Кожен вчинок, навіть дуже маленький, має наслідки, які неможливо передбачити. Кожна, навіть малесенька дія, чинить глибокий та довготривалий вплив. І не лише на нас! А на тих, про кого найбільше піклуємося. І навіть найбільш буденні, невинні прояви турботи та догляду можуть часом дуже сильно впливати на життя й здоров’я їх дітей.
Кожен з батьків мусить, повинен і має дбати про фізичний, психологічний та фінансовий добробут для своїх дітей, та не можна заплющувати очі на такі дуже важливі моменти, як гіперопіка тощо.
В сьогоднішній статті Тутка хоче підняти питання грамотного та коректного поводження з дітьми та їх виховання, щоб вони росли здоровими та розвиненими, а батьки не завдавали їм жодної шкоди. Заручимося порадами фахівців — незалежної авторки та засновниці підліткової організації Let grow (Дозвольте їм рости) Ленори Скінезі (Lenore Skenazy) та блогерки Саманти Скроґґін (Samantha Scroggin), фундаторки об’єднання Пішки в капцях (Walking Outside in Slippers).
Отож, чого НЕ можна робити батькам, щоб виховати здорову дитину:
1. Втручатися в їх особисте життя
Мама ніколи не дозволяла мені мати особисте життя, навіть маленьке. Вона нишпорила в моїх речах та коли знаходила щось таке, що їй не подобалося — вона мене за це принижувала чи просто викидала цю річ до сміття. А сьогодні я виросла у страшенну власницю та мене просто бісить, коли інші люди лізуть до моїх особистих речей.
Наша експертка Ленора певна, що користь від дитячої незалежності корисна і дітям, і батькам “не бути надто суворими чи поблажливими, вимогливими чи байдужими”. Ключ до гармонійних стосунків — знайти баланс, і тоді все буде добре.
2.
“Коли я одержую погану оцінку, батьки повторюють мені: “Ти розумніша” чи “Ти недостатньо стараєшся”. Ніби й непогані слова, але так дратують, тому що я справді дуже стараюся, та цього не досить. Бісить, що батьки мають до мене завищені очікування”.
3.
Коли кажуть: “Ти такий дорослий на свій вік”.
Ні.
Я — маленька злякана дитина, яка швидко навчилася подобатися дорослим тим, що легко знаходила вихід з ситуацій та допомагала в цьому братам, сестрам та двоюрідним родичам.
Варто припинити ставитися до дітей як до рівних собі колег, які ходять на роботу. Не пресуйте дітей, а розмовляйте з ними та намагайтеся зрозуміти. Спонукайте до розмов, давайте більше свободи, вчіть, що відповідальність прийде з віком.
Читайте також: 5 причин, чому діти не слухають батьків. Яка у вас?
4.
Лікуйте власні травми. Бо вони перейдуть на ваших дітей.
5.
“Та облиш, мені б твої проблеми”. Навчіть дитину, що не варто применшувати свої проблеми. За такої поведінки ваш син чи донька відчують себе винними, що звернулися до вас за допомогою.
6.
Не дозволяємо гратися іграшками, якими граються лише хлопчики/дівчатка.
7.
Не бачимо в дитині особистість та не слухаємо їх. Чесно — вислухайте це маленьке створіння, яке ви самі народили. Звичайно, їх проблеми — це не ваші, дорослі проблеми, та вони дійсно не можуть собі дати з ними ради. Ви буквально прямо їм кажете, що вам байдуже до них, і це відчуття буде переслідувати ваших малих до кінця їх життя.
8.
Змушувати дітей (особливо маленьких дівчаток) обіймати та цілувати інших людей. Особливо якщо дитина цього не хоче. Так розвивається неприйняття свого тіла, нелюбов до нього, невміння сказати “ні” неприємному фізичному доторку. Через такі примушування діти розуміють, що мусять переступати через свої бажання, щоб комусь догодити.
9.
Ласкава байдужість. Мій лікар пояснив мені, що воно не дуже “ласкаве”. Звичайно, мама дуже старалася нас (шістьох дітей) нагодувати та одягнути, але потім вона морально від нас абстрагувалася. Вірите чи ні, але мене це морально вбивало.
10.
Казати при дитині погані речі про одного з батьків, якщо ті розлучені.
11.
Жартувати чи насміхатися з дитини перед родичами/друзями. Дуже негативно впливає на дітей.
12.
Постійною критикою руйнувати почуття впевненості в собі.
13.
Порівняння вашої дитини, особливо старшокласника, з іншими дітьми, підриває її віру в себе
14.
“Тебе хтось вдарив? Ні? То припини плакати”. І я припинила це робити, але, уявіть собі, аж у 30 років.
Коли в юному віці у мене діагностували синдром порушення активності та уваги, батьки відмовилися мене лікувати. Моя мама досі твердо вірить, що я була і є маніпуляторкою. Їх аргументація: через лікування та недугу мені складно буде колись влаштуватися на роботу. Весела моя родина, а я досі страждаю.
15.
Обговорювати дорослі проблеми/страхи поруч з дітьми чи безпосередньо з ними. А потім ці самі страхи виринають і в дітей.
16.
Постійне управління дітьми. Дайте їм самостійно гратися.
17.
Не кажіть дітям, що читання та навчання у школі важливіше, аніж взаємостосунки.
І так само не кажіть, що кохання — це завжди біль і страждання. І як потім вашому синові чи доньці збудувати нормальні романтичні стосунки в майбутньому?
18.
Мама завжди ділилася зі мною, наскільки грубим буває секс. Тепер мучуся через проблеми з сексуальністю.
19.
Зводити зі своїми друзями чи примушувати з кимось подружитися.
Гадаю, не варто казати, що я тепер з хлопцем не можу познайомитися (навіть з ДРУГОМ ХЛОПЦЕМ).
І змушувати мене не дружити зі справді класними людьми.
20.
“Мама-бульдозер”. Поясню для тих, хто “не в темі”: це така матуся, яка змітає все на шляху свого чада, щоб не впало і не вдарилося, всіляко оберігає, заохочує, мотивує тощо.
Як мама 4-рьох діток, скажу так: важко дивитися, як твоя дитина падає та набиває собі гулі. Проте лише так вона стане більш самостійною та сильнішою.
Що скажете, чи справедливі зауваження наших експертів? Що б ви могли до них додати?
