Батьки не завжди замислюються над тим, що вони кажуть своїй дитині. Часом можуть зірватися, втомившись на важкій роботі, не надавати значення страхам. У більшості випадків все це робиться з метою виховання і з найкращих спонукань. Але, як ми знаємо, одних добрих намірів не завжди буває достатньо. Й іноді батьківське завзяття або неуважність можуть добряче зіпсувати дитині життя.
Ми в Тутка віримо, що батьківство може бути усвідомленим і грамотним, а тому хочемо ще раз довести, наскільки буває важливо прислухатися до своїх дітей.
Змушують прибирати, навіть коли в кімнаті й так досить чисто
Безумовно, потрібно вчити дитину організовувати свій простір. Але не варто перетворювати це на покарання. Всі ми, навіть дорослі, інстинктивно намагаємося уникнути покарань. А отже дитина просто не буде прибирати — для неї це стане чимось негативним.
- Я могла повернутися додому звідки завгодно і виявити, що всі речі з усіх шухляд і шафок вивалено на підлогу. І, звичайно ж, зустрічати мене виходила мама в позиції «руки в боки», пояснюючи, що такого безладу у мене бути не повинно. Тому між прибиранням і полежати зараз я однозначно виберу полежати.
Читайте також: Що відбувається в голові дитини, коли на неї кричать
- Сестра досі ненавидить Новий рік, бо перед ним, десь за 2 місяці, у них в сім’ї починалося генеральне вилизування квартири: з величезних частин шафи все діставалося і перемивалося.
- Виховання страхом — ось моя історія. Моя мама якось дуже засмутилася, що я не винесла сміття, і викинула весь вміст сміттєвого відра на підлогу своєї кімнати. Цього їй здалося мало, і вона зверху вивалила всі мої речі з шафи і книжки. Досі жахаюся, якщо бачу десь крихту, порошинку або засохлу краплю води.
Контролюють кожну кому в домашньому завданні
Освіта — важлива річ, але дослідження свідчать, що навіть старшим школярам протипоказано сидіти за підручниками понад 2 години. Оцінки від цього кращими не стануть, знань не додасться, а ось втома, тривожність і небажання вчитися з’являться обов’язково.
- Боялася в початкових класах робити ДЗ, коли тато приходив додому. Кожного разу він виривав листки і змушував все переписувати через будь-яку помилку. У мене після цього комплекс розвинувся, через почерк я боялася писати деінде, крім зошитів. А в 14 боялася розписуватися в паспорті.
Розділяють заняття на хлопчачі та дівчачі
«Мати постійно захищала мого нечемного братика, навіть коли він поводився як останній негідник. Я мирилася, виправдовувала, але настав час подумати про себе. Тато нарешті оформив наді мною опіку, і тепер я знаходжуся в місці, де мене оточують тільки любов і підтримка».
Ще зовсім недавно рожевий вважався жіночий кольором, а блакитний — чоловічим, тож, мабуть, не варто в такій важливій справі, як виховання, спиратися на досить суперечливі твердження. Тим більше, що вчені все частіше говорять: поділ чогось, наприклад, іграшок, за статевою ознакою користі не несе.
- У чоловіка бабуся, затята городниця, після того як потрапила в аварію, ходить на милицях. Город на мені тепер. Якщо при висаджуванні-прополюванні друзі чоловіка беруться допомагати, вона їм нічого не дозволить робити, я повинна все тягати, полоти, садити. Вони ж ще хлопчики маленькі, каже бабуся. А я? «А ти жінка, ти повинна знати, вміти, тягти!» Мені 25, «хлопчикам» 27+.
- Я: «Хочу піти в автошколу».
Мама: «А туди хіба дівчата ходять?»
Я: «Ну так».
Мама: «Адже там тільки хлопчики».
Я: “Чому? Ти ж знаєш, що і дівчата можуть водити…»
Мама: «Так, але ти ж дівчинка, навіщо це тобі?»
А, ну так, навіщо мені переміщатися з одного місця в інше, в саму точку…
Дозволяють молодшим дітям більше, ніж старшим
Звичайно, батьки — живі люди зі своїми емоціями і почуттями. Їм не завжди вдається однаково любити всіх своїх дітей, але все ж не варто так вже явно виділяти фаворитів. Образи і розчарування ще нікому не приносили користі.
- Моїм скарбом були альбом, кольорові олівці і фарби, а також мій головний інструмент, моя чарівна паличка — автоматичний олівець. Це був мій маленький світ, який я ніжно любила. І ось одного разу приходжу я додому і бачу ЦЕ: молодша сестра сидить, щось весело розфарбовує і домальовує мої картинки в альбомі фломастерами! Їх не стерти! У мене почалася істерика, прибігли батьки. Мама висмикнула блокнот з наших рук і… віддала його сестрі! Це була зрада… «Ми тобі новий купимо!» А мені… мені не потрібен новий… мені потрібен мій, зі своєю атмосферою і персонажами, які прямо зараз вмирають.
- Випадок був у 15 років. Мав бути день народження моєї подруги, і я вирішила зробити їй листівку сама. І ось дістаю я, така радісна, свій набір двостороннього картону, який давненько прикупила… а він весь порізаний. А де не порізаний, там обмальований. І головне, ще сховали його на те саме місце. Стрази для прикраси майже всі невідомо де, 1/4 залишилася. Як же мені було прикро… Я просто розревілася, і все.
Вимагають від дитини ідеального результату в усьому і завжди
«Відновлююся після розладу харчової поведінки, а мама ляпнула своєму хлопцю і бабусі, що я набрала вагу. Докладаю неймовірних зусиль, щоб це мене не зачепило».
Дитина завжди прагне потішити своїх батьків, виконати все, що від неї вимагають. А якщо це не виходить, то звинувачує у всьому себе. Втрачає впевненість, починає думати, що вона не гідна любові. Причому як батьків, так і всіх інших. Такий принцип виховання шкодить самооцінці дитини.
- Працювала я вожатою в дитячому таборі. Проводили «Веселі старти». Мої до останнього лідерували, але в фіналі все-таки вийшли на друге місце. І тут одна з дівчаток починає ридати. Сяк-так заспокоїли, тут дівчинка і розповідає, що мама вдома її дуже голосно лає, обзиває і суворо карає за будь-який неідеальний результат: четвірка замість п’ятірки, друге місце на будь-якому конкурсі.
- Моя перша панічна атака сталася десь у 6-8 через «переписування». Мені подобалося читати книги, але не подобалося вести щоденник читача, хай йому грець, де потрібно переказувати сюжет, висловлювати свою думку. І ось після Робінзона Крузо я написала просто: «Мені не сподобалося». Мама сказилася і під дикі крики змусила писати «потрібну думку», звісно ж розірвавши попередній зошит. Звук я чула як під водою. Кров пішла з носа, і я втратила свідомість. Навіть після цього я була винною.
Забувають, що діти по-своєму реагують на дорослі проблеми
Дорослі — люди, які вже сформувалися як фізично, так і ментально. І емоційні потрясіння їм не шкодять. А ось дитяча психіка ще тільки формується, й іноді навіть маленького хвилювання, наприклад сварки між татом і мамою, досить, щоб почалася буря. Діти не розуміють, що діється, і від цього відчувають себе винними у всьому. Тому до таких моментів виховання дитини треба ставитися особливо обережно.
- Мені у віці 6 років стали снитися реально кошмарні сни про те, що моя мати перетворюється в відьму, чудовисько, покривається якимись виразками, намагається вирвати з мене шматки м’яса. Мати, дізнавшись про ці сни, сказала, що вся справа в якійсь бабці, до якої вони з моїм батьком в той час зверталися. Моє раціональне нутро підказує, що все впирається скоріше в конфлікти між батьками, які на той момент були регулярними.
- Мені моя бабуся третій рік навчає мене: «Народжуй дитину, поки молода, яка різниця, є мужик чи ні, зараз не проблема познайомитися. А не потрібна буде — мені віддай, я буду доглядати, поки ти працюєш. Потім пізно буде!» Вона дійсно не вважає це дикістю.
Краще знають, що потрібно дитині
«Мама переконала мене, що я зовсім вже опустилася… Але за останні 6 місяців я залишила отруйні стосунки, повернулася в школу і навчилася казати “ні”».
Завжди є спокуса підказати дитині, що краще зробити. Адже дорослий досвідченіший і дійсно в багатьох ситуаціях має рацію. Але, захопившись, можна позбавити дитину самостійності, права на власний вибір. З віком це може вилитися в повну відсутність самостійності.
- З самого дитинства у мене була дика неприязнь до гречки та гороху. Точніше, у мене починала свербіти голова і боліло горло. Я завжди скаржився, але тато з бабусею — кам’яна стіна. «Ти прикидаєшся!», «Просто їж з молоком». Але якось у мене заболіло горло з новою силою, стало боляче ковтати, а найголовніше — стало важко дихати. Я трохи з ніг вже не валився. Тільки після цього нарешті записались до алерголога, і — о чудо! – найсильніша реакція на гречку, молоко, горох і трохи менша — на шоколад, морозиво, горіхи. І список цей величезний.
- Мама свого часу не здобула «вищу» і тому хотіла, щоб я її здобула. Вона намагалася захистити мене від поганих, на її думку, компаній. Однокласники наді мною знущалися, вчителі потурали їм. З людьми, з якими мені було цікаво, спілкуватися було не можна. У такому режимі я жила до 25, поки не переїхала. Проблеми зі спілкуванням досі, не можу влаштувати особисте життя. А мама наполегливо вимагає онуків.
Використовують залякування як метод виховання
Повторимося, що виховання страхом — найгірше з усіх видів токсичного виховання. У світі і так повно приводів для занепокоєння, не варто додавати ще один. Батьки завжди залишаються для дитини якорем, острівцем спокою, першими людьми, яким можна довіритися та які обов’язково захистять. Лякаючи дітей, ми самі руйнуємо всі ці важливі зв’язки.
- Взяла з чоловіком дітей родичів якось в розважальний центр. І тут дізналася багато «лайфхаків» виховання. Молодша затряслася перед батутом: «Тато з мачухою сказали, що того, хто стрибає на батуті, потягне величезний павук, який живе під батутом». «Ну підемо в кіно», – пропоную я. «Ні, там живе страшний клоун і того, хто часто ходить в кіно, забере і з’їсть». Діти пішли в школу, звідки їх відправили до психлікарні на обстеження.
- У дитинстві мама мене лякала, що якщо я не помию руки перед їжею, то у мене з’являться черв’яки в шлунку, назавжди зникне апетит і я не зможу нічого їсти. Але я, звичайно ж, не стверджую, що це могло стати підсвідомою причиною того, що я зараз нервово мию руки по 40 разів на день.
Забувають про те, що у дитини має бути особистий простір
«Є ще тут люди, у яких батьки поставили в кімнаті камеру спостереження? А ось моя…»
Психологи сходяться на думці, що особистий простір дитині, як і дорослому, просто необхідний. Маленька людина, позбавлена власного, зачиненого від інших світу, може бути схильною до депресій, невпевненості, недовіри, що веде до серйозних проблем в спілкуванні в майбутньому.
- «Тут немає нічого твого» – фраза від батьків, яка абсолютно точно змусить дитину відчувати, що будинок — це чуже небезпечне місце.
- А у мене мати нишком любила почитати мій щоденник, в який я намагалася записувати свої переживання, а потім мене принизити чимось з вказаного в щоденнику, коли лаяла мене за провину. А щоденники я намагалася вести, тому що коли в першому класі розповіла по секрету, що мені хлопчик сподобався, то вона розповіла бабусям, а вони посміялися, висміяли — ніби в гарному сенсі. Я припинила вести будь-які щоденники і почала тримати все в собі.
- Знаю, що таке виховання популярне, та воно — руйнівне. Поки жила з мамою, був постійний контроль і перекидання речей, читання особистих щоденників, перевірка сумок, підглядання за мною у ванній (в старшому підлітковому віці!). Зараз мені 27, є чоловік, дитина, з 21 року живу від неї окремо. Але навіть зараз, приходячи провідати внука, вона може, поки я не бачу, перелопатити шафи, щось перекласти, а потім ще й кілька коментарів дати, типу «спідню білизну охайніше складай!».
Занадто опікуються дітьми, забуваючи, що ті повинні набути власного досвіду
Часом батькам, бачачи труднощі, з якими стикається їх дитина, буває важко стриматися і не допомогти. Але потрібно дотримуватися балансу між турботою і бажанням взяти під контроль все в житті дитини.
- Була я якось у гостях у подруги, її синові 4 роки. Поставила вона м’ясо в духовку і обклала її барикадами зі стільців, щоб синочок не обпікся. Питаю, може, просто пояснити, що духовка гаряча, щоб не підходив до неї і по кухні не бігав? Ніби хлопчисько у неї кмітливий і в міру активний. Але вона щиро вважає, що він маленький і нічого ще не розуміє.
- Днями чув від жінки, що вона втомилася і спина болить, бо двір прочищала від снігу. Чоловік у неї на вахті, два сини 15 і 16 років. На питання, чому сини не зробили цього, відповідає: «Ти що, не розумієш? Вони ще маленькі!»
- У наших сусідів є єдина дочка, яка потрапила під удар гіперопіки батьків і в свої 24 їздить з мамою купувати собі одяг, ніколи не була ні на одному святі у друзів і взагалі живе як в клітці, зате цілісінька.
Купують речі на виріст, забуваючи про почуття дітей та їх смаки
Одяг важливий, тому що він відображає культуру, індивідуальність та переваги людини. Він впливає на наш настрій. А яким він буде, якщо все життя приходиться носити щось, схоже за розміром до картопляного мішка.
- Я закінчувала 11-й клас. Ми з мамою і бабусею пішли в магазин за сукнею на випускний. І ось вибрала і приміряла я сукню мрії. Сіла на мене як влита. Але мама прорекла, що це дорого — купувати одяг на один вечір, варто взяти на виріст. Я поміряла: виріз сповз, видно бюстгалтер, мама сказала: «Нічого, вшиємо»; лінія талії на стегнах: «Нічого, підтягнемо, підшиємо». Я наревілася, слава Богу, заступилася бабуся і таки купила вбрання мого розміру. На випускний, до речі, мама так і не пішла зі мною.
- Пам’ятаю, спортивні штани на фізкультуру купили — я увесь в них залазив. Як клоун з минулого століття, по самі груди штанці. Був зіркою уроку. Напевно, мати чекала, що виросте триметровий вікінг, дідько її знає”.
А яким було ваше дитинство? Чи можете ви сказати, що ваші батьки все зробили правильно? Яке виховання обирали вони для вас?
