувши з головою в стосунки… з’явилася робота, про яку я не могла і мріяти.
Поступово все стало на свої місця. Я люблю рано вставати, але не люблю снідати. Люблю зустрічатися з друзями, але якщо я не проведу хоча б годину в день в тиші, то починаю хворіти. Не люблю телевізор, але люблю книги. Не люблю готувати кожен день, але іноді мені приємно цим займатися — під настрій. А ось довге волосся мені подобається, тому залишу.
Кілька років поспіль моє життя було абсолютно гармонійним видовищем, попри те, що в ньому бувало і веселе, і страшне. Просто щоразу я знала: це — моє життя і мій вибір, в цьому моє щастя. Ніхто не тягне мене силоміць в цю ситуацію, в ці стосунки, в цю подію. Я вибираю сама. А тому — мені добре, навіть коли мені погано.
Потім в моє життя тихо заліз ще й чудовий чоловік. Він не вимагав борщів і волосся, а просто хотів бути зі мною. Він ніколи не скаже «Мені не подобається, що ти робиш це і це», тому що розуміє: я вислухаю, але зроблю так, як вважаю за потрібне. Я, втім, теж не скажу подібного. Але ось дивна річ — за ці роки ні він, ні я не вчинили нічого, що засмутило б іншого. Запитати думку — можна. Вказувати — не можна.
– Як ти думаєш, мені підійде коротка стрижка?
Він підходить, обережно збирає в купу моє волосся і намагається докласти до плечей. Після — намагається зімітувати чубчик. Прибрати за вуха. Закласти на бік.
– Мені здається, так буде гарно. І так. І ось так. І взагалі, тобі все пасує!
Ну зрозуміло, “гарній дівці гарно і в ганчірці”, а мені й поготів. Тому я повернулася додому задоволена, з поголеною потилицею та скронями і чудовим відкриттям: виявляється, у мене на потилиці родима пляма у формі Італії! Ну, чобіт, він і є чобіт…
Мій чоловік подумки пожартував про білявок, які зачіпають погляд, брюнеток, які зачіпають серце, і лисих, які зачіпають тебе в темному переході та крадуть телефон, але вголос захопився шедевром перукарського мистецтва. Доторкався до голови.
Я тепер теж до себе весь час доторкаюся. Під руками щось середнє між ківі та жорсткою щіткою. Дивовижні емоції. Втім, ще більш дивним було відчуття машинки, яка ковзала по потилиці: відчуваєш себе відразу солдатом Джейн. Залишки колишньої розкоші якщо є охота збираються в мікрохвіст.
…Тому що зі своїм життям можна робити все, що завгодно. Можна народжувати дітей і стрибати з парашутом, винаходити 118-ий рецепт піци або вишивати хрестиком, худнути, товстіти та робити пірсинг в найнесподіваніших місцях, якщо ви так вирішили, а не хтось за вас. І так, я як і раніше вважаю, що «сидіти на кухні та варити борщ» – найстрашніше, що може трапитися з жінкою, якщо цього хоче не вона. Такого не бажайте, окей?
