З дитинства нам вбивали в голову, що ми повинні з повагою ставитися до людей похилого віку та обов’язково прислухатися до їхніх порад. Але з часом багато людей серед нас приходять до висновку, що доброго ставлення гідна будь-яка людина незалежно від віку, а мудрість та кількість прожитих років — поняття абсолютно не зв’язані між собою.
Ми в Тутка любимо розповідати вам і веселі, і смішні історії. А сьогодні спробуймо поговорити на серйозну тему. Одна жінка поділиться своїми роздумами щодо цієї теми.
Кажуть, що батьки повинні показувати нам приклад того, як поводитися в старості. У фільмах і художній літературі ми бачимо образи мудрих людей похилого віку, завжди готових допомогти порадою молоді та щедро діляться з нею набутим досвідом.
Але в житті часто складається по-іншому. Замість людини, яку хочеться наслідувати, ми отримуємо примхливу та розпещену дитину або домашнього тирана, який всіма силами намагається прив’язати до себе членів своєї сім’ї. А якщо не виходить це зробити, то починає тиснути на почуття провини та повідомляє іншим людям, що вони невдячні створіння.
Так, літніх людей заведено поважати. Я б хотіла це робити, але, на жаль, не завжди виходить. Ну не можу я трепетно ставитися до людини, яка починає скандал в автобусі, кричить на молоденьку операціоністку в банку або пхає носа до візочка з чужим немовлям, щоб потім із задоволенням прочитати лекцію замученій матері.
Просто тому, що їм з висоти віку «дозволено». А ми ніяк не наважуємося сказати «ні». Ну людина у поважному віці, незручно їй грубити.
Наша сусідка-пенсіонерка щиро вважає мого сина хамським і шкідливим підлітком. А сталося це тому, що якось вони зіткнулися в під’їзді й він не дозволив чужий бабусі пощипати себе за щоку. А знаєте, я вважаю, що він мав рацію. Я б в дитинстві терпіла й через силу посміхалася.
Читайте також: 12 речей, які колись були приводом для гордості, а сьогодні викликають лише подив
А згадайте, як часто ми страждаємо від непрошених порад літніх родичів, які завжди знають, як краще. Я недавно їхала в маршрутці та мимоволі слухала, як літня пані на сусідньому сидінні телефоном сварить свою невістку: «З глузду з’їхали, вікна мити надумали! У свята ніяку роботу робити не можна». Основною фразою стало «Ну я ж вам лише добра бажаю».
Динамік у телефону виявився гучний, і було чутно, як дівчина на іншому кінці слухавки намагається заперечити, що це їх єдиний вихідний та й взагалі вони генеральне прибирання вже давно запланували. Але свекруху, яка забажала робити добро, це нітрохи не бентежило, вона продовжувала тиснути та вимагати.
Здається, вже майже вся маршрутка в той момент думала: «Ну і треба ж тобі чужих вікон».
Зараз, коли мені вже за 30, я почала помічати, як по-різному старіють люди. Одні роблять це красиво, напевно ви їх бачили: отакі казкові бабусі — печені яблучка та дідусі з хитринкою в очах. Або інший варіант — суворі пані та джентльмени з благородною сивиною. На їх місці легко уявити себе десь років через 30-40. І відразу розумієш, що старість — це не жах-жах, а просто новий етап життя.
Але є й інша категорія людей похилого віку, які посилено молодяться та панікують від свого віку. А в деяких випадках і взагалі перетворюються на перелякану дитину. Далеко ходити не треба: моя мама ніби хоче, щоб я її удочерила. «А чому ти собі годинник купила, а мені ні?», «Викликай мені електрика», «У тебе вся увага на чоловіка, а я?», «І що я, як ти гадаєш, буду робити на пенсії?» Я зовсім недавно згадала, що їй лише 55.
І це зовсім не виняток — серед моїх знайомих таких прикладів хоч греблю гати. Батьки, які за сучасними мірками вважаються ще дуже молодими, чіпляються за дорослих дітей, ревнують до їх сімей та кар’єри, влаштовують скандали через спроби переїхати в інше місто або країну. І замість поваги до старших нещасна доросла «дитина» відчуває провину за те, що вона сміє жити невідповідно до чужих вказівок.
Ще один невтішний факт: деякі з наших бабусь та дідусів зовсім не вміють радіти. Так, зрозуміло, що їм в житті прийшлося нелегко та й часи були важкі. Але іноді здається, що вони намагаються, щоб іншим людям стало якомога гірше.
Знайома ситуація, коли бабуся напекла купу смачних пиріжків, але вам за столом шматок в горло не лізе? Виявляється, і «борошно дорогезне, і в магазині касирка нахамила, і ні б подякувати, що мати о 7 ранку встала заради вас, невдячних. І взагалі, нічого собі ти, доню, боки наїла, і складку на пузі вже без бінокля видно. А що від їжі носом крутиш, несмачно, чи що?»
Здається, що такі люди гарячково шукають нашого схвалення та похвали. Ось лише якщо і цьомнеш цю бабусю в щоку та похвалиш її пиріжки, то все одно нічого не зміниться. На своєму досвіді знаю.
Іноді складається враження, що багато хто з них просто не вміє дихати на повні груди. А може десь в глибині душі заздрять вільнішому молодому поколінню, яке вже не розуміє формулювань «що люди скажуть», «не жили заможно, годі й починати» і «не замучилась — не господиня».
Іноді здається, що вміння з повагою ставитися до людей, які з тих чи інших причин змушені з тобою спілкуватися, не залежить від інтелекту та становища в суспільстві. Коли я вступила до вишу, деякі з літніх викладачів з порога зустрічали студентів фразою: «Ви — ніхто та ніщо, і зможете влаштуватися лише продавцем».
Не повірите, рік тому я проходила курси підвищення кваліфікації у великому університеті, і нам, вже дорослим людям, теж заявляли: «Вас треба всіх позвільняти та відправити торгувати шкарпетками на базар». І педагог, котрий це казав, був у вельми похилому віці. Коли ми його запитали, навіщо спілкуватися з нами в такому тоні, він відповів: «Для мотивації».
І одночасно я бачила приклади іншого ставлення і до життя, і до людей. У нас була неймовірна викладачка англійської мови, яка в 65 років почала опановувати комп’ютер, а на заняттях розмірковувала з молоддю про творчість Акуніна. І повірте, це було набагато цікавіше, ніж слухати бубніння про те, що нинішні студенти нікуди не годяться. Власне, саме її ми й поважали.
Зізнаюся, я в похилому віці не хотіла б тягарем висіти на шиї у своїх дітей і отруювати негативом життя інших людей. Хочу спробувати старіти красиво, не зациклюватися на сім’ї, а знайти своє коло спілкування та добитися визнання в професії.
Сподіваюся, у мене вийде.
Дорогі читачі, а як у вас складаються стосунки з літніми родичами?
