А нам є чого навчитися в дітей! Безпосередності, правдивості, легкості та простоти в спілкуванні. І творчих простих відповідей на складні запитання. Це ми, дорослі, все собі ускладнюємо, а в них все легко.
Тутка вже багато чого навчився у дітей, а ви? Сьогоднішня добірка ще раз підтвердить, що приказку “мале, як старе” українці вигадали неспроста.
- Дочка наїлася пельменів, ледве до ліжка дійшла. Лягла, гладить животик, примовляє: “Все, більше жодної їжі! Ніколи!” Коли з дверей долинуло: “Привіт! Хто замовляв морозиво?” її як вітром здуло. Добігла до тата і: “Мені шоколадне”.
- Вчора викликали до садочка на збори: діти зі старшої групи четвертий день поспіль протестували проти манної каші. Вигадали смішні лозунги, намалювали криві плакати — і ходять, протестують. Ми з чоловіком зробили серйозні обличчя, а вдома вмирали зо сміху. Точно наша дочка: він колись через манку з садка втікав, а я в таборі 4 дні ходила голодна.
- Змалку батьки покладали на мене великі надії, гадаючи, що я виросту професором чи дипломатом. Чому? Бо допоки діти ганяли по дорогах і набивали собі на колінах синці, я сидів у куточку і щось собі вичитував зі старих, давніх книг. Та ніхто не знав, що я там шукав міцненькі слівця, якими потім щедро частував однолітків. От хтось штовхне мене в коридорі, а я до нього: “Ти, нендзо невмита! Бодай би тебе пранці з’їли та шашіль сточила…!”
- Чекаємо з донечкою в черзі до каси. На екрані висвітлюють всіляку рекламу, щоб розважити відвідувачів. Далі почали показувати світлини людей-боржників, які взяли кредити, а заборгованість погасити забули. Коли на екрані замайоріло неголене обличчя, заросле чорною щетиною, мала пальчиком показала: “Мамо, мамо, поглянь — тато!”
- Пригадую, надворі був березень, неділя. Мій 5-річний син помітив на височезному дереві, котре росло поруч із будинком, кота (невідомо, як він туди заліз). Син висунувся у кватирку і загорланив:
– Гей, коте, злазь звідти, бо впадеш!
Я з кухні:
– Зачини вікно, холодно!
Він:
– Не відповідає, напевно глухий той кіт.
Синові вже 30. Досі згадуємо і сміємося.
- Питають старшого сина:
– Скільки мамі років?
Він, показуючи на себе і молодшого брата, відповідає:
– Мамі 20 з 2-ма хвостиками. - Попросив бабусю не заходити до комірчини, а сам пакував цукор з мішка.
- В дитячому садку мені дали завдання — намалювати свою сім’ю. Штатний психолог, що вивчав дитячу мазанину, забив на сполох. На моїй картині було підписано кривульками: “я”, “тато”, “брат” і “тітка Галя”. Мами на малюнку не фігурувало. Одразу викликали батьків до садочка, вони вислухали тираду про те, що дитина росте в неповноцінній сім’ї, що вона не бачить материнської любові та ласки.
Вже вдома мене спитали:
– Оленко, ти чому маму не зобразила на малюнку?
– Бо мама — красива, а красивих тітоньок я не вмію малювати. От і намалювала тітку Галю…
Вибачте мені, тітко Галю…
- 8-річна дочка питає:
– Мамо, на твою думку Колобок правильно зробив, що втік від діда з бабою?
– Та як правильно! Звісно, що ні, його ж з’їли.
– Ну та баба з дідом все одно його б з’їли. А так він хоч на світ подивився. - Розмова двох маленьких сестричок під час перегляду мультику “Снігова королева”.
Перша: Ого, яка красуня ця королева!
Друга заперечила: Але вона ж така зла!
Перша: Ну то й що!
Друга: Ти б що хотіла: бути красивою і злою чи некрасивою і доброю?
Перша: Красивою і злою. Я б потім виправилася. - Колись сиділа з 10-річною дочкою маминої подруги. Ніколи не забуду, як вона закотила очі й відповіла на телефонний дзвінок: “Кажи швидко, я не маю часу. Якщо ти знову будеш зізнаватися мені в коханні, я знову повторюю, що люблю кіндер-сюрпризи з принцесами”.
- В магазині почула неймовірну розмову мами й донечки:
– Мааам, купи мені дракона, такого чорного, крилатого!
– Хочеш, щоб тебе від нього врятував принц?
– Нєа. Хочу, щоб він мене від принців охороняв.
- Розповіла знайома. Її 13-річна дочка, вийшовши з ванної, кричить:
– Мамо, в мене труси з ліфчиком не сходяться!
– Та ж ти їх нікому не показуєш.
– Але ти на роботу одягаєш комплект однакового кольору.
Подрузі забракло слів. - Працюю психологом. Пише мені підліток:
– Можна записати маму до вас на прийом?
– А мама знає, що ти її записуєш?
– Вона мене без відома до стоматолога записала, а тепер — моя черга. Завжди мріяв це зробити.
Пара-пара-пам-пам! - Якщо кажу своїй 4-річній дитині, що я — не доктор медицини, а доктор філософії, вона завжди питає: “А філософія — це хвороба?”
Діліться веселими “премудростями” своїх малюків.
