Життя змінилося, як і традиційні сімейні принципи. Тому з недавнього часу філософська література все більш жваво піднімає нову, злободенну тему: “Чи мають дорослі діти право ігнорувати свої зобов’язання сина/доньки?” Виникає дискусія тому, що багато вже дорослих людей бояться відмовити батькам, тому вони ладні пожертвувати власними інтересами та мріями, лиш щоби не чути батьківських докорів. Так, тому й багато людей серед нас не живе тим життям, яке б вони хотіли, відчуваючи провину, душевні муки та відчуження. І нічим ці відчуття не можуть замінити.
Тутка вирішив розглянути це важливе питання й допомогти вже дорослим дітям усвідомити чітку межу між добровільним пожертвуванням себе самих та людською вдячністю.
Я б без тебе не народився. Але моє народження — це твій вибір
Улюблені слова батьків-маніпуляторів: “Я тебе 9 місяців носила під серцем, ночами не спала, від колиски не відходила, — і отака твоя вдячність?” Та невже це не звичні речі для жінки, яка зважилася на материнство?
Діти навіть не здогадуються, що за все тепло, увагу та ласку мами чи тата їм прийдеться колись розплачуватися. І коли їх просять “розплатитися з боргами”, вся материнська любов блякне, зароджуються взаємні докори, які пізніше перетворюються у розчаруванні одне одним.
Докори й вимоги до дорослих дітей зароджуються тоді, коли на дитину, яка народжується, накладається певний багаж зобов’язань. У сім’ях, де панує любов, турбота й піклування — нормальний процес, батьки турбуються про діток просто так, зі своєї безкорисної любові, не очікуючи від молодшого покоління “відшкодувань” у майбутньому.
Читайте також: 8 ігор для підвищення дитячого інтелекту
Я так багато тобі дала, і мені прикро, що ти цього не побачив
З перших хвилин життя дитина обдаровує батьків тим, що має: обіймами, поглядами, першими словами, поробками тощо. А батькам залишається лише це все побачити і прийняти. Якщо такі дрібниці залишаються непоміченими, а батьки стараються забезпечити лише базові дитячі потреби, не дивно, що дитина не відчуватиме в майбутньому тісного зв’язку із рідними. І немає нічого незвичайного, що вона не захоче дбати про літніх батьків. У довготерміновій перспективі, дорослі нащадки також забезпечуватимуть їх потреби: купуватимуть їжу, ліки, оплачуватимуть комунальні платежі тощо.
Батьки не мусять стати вашими найближчими друзями
Безсумнівно, батьки відіграють суттєву роль в житті дітей, та це не означає, що вони будуть єдиними особами, на яких діти зможуть покластися. На жаль, стається і протилежне: батьки сваряться з дітьми, їм бракує порозуміння, підтримки, доросле покоління ігнорує бажання молодшого. Критика батьків ранить більше, аніж критика незнайомих людей, від чого ситуація лише погіршується.
Попри бажання одних людей за будь-яку ціну висловити батькам повагу, варто тверезо оцінювати ситуацію: якщо ви стикнулися зі знеціненням, приниженням, звісно, ви не захочете ділитися з батьками найсокровеннішим, своїм турботами. Чому? Бо між вами немає любові. Не живіть мріями: якщо вас не підтримували в дитинстві, вірогідно, що вам і в дорослому житті цієї підтримки не бачити. Тому й закономірно, що дорослий відмовить у підтримці батькам, які свого часу не підтримали його.
І навпаки, якщо батьки безкорисливо віддають дитині любов, то в дорослому житті дитині не треба буде нічого “віддавати”: вона природнім чином буде проявляти любов і піклування, віддзеркалювати все, що бачила довкола себе в дитинстві.
Є така теорія дружби: діти віддаватимуть батькам, як і звичайним друзям, те, що бачили і відчували, і ці почуття будуть абсолютно природніми й звичними. Якщо батьки і діти не діляться почуттями, про які синівські зобов’язання може йти мова?
Я не стану такою, якою ти прагнеш мене бачити
Батьки можуть уявляти ваше майбутнє, та не варто втручатися й нав’язувати свою думку чи плани. Бути дорослим — це самостійно обирати свій шлях, який або може нагадати батьківську дорогу, або бути кардинально іншим.
Діти ще змалку скажуть вам, що їм подобається робити, проте якщо батьки продовжуватимуть вирішувати за них, з них виростуть дорослі, які боятимуться припуститися помилок, які завжди будуть залежати від обставин та перекладати відповідальність за своє життя на інших осіб.
Якщо ви на благо батьківського спокою відмовитеся від бажання самотужки влаштовувати своє життя, ви ніби гратимете роль — станете людиною, якою ви не є. Пожертвування своїми мріями заради очікувань родини — пряма дорога до злості, гніву, відчуження і болю. І почуття ці житимуть поруч з вами до кінця вашого життя.
Здорові стосунки в сім’ї дають нам змогу бути собою. Якщо це не так і ви це відчуваєте — варто зупинитися, поговорити про це та виставити кордони.
Я не буду присвячувати тобі весь мій час
Бажання щохвилинно бути зі своєю дитиною часто виникає тому, що батьки не мають інших справ чи мети життя. І навіть якщо дитина підростає, батьки вимагають такого самого зосередження та пожертвування часу для себе, як в дитинстві.
Все ж, якщо ми ведемо мову про нормальну сім’ю, з часом діти виростають і починають своє життя, а батьки реалізують свої життєві мрії та піклуються про дитину впродовж усього періоду її дорослішання. А батькам, які впродовж дорослішання дитини не займаються самореалізацією, не варто сприймати їх як “клей”, без якого родина розвалиться.
Діти самі вирішать, який тип допомоги можуть запропонувати і не варто вимагати від них більшого. Не важливо, скільки у вас дітей чи онуків, — важливо навчити їх, як подбати про себе самих.
І я не поверну тобі всього часу, який ти для мене витратила
Почуття образи через те, що дитина “не повернула боргу” виникає тоді, коли батьки не змогли усвідомити всього свого потенціалу у бажаній сфері, і дитина “забрала у них весь потенціал”, перешкодила у досягнення життєвих цілей. А дитина ніколи не зможе віддати часу, який батьки не пожертвували для себе.
Звісно, у перші роки життя малечі батьки увесь час присвячують їм, та те, як батьки керують своїм часом у майбутньому, залежить лише від них. Якщо, з певних причин, батьки не відчути радості батьківства, вони шукатимуть винного, хто “вкрав найкращі роки їх життя”. Образа починає проростає у їх серці, як і вимога від дітей відшкодувати усе, що їм свого часу дали.
Трохи статистичних цифр
За даними американських соціологів, матеріальне забезпечення, яке батьки очікують одержати від уже дорослих дітей і те, яке останні ладні запропонувати, кардинально різняться: 92% опитаних літніх людей зізналися, що не очікують жодної матеріальної допомоги, 1% очікує на абсолютну матеріальну поміч, 2% сподіваються, що діти покриють більшість витрат, 5% певні, що нащадки, за потреби, потурбуються про все необхідне.
І попри те, що більшість людей не сподівалася на поміч, 63% дорослих засвідчили, що планують матеріально допомагати літнім батькам. 61% ладні взяти до себе жити своїх стареньких.
Висновок
Найкраще, що батьки можуть подарувати своїм дітям, — свободу та можливість жити власним життям. Якщо ви дозволяєте дітям вчитися на їх помилках, відповідаєте на їх вибір та рішення, якщо підтримуєте, допомагаєте та не нав’язуєте своєї думки, дитина виросте з нормальною з природним бажанням подякувати. І якщо ви як батьки в цей час присвячували трохи часу і собі, то у вас не виникне відчуття, що дитина “вкрала ваше життя”.
Пам’ятайте, що дитина повторює батьківську поведінку — якщо вам сьогодні потрібна поміч, погляньте на себе в дзеркало і пригадайте, якою ви були людиною.
А як гадаєте ви: чи мають діти зобов’язання перед батьками?
