Часто пишу про те, що нинішні діти «зіпсувалися», вони не відповідають тим критеріям вихованості, які ми, дорослі, вважаємо правильним, а ще – часто зляться на батьків і часом кричать: «Ніколи цього не забуду, не пробачу та взагалі — ненавиджу тебе».
Так, часто такі «милі» зізнання не мають під собою ніякої, так би мовити, матеріальної бази. І розпещені діти «ненавидять» батьків просто за те, що вони не можуть дати їм чергову іграшку.
Але є й інші випадки. Дії дорослих, які реально завдають дитині душевної травми. Дитина може зрозуміти їх причини (і то – навряд чи), ставши дорослим, а ось пробачити – ніколи.
1. Порушені обіцянки.
Якщо немає можливості виконати обіцянку – то краще її не давати. Ця істина, яку нам самі дорослі вселяють з дитинства, правильно? І щоразу повторюють це дитині, вимагаючи, щоб вона свої обіцянки виконувала.
Однак самі дорослі частенько їх порушують, при цьому завжди знаходять виправдання – не змогли, якісь інші причини завадили, і взагалі: у батьків і так багато проблем, що ти лізеш? Май совість, зрозумій, не діставай!
Гарний знайомий так досі не пробачив батькові, який пообіцяв після першого вересня в першому класі повести його в похід – мовляв, ти у мене вже дорослий, будемо варити юшку на багатті з риби, яку самі спіймаємо, і спати в наметі.
Читайте також: 12 правил наших батьків, які сьогодні викликають лише подив
Він школу закінчив, а батько в похід так і не відвів, при цьому, коли хлопець був зовсім малим і мав наївність нагадувати “Тату, а коли в похід?” — ще й лаяв. Мовляв, у мене справ і так по горло, що ти лізеш, немає часу!
Чому ця історія завдала дитині так багато болю – батькові незрозуміло досі. Якось спробував він (мій дорослий знайомий, я маю на увазі) цей гештальт закрити. І що ви думаєте? Батько його ж і присоромив – мовляв, як можна бути таким злопам’ятним?
2. Нешанобливе ставлення дорослих до своїх дітей
Так, я знаю, зараз багато обуряться – за що, мовляв, ми повинні дітей поважати, вони ж малі! Так думає набагато більше людей, ніж може здатися, на перший погляд.
Скільки батьків ставляться до дітей зверхньо, навіть з деяким презирством – мовляв, ось виростеш, станеш людиною, тоді будемо говорити на рівних, а поки цить, малявко. Скільки батьків не поважають дитячу працю (як би це не смішно звучало), не цінують дитячих поривів допомогти та навіть не здогадуються, як важливо похвалити, а не посміятися, коли дитина підносить їм своє творіння – малюнок, припустимо, або виріб.
Приклад з життя: прекрасна майстриня, зараз робить дуже гарні ляльки та продає їх колекціонерам за кордон (так вигідніше), все дитинство ховала від батьків свої вироби. Тому що мама казала, що сукні, які вона лялькам шиє – убогі, а батько – спочатку лаявся, що вона витрачає час на порожні заняття, тоді як треба вчити математику та вступити після школи на банківську справу.
Якось батько, розгнівавшись, сказав дядькові (братові матері), що, мовляв, у тебе діти мудрі, а моя – дурненька, витрачає час на дурниці. За столом. На дні народженні. При всіх родичах і при дочці. І порадив їй брати приклад з дітей цього дядька – вони, мовляв, в житті всього доб’ються.
Ну, мовчить зараз майстриня, а що робити? Батько й мати, як-не-як, рідні. Але ж образа залишилася. Хоч і розуміє, в дев’яності всі дорослі думали, що треба дітей до фінансів ближче… Добра бажали. Розуміє це, але все одно – образу не пробачила.
А скільки ще таких випадків, ви ніколи не замислювалися?
