Хоча ми й знаємо, що «всі проблеми родом з дитинства», тема відносин дорослих дітей і батьків у нашому суспільстві досі табуйована. «Ну це ж мама», «Мене годували-виховували, я повинен бути вдячним» — зізнаватися в негативних почуттях до рідних, м’яко кажучи, не прийнято. Навіть якщо образи, спричинені їх вихованням, з роками перетворюються в самобичування, тривожність та відчуття глибокої неповноцінності.
Ми в Тутка згодні з думкою психологів про те, що люди не зобов’язані любити своїх родичів, навіть якщо це — мама й тато. Сьогодні в нашій добірці на вас чекає 15 красномовних прикладів того, до чого призводить токсична поведінка в сім’ї.
1.
Деякі батьки критикують своїх дітей щоразу, коли відчувають злість, розчарування або просто нестачу сил. Це допомагає їм вихлюпнути негативні емоції та приховати власну вразливість. У будь-яких словах чи діях дитини, продиктованих навіть найкращими спонуканнями, такі батьки завжди знайдуть до чого причепитися. З роками ненаситна потреба батьків потішити власне самолюбство нікуди не зникає, а ось у вже дорослої дитини не залишається бажання робити для близьких хоч щось приємне.
2.
У світі є категорія батьків, які вважають, що якщо дитина сита, одягнена та взута, то на цьому їх місія виконана. Неприступні та холодні, вони можуть бути присутніми в житті своїх дітей фізично, але лиш не в емоційному та духовному планах. Підростаючи, дитина відчуває, що повинна виконати свій обов’язок: допомогти матеріально, забезпечити догляд, знайти лікаря. Але чекати тепла та уважності батькам в таких випадках не варто.
3.
Нарцисичні батьки беруть значну участь в житті своїх дітей. Вони уважно стежать за тим, як дитина вчиться, які гуртки відвідує та в чому досягає успіху. Такі мами й татусі підживлюють власне его досягненнями свого чада. Але при цьому не бачать в ньому унікальної та автономної особистості. Будь-яка помилка, погана оцінка, непризове місце стають приводом для скандалу. Дитина відчуває постійний тиск і зміцнюється в думці, що вона недостатньо хороша. Подорослішавши, така людина, щоб не відчувати тиск з боку родичів, буде намагатися максимально дистанціюватися від спілкування з ними.
Читайте також: 12 речей, які колись були приводом для гордості, а сьогодні викликають лише подив
4.
Емоційно «холодні» матусі та татусі якщо й не відкидають своїх дітей повністю, то ніби не помічають і дивляться крізь них, займаючись своїми першочерговими справами та проблемами. З плином часу такі батьки з незадоволенням виявляють, що дитина чомусь не проявляє до них належної любові, турботи та поваги. Хоча чому вже тут дивуватися? Недарма відоме прислів’я вчить: «Що посієш, те й пожнеш».
5.
Стикаючись з таким ставленням батьків, діти відчувають сором, який може тривати протягом усього життя. Щоб захиститися, дитина може почати робити те ж саме у відповідь: насміхатися над смаками родичів, применшувати суттєвість їх почуттів, принижувати їх заслуги та досягнення. Або ж не терпіти нападів щодо себе та емоційно віддалитися.
6.
Літні батьки нерідко вдаються до поширеної маніпуляції: «Ми тебе годували-виховували, а ти, невдячний, нас навіть не поважаєш!» Вони знають, що мають над дітьми величезну владу, і намагаються зберегти контроль навіть після того, як ті покинули сімейне гніздо. Батьки можуть чинити тиск, шантажувати, змушувати вибирати між ними та іншими близькими людьми або цінностями, створюючи ситуацію, де будь-який вибір виявиться зрадою. Наймудрішим рішенням є не йти на повідці в родичів-маніпуляторів, а вчитися відстоювати власні кордони, не забуваючи демонструвати вдячність за все те, що вони зробили.
7.
Немає нічого поганого в тому, що батьки мають певні амбіції щодо власних дітей. Погано, коли це перетворюється на нав’язливу ідею. Якщо будь-яка розмова зводиться до питання: «Коли ти вже станеш розсудливим і заведеш сім’ю? Мені час няньчити онуків», — стосунки між родичами навряд чи стануть теплішими та ближчими. Батькам, які знають, що завдають дорослим дітям незручностей такими запитаннями, але продовжують пиляти їх, не варто дивуватися тому, що одного разу нащадки взагалі припинять виходити на зв’язок.
8.
Психологічна підтримка батьків так само важлива для дитини, як і грудне молоко на перших місяцях її життя. Травма, нанесена черствим родичем, жевріє сама по собі. У когось опускаються руки, з’являється невпевненість в собі та страх перед серйозними стосунками. Хтось наперекір всьому хоче довести рідним, що чогось вартує, і досягає неймовірних успіхів. Однак і ті й інші люди в глибині душі часто почуваються покинутими та спустошеними.
9.
Довірити секрет дорослому — великий крок для дитини. Це і перевірка авторитету на міцність, і спосіб підтримати дружбу. Якщо мама чи тато замість того, щоб зберегти секрет в таємниці, сміється або сердиться, а потім ще і виносить таємну інформацію на загальне обговорення, то довіра в такій сім’ї буде втраченою назавжди. Нерідко це призводить до того, що, подорослішавши, дитина не може відкрити дорослим по-справжньому страшні й загрозливі таємниці.
- Мамі перестала довіряти в 7 років, коли сказала, що мені сподобався хлопчик з класу, а на ранок всі родичі про це знали… Та й до цього були схожі дрібниці, але ця історія поклала кінець моїй довірі до близьких. Мама тепер журиться, що за 21 рік я їй нічого більше не розповіла — закрита в собі! А на моє запитання: «Навіщо тоді все і всім розбовкала?» – відповідає: «Та не було такого! Не пам’ятаю! Ти все вигадуєш».
10.
«Такий великий, а плачеш, як маленький!», «Плакса-лакса, дивися, над тобою вже всі сміються», «Коли плачеш, ти негарна. Негайно припини!» — багато батьків переконані, що соромити свою дитину за сльози — єдино правильний спосіб втихомирити дитя. Однак все, до чого може призвести така реакція, — це замкненість, сором і почуття провини. Плакати, коли сумно й боляче, — нормально. Проживати неприємні емоції теж треба вміти, а не носити їх в душі тяжким тягарем. Інакше це прямий шлях до психологічних проблем.
11.
Одержимі владою батьки вважають, що мають право вибирати, яку професію здобувати синові, з ким зустрічатися, за кого виходити заміж, на яку роботу влаштовуватися. І їм не важливо, що дитина вже давно не малюк, а доросла людина, здатна самостійно приймати рішення. Контроль, як правило, ірраціональний. Аргументом є непробивна фраза: «Тому що я так сказав (ла)». Дітям, які так і не змогли вирватися з-під впливу батьків, приходиться несолодко. Вони не лише збирають в душі мовчазний гнів, а й звикають беззаперечно підлаштовуватися під інших людей, вважаючи, що чужі потреби важливіші за власні.
12.
Нерідко в сім’ях діти стикаються з ситуацією, коли одного з братів або сестер батьки люблять більше. Наприклад, вважають, що старша дитина повинна взяти на себе функції батьків, і лають її за кожну провину, в той час, як молодшій дитині будь-яка витівка сходить з рук. Або, навпаки, старшу постійно ставлять в приклад молодшій, натякаючи, що вона повинна більше старатися, щоб відповідати своєму обдарованому родичу. Якщо батько не помічає цієї проблеми, а робить все, щоб показати вибіркове ставлення до когось із дітей, то це посилює конфлікт між братами й сестрами та руйнує навіть мізерний зв’язок «нелюбої» дитини з сім’єю.
- 1996 рік, вечір, мені 9 років. Я — старша дитина. Хтось по телевізору каже про те, що молодших дітей люблять більше. Тато каже мамі: «Ну правда ж, так і є?! Дивно, чому так…» Мама погоджується. Прикро досі — пам’ятаю, ніби вчора було.
13.
«Не треба хвалити дитину, бо ще зарозуміється й взагалі нічого робити не буде!» — вважають деякі батьки. У їх вихованні є лише батіг і ніяких пряників. Батьки самі ставлять планки, яких їхні діти не здужають досягти, а потім дивуються, чому ті страждають від перфекціонізму, тривожності та невпевненості в собі.
14.
Батьки-маніпулятори майстерно перекладають на дітей провину за свої нереалізовані амбіції. Вони постійно розігрують з себе жертву: «Якби не твоє народження, в моєму житті все було б інакше». Ці слова боляче ранять та викликають почуття провини. Щоб протистояти їм, необхідно вміти вибудовувати здорові кордони та не йти на поводу в маніпуляцій. Відповідальність за народження та виховання дитини лежить лише на плечах батьків.
15.
«А що люди скажуть?», «У мене пів міста знайомих. Як я їм в очі дивитися буду?» — це слова батьків-егоїстів, для яких схвалення збоку набагато важливіше самопочуття власних дітей. Вони настільки зайняті тим, щоб здаватися важливими та зразковими, що для інших переживань у них просто не залишається місця. Чи хочеться людині, яку не приймають власні батько й мати, підтримувати з сім’єю довірливі стосунки, впускати рідних у своє життя? Як би сумно це не було, але відповідь очевидна.
А у вас були моменти, які підірвали ваші стосунки з батьками? Які з фраз ви ніколи не скажете своїм дітям?
