Дитячі смішні історії — користувачі поділилися, а ми читаємо епізоди їх дитинства

У дитинстві всі ми були винахідливими та безстрашними, шукали пригод і набивали собі ґулі, смішили та засмучували своїми витівками батьків. І абсолютно з кожним з нас ставалося таке, що згадати соромно і смішно.

Тутка прочитав про незручні ситуації, казуси й невдачі, які сталися давним-давно, а запам’яталися на ціле життя.

  • З дитинства я був дуже ввічливим. Тому коли в поліклініці лікар запитав мене: «Як ти сьогодні пішов по-великому?» — я відповів: «Дякую, добре. А ви?» © MelvinFrohike
  • Ми збиралися в гості. Мене одягли в новий костюм: піджачок, штанці, біла сорочечка — і щоб я не вештався під ногами, відправили на вулицю чекати, поки зберуться батьки, щоб разом йти. Це була погана ідея, тому що друзі з двору в цей час прикотили до під’їзду іржаву й брудну залізну бочку і я просто не міг не бути випробувачем цього «космічного агрегату». © 300spartantcev
  • Середина 80-тих, дитячий садок. Щоб погратися якоюсь іграшкою, треба було її показати вихователю і запитати дозволу. І ось я вибрав перегонову машину, яка, коли її возиш по підлозі, видає таке люте виття через якийсь внутрішній механізм. Мої ручки тягнуться її взяти, і одна дівчинка кричить: «Не бери, заради Господа!» Я подумав, що «зарадигоспода» — це назва цієї іграшки. Через кілька днів я підійшов до виховательки з цією машинкою і запитав: «Можна взяти зарадигоспода?» Вихователька зробила такі круглі очі: «Можна звичайно, бери, сонечко!» © FelixMusic
  • Мені 4 роки, ми з подружкою граємося в «Новий рік» поруч з під’їздом, тобто вішаємо всяке сміття на нижні гілки куща, що ріс біля під’їзду. Досі пам’ятаю своє внутрішнє відчуття впевненості, що я потішу маму і всіх сусідів таким ось ошатним кущиком. Мама потім гралася зі мною в «Новий рік закінчився», ну тобто збирали ми це розвішане сміття разом. © lunaaprelia

  • Було мені 7 років, мене покарали і я змушений сидіти вдома цілий день під час канікул. Запрошувати когось до себе було також заборонено. Зранку батьки пішли на роботу із вказівкою сидіти цілий день і вчити уроки. Не минуло й пів години, як стукає у двері друзяка Мишко, кличе гуляти. Я йому пояснив, що так, мовляв, і так… Ну і сяйнула тоді йому думка посидіти погратися в Dendy, поки предків немає. Отак сидимо годинку, другу, граємо. І тут несподівано ключі у дверях клацнули: додому зашвидко повернувся тато. Ну я миттю запихаю Мишка в шафу: “зараз він візьме, що забув, і знову на роботу, посидь 5 хвилин”.
    Батько заходить до мене в кімнату:
    Ти чим займаєшся?
    – Уроки роблю.
    – Ага, і приставка увімкнена…
    Тут в шафі щось пчихнуло.
    – Хто у тебе?
    – Нікого.
    Батько відчиняє шафу. Мишко не придумав нічого розумнішого, ніж запитати:
    – Вітаю. А Денис вдома?
    – Так, але гуляти він не піде, — сказав батько і зачинив двері шафи. © denvman

Читайте також: Психолог ділиться хитрощами, які допоможуть не зриватися на дітей, коли остаточно зносить дах

  • Страх дитинства №256 — ти, ще малий, сідаєш за кермо татової машини та крутиш кермо туди-сюди, а воно раптом блокується. І ти відразу думаєш: «Цікаво, а в дитбудинку нормально годують?» © AZVAZ
  • На корпоративі після енної пляшки шампанського 20-річна співробітниця з надзвичайно скорботним виглядом:
    – Я у стосунках розчарувалася ще в 13 років. Одна людина тоді мені завдала стільки болю, що хотілося заплющити очі та більше ніколи їх не розплющувати…
    Її подруга приблизно того ж віку:
    – І у мене було схоже в цьому віці. Після такого я довго не могла нікому довіряти. До самого випускного класу я не підпускала до себе хлопців, тому що страх зради змушував закриватися від усіх…
    Я:
    – А я в 13 років натирав руки об флісовий плед, щоб вдарити молодшого брата в вухо статичною електрикою з криком «Піка-піку!» © Buhalsbomjami

  • Було мені 7 років. У нас в городі росла розлога груша (у вигляді букви V), і батько вирішив на неї вилізти. Звісно, як це і буває, сил вистачило вилізти, а назад — ні: сидить нагорі, кайфує і просить мене принести драбину. Ну я, як порядна людина, пішов за нею. Потім мене вирішив відвідати найкращий друг і покликав гратися в приставку. Я, само собою зрозуміло, погодився… Йшла 3-тя година гри, і тут я згадую про драбину. Біжу додому. Крики з городу:
    – Навіщо я його народив?!
    Як наслідок, батько просидів 3 з половиною години на груші, а я потім 2 тижні жив у бабусі. © marlenok
  • У дитинстві, коли ми з сестрою застуджувалися, бабуся завжди лікувала нас бальзамом Біттнера, наливаючи нам по ковпачку. Сестричка завжди морщилась при цьому, а мені страшно подобався його загадковий трав’янисто-спиртовий смак! І от якось, після чергової порції бальзаму, я голосно заявив, що, коли виросту, влаштуюся на завод з виробництва таких смачних і корисних ліків, щоб я міг безперешкодно пити їх склянками, всіх пригощати та ніколи не хворіти! Мама насупилася, бабуся захлинулась чаєм, а дід схвально кивнув. © oxxymiron
  • У садку мені подобалася дівчинка Віра. Вона любила хлопчика Сашу. Навіть якось поцілувалися. Ну, одним словом, я дуже сильно ревнував. Наскільки може ревнувати дитина, ось настільки й ревнував. Якось я придумав «ідеальний» план, як відбити цю Віру. План був простий: при цій самій Вірі я повинен був вдаритися з ним чолами. У буквальному сенсі. Далі, перед тим як піти на прогулянку, я повинен був підійти до «коханої» і сказати: «Це я, Саша, і я помінявся тілом з “такимтотакимто» і спробувати поцілувати в щічку або — о Боже! — у губки.
    І мені якимось чином вдалося цей задум здійснити. Переконав її, і (дивно) його в цій історії. Віра дружила зі мною, Саша був «мною». Він реально повірив, що він — це я. Цілий день я вважав себе якимось генієм. Поки за мною не прийшла мама. І щоб не попастися, що їх двох я обвів навколо пальця, я ще раз вдарився з цим Сашком головою. Правда, потім «заміна тіл» не працювала. На інші мої маніпуляції вони не велися. Мабуть, про щось почали підозрювати. Серце моє було розбите. © DaKaKTaKToTaK

  • Вперше за серйозною покупкою мама відправила мене, коли мені було 7 років. Магазин на іншому кінці міста, і завдання — купити собі галоші. Я вдавав з себе такого важливого покупця, ходжу сам в магазині, вибираю. Знайшов потрібний розмір і тут розумію, що грошей вистачає тільки на одну калошу — на вітрині ж по одній стоїть!
    – А у мене на обидві не вистачає, можна мені поки тільки праву? — і простягаю гроші.
    – Ой, який молодець: сам купує! Ми тобі другу тоді подаруємо, — жінки на касі усміхнулася і принесли мені другу калошу.
    Я ще відмовлявся, що обов’язково її куплю потім, але вони були непохитні — подарунок за самостійність. © MadFlySamara
  • Коли я був дуже маленьким, ми з братом поверталися зі школи та зупинилися на розі якогось будинку. Дивимося — дзеркальні вікна. Прикольно, але поглянути в них було дуже важко, а оскільки ми були маленькими, нам прийшлося підстрибувати. Ну ми та давай стрибати на місці… Вітер в голові. Запалилися. Корчимо гримаси, стрибаємо з диким ревом. Стрибали доти, поки з будинку не вийшов суворий чоловік в костюмі та сказав нам: «Ви, звичайно, вибачте, але у нас тут нарада». Соромно було — не передати. © Romannko

  • Всі писали твір на тему: «Ким я стану, коли виросту». Так ось у величезному потоці космонавтів і капітанів далекого плавання вчителька особливо виділила і зачитала твір однокласника.
    Далі приблизна цитата: «Коли я виросту, я хочу стати двірником. Адже вони вранці завжди знаходять гаманці з грішми, а вдень вже вільні й можуть їх витрачати». © penchekrjak
  • Давно в дитинстві я вирішила приготувати батькам сік з мандаринів. Останніх було вдома багато, адже наближався Новий рік. Я начистила не менш 2 кіло і не придумала нічого кращого, ніж кожну часточку розчавити за допомогою пресу для часнику. Я була дуже задоволена результатом, і батьки навіть похвалили мене за допомогу… А мандарини потім завжди ховали. © Nensy22
  • Я сестру прикував до ніжки стільця наручниками (їх забув дядько, він працював поліціянтом). Просиділи в результаті півдня — плакали-ридали. Годував її з тарілочки з кухні, водичку носив. Слава Богу, що в туалет начебто не хотіла (хоча я сам ледь не напудив в штани від страху, так-так). Прийшла мама, сказала: «Ідіоти!» — і підняла стілець. © Voyvod

  • Історія сталася зі мною, коли мені було 5-6 років. Залишили мене вдома зі старшим братом. А він чомусь не відпускав мене гуляти. Ну так, тоді у дворах діти гуляли самі. Мій дитячий мозок вигадав, як йому здавалося, геніальне рішення ситуації: раз моє прохання не проходить, треба зайти здалеку. І я друкованим дитячим почерком написав «записку» і з радісним криком: «Тут мама записку ж тобі залишила! Ось, знайшов!» приніс братові. Він довго реготав, але гуляти відпустив. Текст «заклинання»: «Сигійку! Пусти Івася пагуляти! Тоя Мама».
    P. S. Довго мене в сім’ї після цього називали аферистом. © Leoberd
  • Всі напевно в дитинстві робили «кашу-малашу» із землі та води. Одним словом, багнюку. Але нам з дітлахами набридло це робити в відерцях, як робили всі нормальні діти, — ми вирили велику яму і залили її водою. Я, мабуть, була головною «свинею» з усіх, тому героїчно залізла в яму ногами та почала місити цю «кашу-малашу». Від побаченого в мого тата заболіло серце, і вдома він чекав на мене з паском.
    – Ще раз побачу, що ти в сандалях полізла в цю грязюку, — виб’ю, — і показав на пасок.
    Сказано — зроблено. І наступного разу він вже бачив, як я лізла в цю яму без сандалів. Зате в колготках! © Valkiria1613

  • Коли мама обмежувала мене в комп’ютері, я говорив щось типу: «О Боже, тільки не забирай дисків!» Звісно ж, вона ховала їх, а я грав в уже встановлені за ними ігри! © Ev1lGranny
  • Було мені 5-6 років. Хотів у той час навчитися підкидати цукерку й ловити її ротом (з фільму «Містер Бін» я дізнався про цю «геніальну» ідею). Звісно, у мене не виходило, і, як на зло, цукерки закінчилися. В хід пішло все, що на вулиці росло: незрілі яблучка, ягоди, козячі какашки (жарт). До рук потрапила вовча ягода — кидаю, гол! Тут пішли флешбеки про те, як бабуся розповідала, що ці ягоди їсти не можна, можеш померти. Було соромно, і я вирішив йти вмирати туди, де мене потім не знайдуть (під ліжко). Пролежав три години та пішов далі тренуватися. © Afct

Які дитячі курйози можете згадати ви?

Оцініть статтю
Тутка
Дитячі смішні історії — користувачі поділилися, а ми читаємо епізоди їх дитинства
7 відмінностей між гарним і поганим стоматологом, про які знають лише одиниці