Бігав вранці в парку. Зустрів знайомого, ми з ним обидва фізкультурники. Він поглянув на мої нові жовті кросівки: «Нічого собі, класні! Лише брудно зараз. Хоча у тебе є кому їх мити». Ти про що? — уточнюю. «Ну ти ж не сам живеш, — усміхається. — Дружина кросівки миє». Ні, кажу, вона їх не миє. Я сам їх мию. Приятель дивується: «Дивно. Такі речі дружина мусить робити».
Ось це «дружина мусить» веселить мене давно. Колись, ще за часів тиранозаврів, був вироблений цілий список під заголовком «Дружина мусить». І там по пунктах: готувати їжу, ходити в магазин, мити посуд, прасувати одяг, витирати пил, займатися з дітьми, солити огірки — список величезний. Плюс — обов’язково радіти чоловікові, сміятися з будь-якого його дурного жарту, повторювати: «Який ти в мене молодець».
Цей список давно час розірвати та спалити разом з опалим листям. Та ж ні! У багатьох квартирах він на почесному місці, притиснутий до великого холодильника магнітиком з Туреччини. А чоловіки знають його напам’ять, краще ніж розклад футбольних матчів.
Отже. Дружина нічого не мусить. Дівчинка не народжується на світ з мішком майбутніх обов’язків. Може, якісь божевільні бабусі ще свердлять онучкам мізки: «Вчися готувати, прибирати, прати. Ніхто з тобою не одружиться». Але нехай ці бабусі сьорбнуть корвалолу та сядуть насолоджуватися істериками на ток-шоу “Говорить Україна”. Лише не лізуть зі своїми древніми дурницями в наші кухні та душі.
Читайте також: «Синдром останньої черешні». Текст про те, що кожній мамі деколи треба з’їсти весь пакет смачних ягід наодинці
Дружина нічого не мусить.
Якщо тільки їй хочеться, якщо у неї є сили та час — нехай готує їсти, миє посуд або що там ще.
Скажімо, моя перша дружина дуже любила та вміла готувати. Ну я тільки радів — я був той ще кулінар. А друга дружина взагалі не любила та не вміла. В чому проблема? Я почав готувати сам, спокійно досяг в цьому успіху та почав ловити цей кайф. Особливо мені вдавалися супи.
З першою та другою дружиною я розлучився зовсім не тому, що вони не робили якихось речей з дурного «списку», там були інші причини, зараз не про це.
Так, я вже у третьому шлюбі. Дружина добре готує, але її, наприклад, дратує мити підлогу та всяку сантехніку. Які проблеми? Це роблю я. У нас виникає лише одна суперечка — через посуд. Чесно кажучи, намагаюся це малодушно звалити на неї. Але коли я бачу: вона втомилася, а посуду копиця — ніколи не скажу: «Це ти повинна зробити». Мию сам. Мені дійсно не важко.
Сім’я — це самі компроміси. Поступки, домовленості. Ось що головне. Причому, поступатися здебільшого повинен чоловік. Саме тому що він сильніший. Поступатися — талант сильного.
Але щойно нормальна жінка чує прокляте «ти мусиш» — їй хочеться гримнути чоловіка по голові великою вазою. (Яка для квітів, але чоловік про це давно забув.)
Одна стара знайома нещодавно пішла від чоловіка, з яким прожила дуже довго. Пояснила мені: «Розумієш, діти вже виросли. А мені слухати двадцять років ось це «ти мусиш» — остогидло. І я зараз така вільна та щаслива, ти не уявляєш!».
Прекрасно уявляю, хоч і чоловік. Хоч і виріс при соціалізмі, де той проклятий список вселяє дівчаткам з дитинства.
«Мусиш» — це взагалі чоловіче слово. Чоловік точно завжди щось мусить. Це записано в його хромосомах. Лише він розслабляється та забуває про це — перетворюється на домашню собачку типу болонки. Тільки болонки хоча б займають не так багато простору. І не бубонять, що дружина їм щось мусить.
